У «Животі» як вдома: з чого починався культовий клуб та куди він прямує

«Деяких музика лякає. Вони приходять і одразу йдуть. Їм страшно, тому що темно. Але це ж підвальне приміщення. Ті, хто приходив, до сих пір ходять. Хто звик до клубу, той його не забуває», — ділиться Поліна Петрівна. 

Вже 18 років вона працює в «Животі» прибиральницею. За цей час звикла до музики, хоча й вважає її дещо лякаючою.   

«Музика як музика, — посміхається Поліна Петрівна. — Буває, тягуча така, нудна. А коли щось “бумкає”, то швидше ніч пролітає».

Протягом останнього року «бумкає» в «Животі» все рідше. Здавалось навіть, що культовий клуб не переживе пандемію. Втім, нещодавно у нього з’явився шанс на нове життя. 

Карантин і борги

Останній рік «Живот» не може працювати повноцінно. Під час послаблення карантинних обмежень заклад встиг влаштувати лише невелику кількість вечірок. Тож за рік у клубу накопичилися борги за виплату оренду та податків. 

У середині лютого 2021-го в Instagram «Живота» з’явився пост з проханням підтримати клуб матеріально.

«Не маючи можливості з моменту введення карантину працювати повноцінно (з початку карантину було проведено до 15 заходів), наш борг з оренди приміщення продовжував зростати. Так як ми не могли працювати легально і оплачувати рахунки, ми мимоволі стали заручниками ситуації, в якій у нас виявилися зв’язані руки», — йшлося в пості.

Арт-директор «Живота» Ігор Транько (діджей Asket) каже, що Фонд державного майна подав на клуб до суду і виписав заборгованість у 100 тис. грн.

За рахунок донатів на Patreon та проведених вечірок клуб зібрав вже близько 75 тис. грн.

«Так як це приміщення перебуває в оренді у Міністерства освіти, з ним виникли проблеми, — розповідає Ігор. — Ми судимося за знижку у 50 % за статус молодіжного центру і за продовження договору оренди, хоча він щороку продовжується автоматично».

«Живот» завжди позиціонував себе як некомерційний клуб з демократичними цінами на вхід та бар.

«У нас немає мети заробити на людях гроші, — стверджує Ігор. — Є мета просувати цікаву музику. Наша головна місія — музично-просвітницька. Кожен діджей “Живота” відповідає за свій напрямок». 

Будинок Гофмана і Деуля

Будинок на вулиці Куликівська №6, в якому зараз знаходиться «Живот», має довгу історію та є пам’яткою культурної спадщини місцевого значення. Ймовірно його побудували ще в 1912 році за проєктом архітектора, засновника конструктивізму Олександра Марковича Гінзбурга. 

Спочатку тут розміщувалось Благодійне товариство. Вважається, що з особняком пов’язані імена підприємців Гофмана і Деуля, власників магазину і складів медичного обладнання та інструментарію, розташованих неподалік.

Головний фасад будівлі вигідно виділяє її серед інших споруд, що знаходяться поруч. Досьогодні збереглося досить багато вікон з оригінальними дерев’яними рамами, хоча внутрішні приміщення зазнали більш серйозних перетворень.

«Споруда має цілу низку унікальних якостей: приналежність до стилю модерн, що ставить її в один ряд з іншими історичними будівлями міста кінця XIX і початку XX століття, які є архітектурною спадщиною і своєрідною архітектурною “візитівкою” Харкова», — пояснюють у лабораторії «Метод». 

Всередині простір поділений на дві частини. Починаючи з входу, в ньому є два холи, пара парадних сходів, двоє «чорних» сходів з виходами у двір і по два блоки безпосередньо житлових просторів, які максимально віддалені один від одного. Права частина — це вежа. Вона займає п’ять поверхів, з третього є вихід на балкон. 

«Відмінні передумови використання будівлі роблять її придатною для найрізноманітніших функцій, — зазначають архітектори, — Місце розташовано в історичному центрі міста і в безпосередній близькості до інфраструктури центру, перетинанню головних транспортних артерій, станцій метро і пішохідних маршрутів».

Крім «Живота», в особняку розташований Харківський державний будинок художньої та технічної творчості. Втім, більша частина простору наразі не використовується.

«Потенціал, яким володіє будівля і її територія, на даний момент реалізований лише в дуже малому ступені і чекає свого втілення і розвитку на гідному рівні і в повній мірі», — підкреслюють архітектори.

Музична (р)еволюція

На початку 90-х у Харкові деякі з перших бізнесменів незалежної України витрачали не тільки на піджаки і «Мерседеси», а й на культуру, яку місто ризикувало втратити. Гроші потрапили в арт-кола, але у 1996-1997 роках багато підприємців виїхали з міста. Театри та заклади культури зазнали кризи. Місто потребувало нового рішення. 

«У ті часи Харків почав перетворюватися на базар, — стверджує відомий сьогодні український журналіст, радіоведучий та діджей Влад Фісун. — Відкриття “Живота” у 1998-му році — це сховище для людей, які не змогли поїхати з Харкова і не хотіли влаштовуватися торгашами. Вони шукали якогось іншого середовища. “Живот”  став саме таким місцем».

Фісун наразі мешкає в Києві. Проте кар’єру діджея починав у невеликих нічних барах Харкова в 1996-му. Майже за 20 років, у 2015-му, він став першим українським діджеєм, який виступив на легендарному фестивалі Sziget в Будапешті.

«На відкриття “Живота” я не потрапив. Мені казали, що “це таке концептуальне щось”, — розповідає Влад. 

На відкритті був проєкт з Голландії — Self-Transforming Machine Elves — щось середнє між ембієнтом і drum & bass. Протягом наступного року у клубі відбулася легендарна вечірка, коли грали музику з лейблів Ninja Tune і Warp.

На другій річниці клубу у 2000-му я вже грав. Пам’ятаю, що в мене була вода на платівках — було настільки вогко від уйми людей і їхнього дихання».

У різні часи в «Животі» грали такі жанри електронної музики як electro, breakbeat, grime, house, ghetto-house, jungle, drum & bass, дабстеп та техно. Сергій, який є власником клубу з 2000 року, згадує навіть джазові вечірки. 

«Перша вечірка [в «Животі»], яку пам’ятаю — джазовий бенд “Схід-Side”. Це був кращий джаз, який я колись чув. Сьогодні ці люди їздять по всьому світу, — зазначає він.

Я людина з пострадянського простору. Колись дискотеки для мене дорівнювали “прийти в нетверезому стані і подивитися на дівчат”. У “Животі” я почав культурно змінюватися».

Власникові клубу важко виділити найбільш визначний захід в історії закладу, але з-поміж інших він згадує вечірку на Хелловін.

«Для двохтисячних це було рідкістю, — каже Сергій. — Тоді в “Живот” ходили показувати костюми, а не дивитися на інших. Зараз молодь хоче не показувати себе, а більше дивитися». 

Один із резидентів формації Dj Buro, музичний оглядач Володимир Сіваш (Dj Sivash) до переїзду в Київ у 2003-му, як і Влад Фісун, активно діджеїв у «Животі».

Він згадує, що всі вечірки клубу завжди тримали високу музичну планку.

«У “Животі” все крутилося виключно навколо музики, — запевняє Володимир. — Були абсолютно експериментальні концерти типу ембієнту або пост-року.

У клубі влаштовувалися арт-перформанси, альтернативні покази мод. Це був дійсно арт-центр. Інші місця в Харкові були ближче до глянцю, якоїсь показовості».

Лише через чотири роки після переїзду Володимира до Києва Віталій Бардецький відкрив у столиці клуб «Хліб».

«Тоді багато моїх знайомих харків’ян у Києві говорили, що це схоже на “Живот”. Але думаю, аналогів харківського клубу в Україні не було і немає, — підкреслює Сіваш.

У “Живота” немає можливостей стати чимось модним. Для цього потрібні великі інвестиції. Танцювальні бари — одна справа, “Живот” все-одно більше про андеграунд».

Схожої думки дотримується і Влад Фісун.

«”Живот” до сьогодні зберіг статус експериментального клубу, — запевняє він. — У різні часи заклад був сховищем для тих, хто не хотів бути в мейнстрімі. “Живот” завжди був вигадником». 

Зміна поколінь                                  

У 2010-х «Живот» захлеснула нова діджейська хвиля. Один з її представників — Рома Курган (діджей Monotronique) — грає в «Животі» з кінця 2013-го.

Вперше відіграв сет на промоутерській вечірці, коли техно-музика ще не була настільки популярною. 

«Тільки закінчилася хвиля мінімал-техно кінця нульових. Людей збирав drum & bass і дабстеп. У “Животі” можна було почути англійський дабстеп, мінімалістичний, саб бейс орієнтований, — пригадує Рома. 

Техно у клуб прийшло зі зміною арт-директора. У той самий рік відбулася “Схема” — головний тригер популяризації техно в Україні. Харків не став винятком, тим більше арт-директором стала людина [Ігор Транько — “Люк” ], яка все життя грає техно». 

Діджея дратує, що дехто помилково вважає, що в «Животі» можна почути виключно техно.

«Якщо умовно клуб або промоутер нічому не навчає авдиторію, вона засвоює десь почуті назви, — підкреслює Рома. —  Потрібні більш складні івенти, які будуть над концепцією. Івенти, де ти будеш втовкмачувати в голову, що є техно, а що — ні».

Насправді на зміну музичних жанрів в «Животі» впливає зміна поколінь. Кожні три-чотири роки відвідувачі клубу виростають. Авдиторія вечірок залежить від події: на концерти ходить одна публіка, на рейви — інша. 

«Переважно молоді відвідувачі “Живота” — це особливість Харкова, — наголошує Ігор. — У Києві на такі тусовки ходять люди 30-35 років, для них це нормально. Тут у 25 років тебе вже вважають старим для техно-тусовки. Коли людина заробляє по 1000 доларів на місяць, у “Живот” ходити вже не престижно».

Влад Фісун поділяє цю думку і наводить цікаву тенденцію:

«Якщо людина після 30 піде у “Живот”, вважатиметься, що у неї у житті щось не склалося. Навіть ті, з якими я грав у 1998-му, давно покинули цю справу.

“Живот” має робити так, щоб у ньому було цікаво й тим, кому і 30, і 40 років. Якщо комусь не цікаво стрибати до 5 ранку — окей. Нехай пострибає до 5 вечора, а потім піде собі ніжки у тазику парити”».

Діджей Monotronique хоче вірити, що авдиторія «Живота» все ще залишається вибагливою в музиці. Він додає, що ще у 2014-му людей об’єднувало інакомислення, і це робило «Живот» трохи елітарним.

«Мені здається, що змінилася мета відвідування будь-якого місця в принципі, — каже Рома. — Зараз люди йдуть не за знаннями, а за вайбом. Так починають мислити організатори, і це дуже сумно. 

“Живот” завжди був мультиформатним. За мірками сучасної індустрії цей клуб — концептуальний ризик. Проте він виправданий».

Хибна репутація

Сьогодні «Живот» популяризує ідеї, що клубна культура — це норма. Восени 2019-го була навіть створена Комісія з питань нічного життя при Молодіжній міськраді, аби розвивати місцеву електронну сцену і розширювати рейв-ком’юніті. 

За словами Ігоря, там збиралися арт-директори, промоутери та діджеї, які займаються нічним життям. 

«Харків — дуже снобістське місто. Для широкого загалу нічне життя — щось незрозуміле, нелегальне, — пояснує Ігор. — Люди не мають розуміння культури в принципі. Небагато переймаються культурою спочатку, хоча в місті багато студентів. Тільки коли щось стане дуже трендовим, усі будуть туди йти.

У “Живота” може бути репутація, пов’язана з наркотиками, бо заклад андеграундний. Багато хто говорить: “Як можна тусити під таку музику тверезим?”. Якщо поїхати в Європу, там клуби виглядають гірше ніж “Живот”, і це сприймається як частина культури».

Власник «Живота» запевняє, що люди, яким незрозумілій імідж закладу, часто змінюють своє ставлення після того, як відвідують його. 

«Звідки з’явилося поняття “наркоманська музика”? Це музика, яку ніхто не розуміє, — стверджує Сергій. — Насправді аура в “Животі” тільки позитивна, а дух — інтелектуальний. Є люди, які не розуміли, але цікавилися клубом, приходили і змінювалися. Я спостерігав за такими протягом 20 років».

Діджей Monotronique також не згоден, що «Живот» — «наркоманский клуб» й не розуміє, як місце впливає на поведінку відвідувачів.

«Так, у клубній індустрії є наркотики, не заперечую, — зазначає Роман. — Але звідки цей вимисел про “Живот”? У такому разі будь-який клуб, де немає кальяну, можна вважати наркоманським. Але це просто місце. Ніхто нічого не видає при вході».

Позбутися такого стереотипного шлейфу можна. Для цього «Живот» має робити більше подій, які не пов’язані безпосередньо з клубною індустрією. 

«У суботу, наприклад, ми робимо відрив, а у неділю — музиканти харківської філармонії грають щось з ранньої електронної музики, — пропонує Рома. — Під нові формати потрібна нова сцена. Її можна зробити, наприклад, на другому поверсі будівлі. В будні там можна влаштувати виставку чи щось подібне».

Влад Фісун вважає, що покращити імідж клубу можна за рахунок технічної частини та культпросвіту. 

«”Живот” повинен зробити технологічний стрибок. Особливо це стосується музичного обладнання, — запевняє він. — Також треба доносити до харків’ян, що це такий самий культурний пам’ятник, як і всі інші. Клуб має отримувати якусь підтримку від міста».  

Шанс на майбутнє

«Живот» може запрацювати по-новому у складі проєкту «Дім культури». Ігор Транько стверджує, що завжди хотів створити щось подібне, але не міг реалізувати це самотужки. 

«Я би ще у 2014-му році це зробив, якби були кошти, — запевняє Ігор. — Є запит на більш комфортне місце. Тож хочется зробити “Живот” більш сучасним і зручним. 

“Йти в ногу з часом”, але не пристосовуватися під тренди. “Живот” вже сам для себе тренд. Зараз ми говоримо про більш організований підхід, коли у тебе є бюджет, і ти знаєш, що з ним робити».

***

Детальніше про концепцію та місію проєкту «Дім культури» читайте в нашому наступному матеріалі.

Олена Каракуца за участі лабораторії «Метод», фотографії — з архіву клубу та відвідувачів, обкладинка — Катерина Дрозд, редактор — Дмитро Кузубов

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.