Роман, на який всі чекали. Відповіді, які не отримали.

Завдання літератури полягає не лише в тому аби давати відповіді на питання «Хто винен?» і «Що робити?». Іноді важливо хоча би правильно сформулювати це питання, що буде вже великим кроком вперед. По суті, за допомогою роману «Інтернат», Жадан показав реалії війни з усіх точок зору, а відповіді на питання змусив шукати читачів між рядками. 

В основі сюжету дорога Павла до міста, де він прагне забрати свого племінника з інтернату і повернути додому, на станцію. Складність у тому, що місто знаходиться під контролем чужих, а отже потрібно двічі перетнути лінію фронту.

Опозиція росіяни — українці відсутня, є лише свої та чужі, ці та ті, наші та люди з півдня. Певно, таке кодування використане з метою мінімізувати ворожнечу між країнами на побутовому рівні. Мовляв, неважливо звідки ти, головне, аби був своїм хлопцем.

Знайомий персонаж, чи не так? Проте з розвитком подій Павло все частіше запитує себе «коли це все закінчиться?», «коли дощ нарешті мине?» і злиться, злиться невідомо на кого, а отже, на себе в першу чергу. Під тиском подій, пружина терпіння всередині Павла стискається настільки, що відчай, байдужість і злість перетворюються в дієвість, відповідальність та впевненість у своїх рішеннях. А в голові рефреном стукає лише «нікого не шкода. НІКОГО». Чи продовжує він боятися? Так. Але все одно протистоїть. Боїться знову і протистоїть знову. Еволюція героя призводить до щасливого кінця: Павло приводить племінника додому. І нехай це панельна однокімнатна квартира, в якій на них чекають сварлива мати племінника та незодоволений всім дід, проте це нормально. Адже пройшовши разом такий шлях, вони зможуть подолати сімейні складнощі.

Текст написаний у сіро-чорних тонах: тут скрізь кров, брудний сніг, туман та дощ. Саме за таких нечітких умов герої мають самовизначитись і знайти шлях додому. В дорозі головний герой згадує свою колишню, яку не осмілився зупинити, і учня своєї школи, якого забили на смерть однокласники на його очах, бо він промовчав, і, зрештою, таксистів, які деруть з них шалені кошти, але всі платять. МОВЧАТЬ І ПЛАТЯТЬ. Подібні спогади пояснюють чому персонажі діють саме так, а не інакше. Чому МОВЧАТЬ І ПЛАТЯТЬ. Важливим є сон, що перетікає в дитячий спогад, коли Павло вирішив жити, будь-якою ціною жити і радіти кожному дню — це показує внутрішню силу героя, його потенціал. 

Роман має назву «Інтернат», бо як пише сам автор «…тут ціле життя вивернуте, мов кишені. Нічого не приховаєш, все назовні — і шпалери, і подушки». Справді, автор показує життя, що було вивернуте реаліями війни. Тепер замість борщу на столи в їдальнях кладуть поранених, вокзал стає прототипом рятівного ковчегу, площа, котра слугувала для прогулянок, сповнена криками контужених, а небажання читати врятувало дітей від смерті, бо інтернатську бібліотеку розбомбили ледь не в перший день.
Герой роману з теоретика та хронічного скиглика перетворився на класичного дієвого героя. Можливо нам теж варто спробувати?

Текст — Наташа Кузьменко