Культура на часі. Як війна змінила сферу та що робити далі?

Пандемія та повномасштабне вторгнення тільки підкреслили проблеми, які й до цього існували в культурній сфері. 

Держава зменшила підтримку культури та викреслила її зі своїх пріоритетів. Бюджетні кошти зараз перенаправлені на забезпечення армії та соціальні виплати. Менеджери державних культурних інституцій змушені швидко адаптуватися до нових реалій, здобувати нові навички роботи з написанням грантових заявок тощо. 

Водночас у різних сегментах культурного сектору є відтік кадрів через мобілізацію, вимушену міграцію, низька оплату праці тощо. Деякі культурні менеджери перенаправили свої сили на волонтерську діяльність, допомогу фронту та змінили фокус із культурних і мистецьких проєктів на зовсім інші.  

Міжнародна увага до України створює численні можливості для культурного сектору. Але культурна спільнота наразі розосереджена, тому спостерігаємо, що про сучасну українську культуру недостатньо говорять за кордоном. Зараз нам потрібно багато наверстати.

Тож що саме потрібно, щоб вийти з кризи, а українська культура звучала голосніше?

Бути готовими до змін

Війна навчила нас швидко реагувати на зміни, приймати рішення в умовах невизначеності, бути гнучкими, проявляти лідерські якості. Проте недостатньо лише реагувати на форс-мажор, коли він стався. Необхідно розвивати культуру змін в організації, щоб процес адаптації до них був постійним. 

Варто інвестувати час і ресурс у внутрішню комунікацію і стійкість команди. Під час гострих фаз кризи влаштовувати регулярні дзвінки з командою, щоб синхронізувати дії, підтримувати одне одного та планувати подальшу роботу. 

Вчасна та регулярна комунікація всередині команди дозволить швидше адаптуватися до нових реалій та налаштувати робочий процес.

Прокачувати нові скіли

Культурним менеджерам та менеджеркам досі не вистачає:

• інтеграції в діджитал для запуску онлайн-проєктів;
• навичок із фандрейзингу;
• досвіду співпраці з міжнародними партнерами;
• розуміння принципів створення кросекторальних проєктів. 

Освітні платформи та ініціативи швидко зреагували на зміни, тому зараз ми спостерігаємо хвилю програм для тих, хто прагне здобути діджитал-скіли, змінити фах, переосмислити кар’єру тощо. Варто використовувати ці можливості.

Переходити в діджитал

Через повномасштабну війну багато культурних інституції та проєктів втратили фізичний простір. Серед них — «Халабуда» та «Платформа ТЮ» з Маріуполя, Plan B Dvir з Харкова, «Вільний простір Друзі» з Костянтинівки тощо. 

Саме тому потрібно розвивати «цифрові» формати. Наприклад, музейні колекції у NFT, освоєння віртуальної реальності Metaverse для популяризації культурного продукту тощо. 

Змінювати акценти в ідеях

Зараз будь-яка мистецька діяльність сприймається через призму війни — навіть якщо не стосується її напряму. Деякі проєкти «з мирного життя» втратили актуальність і потребують переосмислення. Тож ідеї потрібно адаптувати, а часом — і tone of voice, яким ви про них розповідаєте. 

Водночас з’явилися нові теми. Серед них — українська культура поза війною у світовому контексті, дестигматизація людей з Донбасу, повоєнна інвалідність, ПТСР, діти війни тощо. Питання, як із ними працювати, залишається відкритим.

Переосмислювати формати

З одного боку, воєнний стан обмежує роботу організаторів подій і змушує адаптуватися. Наприклад, зараз через комендантську годину неможливо влаштовувати вечірки вночі. Тому організатори почали популяризувати формат денних івентів.

Також під час організації подій у нових реаліях потрібно враховувати заходи безпеки (розташування укриттів, алгоритм дій на випадок повітряних тривог тощо) та інформувати про них авдиторію. 

З іншого боку, постає питання, наскільки взагалі етично влаштовувати розважальні події, коли в країні йде війна, і щодня гинуть люди. Або — наскільки доречно зараз проводити події в тому форматі, в якому вони відбувалися раніше. 

Потрібно перевинайти формати взаємодії з авдиторією з урахуванням контексту, травматичного досвіду, який пережили люди тощо. А ще — враховувати при цьому, що івенти мають підтримувати українців. 

Культура зараз потрібна, бо допомагає підтримувати моральний стан людей, наповнює простір новими сенсами та підживлює економіку.

Залучати експертів 

Мистецтво допомагає пережити те, що з нами відбувається. 

Проте для створення культурних продуктів у нових реаліях і адаптації під нові формати потрібно залучати міжнародних та локальних фахівців, які працюють з травмою, арт-терапією, інклюзією, вразливими категоріями громадян тощо.

Водночас мистецькі чи культурні проєкти не обов’язково мають ставати арт-терапією.

Враховувати зміну авдиторії 

Через війну авдиторія, на яку раніше орієнтувався культурний сектор, змінилася. 

З 24 лютого відбувається активна внутрішня та зовнішня міграція. Люди, які вимушено переїхали в інше місто чи країну, часто потрапляють у чужий для себе контекст. Культурні події можуть допомогти їм інтегруватися до локальних спільнот, з якими вони раніше не взаємодіяли. 

Війна суттєво вдарила по економіці, добробут українців погіршився. Тож під час організації івентів потрібно враховувати баланс між прибутковістю та платоспроможністю авдиторії. Культурні події мають бути більш доступними широкому загалу — як переселенцям, так і тим, хто залишився у своїх містах. 

Конвертувати досвід у сталість проєкту

З початком повномасштабного вторгнення міжнародні організації шукали українські проєкти. Перевагу надавали тим, з ким мали попередню комунікацію та досвід співпраці, або тим, хто були на зв’язку з перших днів.

Після 24 лютого добре налагоджені зв’язки з партнерами впливали на ефективність команд та окремих ініціатив. У подальшому накопичений соціальний капітал, навички фандрейзингу, вдала комунікація та нетворкінг можуть якісно конвертуватися в забезпечення сталості культурних проєктів та інституцій. 

Налагоджувати нову співпрацю 

Наразі культурні організації нерідко змінюють локації для продовження своєї діяльності. 

Через це їм доводиться вибудовувати діалог з новою авдиторією, адаптуватися до незнайомого оточення. Деякі ініціативи розширюють географію, тож відтепер мають комунікувати про свої проєкти різними мовами й працювати з новими контекстами.  

На жаль, деякі культурні організації досі не просувають себе в онлайні або роблять це недостатньо. Найімовірніше, через те, що це окрема навичка та ресурс, які не завжди є в команді.

Все це стимулює створювати нові вектори та напрямки діяльності. Відповідно, підсилює потребу в кооперації всередині сектору.  

Досліджувати різні фінансові моделі 

Не всі культурні проєкти самоокупаються — тим більше, під час кризи. Варто подумати, з яких джерел можна взяти кошти для реалізації своїх ідей.

Наразі для української культури зросла кількість та обсяг міжнародних грантів. Через інтерес до українських культурних продуктів грантодавці в деяких випадках спрощують умови подачі й звітності, з’явилися формати індивідуальної підтримки митців (наприклад, House of Europe), резиденцій тощо. Але зріс і конкурс на ці можливості, адже водночас подаються сотні фахівців й організацій. 

Розвивати ком’юніті українців за кордоном

Переїзд великої кількості українців за кордон дає можливість комунікувати про Україну краще, залучати ресурси в різних країнах світу та створювати міжнародні проєкти. 

Іноземці погано розуміють, що відбувається в нашій країні. Водночас українці за кордоном є амбасадорами нашої держави. Тому ми потенційно можемо розвивати міжнародну мережу українців. Важливою стає мова культурної дипломатії. 

Просувати сучасну та незалежну культуру 

Зараз у світі є попит не тільки на традиційну українську культуру, але й на сучасну. Відповідно, виникає потреба в тих, хто буде створювати сучасний культурний продукт. 

Залучати нових «гравців» можна через:

• простори для творчих експериментів між молодими митцями (резиденції);
• формати для знайомства між собою (мережування для представників сфери, які переїхали, спільні перегляди тощо).
• співпрацю низових ініціатив, незалежних артистів і інституцій.

Наприклад, можна запрошувати діджеїв в культурні інституції, або давати можливість молодим митцям експериментувати. Це win-win і для митців, і для культурних інституцій, які шукають нові ідеї та прагнуть залучити нову авдиторію.

Не закріплювати асоціацію «Україна-війна» 

Очевидно, що великий попит на український культурний продукт за кордоном пов’язаний саме з війною. 

Стало простіше залучати артистів з-за кордону. На знак солідарності з Україною вони готові виступати на лояльних умовах та більш відкриті до кооперації з українськими культурними проєктами. 

Наразі ці можливості варто використовувати для побудови контактів — як всередині сектору (колаборації), так і з міжнародними партнерами.  

Проте важливим залишається питання, як зробити так, щоб війна не була єдиною асоціацією з Україною. А ще — який контент ми можемо запропонувати зараз, щоб увага до української культури та мистецтва залишилась й після перемоги. 

Діяти разом після перемоги

Війна підняла багато важливих питань щодо ідентичності українців. Наразі невідомо, якою буде українська культура майбутнього. 

Після перемоги нам знадобляться вільні від політики майданчики для осмислення війни та обміну найкращими практиками. Культурні діячі та діячки мають синхронізувати свої дії і напрацювати спільні маркери: куди рухатися далі та чого потрібно досягти. 

Ми маємо діяти незалежно від центру, але разом, мати спільні цінності та рухатися в одному напрямку, щоб українська культура звучала у світі якомога голосніше. 

Проєкт Навзаєм talks відбувається в межах реалізації #ZMINA_2_0 «Субгранти для культурних проєктів» фонду IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО Культурна Агенція А і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Візуал — Катерина Дрозд

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.