Науковець Андрій Утєвський: під кригою Антарктики та на руїнах української науки (інтерв’ю)
Люди
Андрій Утєвський — один із тих, хто робить українську науку видимою на світовій карті, попри те, що сама ця наука вдома ледве тримається на плаву.
Журналістка «Люк» Ніно Авалішвілі поговорила із зоологом, тим самим розпочавши серію текстів про харківських вчених.
Текст створено ГО «Люк — медійна група» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
Андрій Утєвський описав 13 нових для науки видів морських п’явок, провів сім антарктичних експедицій, з яких перша зимівля тривала майже 14 місяців і включала 105 самотніх занурень під кригу.
Усе це на тлі хронічного недофінансування, коли держава виділяє науці менше 1% бюджету, а університети повністю залежать від кількості студентів і постійно «оптимізуються» до межі виживання.
Про шлях науковця
Зацікавленість у науці почалася у Андрія ще з ранніх років: «У дитинстві цікавили різні комахи. У сім’ї були лікарі, біологи, ветеринари. Мама теж у молодості цікавилася комашками. Ми разом з нею в лісопарк ходили, комах збирали», — починає свою історію науковець.
Ця дитяча допитливість привела його на біологічний факультет Харківського національного університету, а потім — у науку.
Сьогодні Утєвський — один із провідних світових фахівців із морських п’явок. На його рахунку 13 видів, невідомих раніше, і ще щонайменше п’ять чекають опису в морозильниках лабораторії.
«Це результат довготривалої роботи: систематика, філогенетика, морфологія, анатомія, гістологія. Достатньо складна робота», — пояснює Андрій.
Коли хтось посміюється «ну, п’явки…», Андрій відразу переводить розмову в серйозне русло:
«Ми живемо в певному середовищі, і це середовище на нас впливає. П’явки — паразити, кровососи. Вони можуть паразитувати на промислових рибах, переносити паразитів, впливати на ефективність рибного промислу. Ми навіть можемо не здогадуватись, що це нам принесе. Як з кажанами і “ковідом”: хтось сміявся, а потім — епідемія».
Шлях Андрія до п’явок розпочався не випадково, хоча він сам каже: «Відкриття на замовлення — це байки». У студентські роки він займався регенерацією тканин і впливом випромінювання — тема, яка зараз знову на піку актуальності. Але серце тягнулося до моря, Арктики й Антарктики.
Долю вирішив професор В’ячеслав Епштейн — учень легендарного харківця Єфимія Лукіна, одного із засновників синтетичної теорії еволюції.
«Епштейн займався морськими п’явками, мав велику колекцію з Антарктики. Руки до неї не доходили. Він взяв мене в аспірантуру — і я почав працювати з тим, про що мріяв», — згадує Утєвський.
У кандидатській дисертації — вже три нові види. Потім сім антарктичних експедицій, перша зимівля 2003–2004 років — майже 14 місяців. Саме тоді зібраний матеріал став основою багатьох відкриттів.
Головне досягнення останніх двох десятиліть — молекулярно-генетична лабораторія.
«Почали формувати десь у 2006–2007-му. Починали з найпростішого, доросли до сучасного обладнання», — розповідає Андрій.
Сьогодні це одна з найкращих в Україні лабораторій наукового спрямування: нанопоровий секвенатор, потужний сервер для біоінформатичних розрахунків. Раніше частину матеріалу відправляли в Амстердам чи США — тепер усе роблять на місці.
Під час повномасштабного вторгнення лабораторію не лише зберегли, а й розширили. Допомогли британські фонди та словенські колеги. Професор Петр Тронтель з Любляни особисто привіз обладнання на автобусі до Львова. «Він сказав: науку й освіту треба зберегти», — каже Андрій.
Пригоди в Антарктиці
На станції «Академік Вернадський» український біолог провів понад 14 місяців і здійснив 105 занурень під кригу — часто сам, без напарника.
«Я завжди хотів не просто потрапити в Антарктиду. Я хотів побачити, що там під водою. Пінгвіни — це мило, але справжній космос починається нижче», — розповідає Утєвський.
Морські жителі. Джерело
Вода –2°C. Темрява. Над головою — суцільна крижана стеля. Балонів вистачає рівно стільки, скільки потрібно — якщо не панікувати. Паніка з’їдає повітря за лічені хвилини.
Один раз компас зійшов з розуму через магнітну аномалію — вулканічна зона під льодом. Сонця не видно, орієнтирів немає. Вчений ліг на дно, заспокоївся і почав вивчати біорізноманіття. Зміна видів на дні підказала напрямок. А потім — знайома п’явка на камінчику. Та сама, яку він збирав раніше в одному місці. Зорієнтувався і вийшов точно до причалу. Начальник станції вже чекав з коньяком: «Слава Богу, іди грітися».
Інше занурення — на глибину 55 метрів (межа на повітрі — 60). Комп’ютер «карає» за декомпресію, повітря закінчується, крига зімкнулася зверху, а поряд кружляє морський леопард — той, що вбив британську дайверку. Напарник віддав свої балони і вирвався на поверхню. Вчений досидів 15 хвилин з чужим повітрям, тримаючи 50-кілограмові балони у руках — плюс 15-кілограмову відеокамеру.
«Під водою головне — не нервувати. Почнеш — і все, кінець», — коротко пояснює він.
Бувало й драматичніше: два айсберги зійшлися над головою. Каменем пішов на 45 метрів униз — і почув «бабах» зверху. Якби затримався — розчавило б.
А ще — втеча від айсбергу біля недослідженого острова. Течія й вітер погнали його прямо на човен. Врятувалися маневром: проскочили на підводну поличку, круто повернули вбік. Айсберг пронісся, розтрощивши все на шляху.
Ці ризики приносять результати. Знайшли гігантські губки — за розрахунками британських колег, деяким до 10 тисяч років.
«Фараонам ще не побудували піраміди, а вона вже росла на дні», — підмічає Андрій.
Якщо айсберг її зламає — з кожного шматка виросте нова. З губок починалися дослідження стовбурових клітин і регенерації — базові механізми, які зараз застосовують у медицині.
«Рука не піднялася відрізати навіть маленький шматочок для аналізу. Це ж не просто губка — це 10 тисяч років історії», — каже вчений.
Знайшли підводні скелі, яких не було на картах — повністю вкриті життям. Зібрали колекцію зразків, фото, відео. Допомогли туристам на яхті — замінили гвинт під водою, щоб не застрягли. В обмін — відвезли на таємні острови для нових пірнань.
Читайте також:
- «Зірки над Харковом не згасли». Як університетська обсерваторія робить проривні дослідження без надпотужних телескопів
- На крижаному краю світу: як потрапляють і живуть на антарктичній станції «Академік Вернадський»
- Харків без тіні: чому місто продовжує садити дерева, які гинуть
Чому наука в Україні поступово вмирає
Уявіть собі: один укол коштує 1,2 мільйона доларів — і дитина з невиліковною генетичною хворобою раптом отримує шанс на нормальне життя. Таку генну терапію створила фармакомпанія Pfizer, витративши мільярди й десятиліття без щоденних звітів про «продуктивність».
А тепер уявіть Україну. Тут наука — менше 1% бюджету. Не більше. І цей відсоток «точно не на що», як жартують самі вчені.
«Я розумію, що війна, і дійсно нам треба, перш за все, фінансувати Збройні сили України. Але ж ця проблема [з недостатнім фінансуванням наукового сектору, — «Люк»] виникла не в 2022 році. Це триває вже років 30, — пояснює Андрій.
Зараз усе відбувається за простою, але руйнівною логікою:
Менше студентів — менше фінансування — менше лабораторій — менше вчених.
Інженерні школи зникають — і з ними зникає можливість створювати нову зброю та технології. Біологію скорочують, і ми залишаємося без нових ліків.
«Політики мовчать, ніхто не піднімає це питання. А без освіти й науки ми просто не виживемо», — гірко констатує вчений.
На Заході університети живуть інакше. У Берклі студенти приносять лише сім відсотків доходу — решта приходить від науки, патентів, грантів.
Зустріч із дослідниками Антарктики. Джерело
В Україні ж: не встиг написати двадцять статей за рік — до побачення.
«Мене в Кембриджі запитали: а коли ти взагалі працюєш? Для них читати лекцію — це не робота, це просто продовження науки», — згадує Утєвський і сумно посміхається.
Тим часом зникають комахи. Діти вже не ловлять у долоні «цілі купи», як ми в дитинстві. Хто врятує птахів, які годувалися цими комахами? Без науки — ніхто.
Науковці ще є. Вони відкривають нові види, пишуть доповіді, які приносять реальні гроші в країну. Але їх стає все менше. Молодь дивиться на те, що відбувається, і їде туди, де є перспектива.
«Якщо реформатори зроблять ще кілька кроків — нас просто не залишиться», — попереджає Андрій.
Наука — це нові ліки, які рятують дітей. Це ракети, які захищають небо. Це їжа, яка не зникне завтра через політичні примхи. Це майбутнє, яке ми або збережемо, або втратимо назавжди.
Вчені наголошують, що науку ще можна врятувати. Для цього потрібно лише одне — почати про неї говорити. Бо без науки не буде ні армії, ні економіки, ні країни.
Текст створено ГО «Люк — медійна група» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
Текст — Ніно Авалішвілі, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел, візуальна складова — Ганна Кучеренко, дизайн — Анастасія Юращенко
Новини
Новини
Новини
Новини
Новини 
