30 історій, розказаних біля вогнища, або Як художники малюють байки

Діана Ходячих, головна художниця

До проєкту «БайкиХАБ» мене запросила керівниця Яна Зеленська. Раніше в мене майже не було досвіду роботи з українською класикою. Мої попередні сценографічні роботи та відеоролики — за творами сучасних українських авторів. 

Ця ініціатива цікава, передусім, діалогом, підставою до якого стала українська байка. В цьому діалозі зараз знаходяться всі: режисери, художники, актори, композитори, оператори, а також наші потенційні глядачі. Можливість вислухати і висловитися робить проєкт особливо цінним.

Керівниця проєкту відразу задумала, що у анімованих коміксах, які створюються на матеріалі байок, мають бути малюнок і актори. Спочатку я уявляла акварельний мультик, але як туди ще додати людину? Мені це здавалося забагато, але я почала втілювати цю задачу в життя. 

Нас в команді п’ятеро, і манера малювання, анімування кожного відрізняється. Хоча ми намагаємося зводити малюнки до загальної акварельної стилістики, суміщення живого плану і малюнків, кожен художник приносить власну візуальну пропозицію до проєкту, матеріалу та режисера. Для мене це дуже цінно. 

Особисто мені дуже цікаво шукати візуальну мову кожної байки і вбудовувати її в загальну концепцію. Думаю, в нас вийдуть 30 історій, розказаних біля вогнища одним дідом. Але кожна з цих історій матиме своє унікальне забарвлення.   

Для мене дуже важливо в моїй творчості питання морального вибору. Зараз в обговоренні байок, які ми робимо в цьому проєкті, зосереджуємося не лише на тій моралі, яку озвучував автор, але й приділяємо велику увагу сенсам, які бачить кожен, висновкам, які робить людина, прочитавши байку.  

Мені здається, що все це саме про вибір, з яким ми стикаємось. Про що ці історії, на що вони нас надихають, як ми маємо чинити, щоб робити краще в житті собі та іншим. Саме вибір та прийняття відповідальності за нього — важлива якість для кожного.

Володимир Царьков, художник, актор

«БайкиХАБ» для мене — новий досвід. Раніше я ніколи не стикався з такою чітко спланованою роботою. Якщо робив анімацію, то повністю самостійно: шукав історію, частіше її вигадував, планував роботу. Був сам собі режисер та аніматор. 

У межах цього проєкту я задіяний як художник: відмальовую епізоди, вигадую персонажів та анімую. А ще як актор — прочитав одну байку. Це зовсім різні роботи і підходи. Важко суміщати. До того ж з’ясувалося, що коли ми обговорюємо байку, над якою маємо працювати, говоримо одними словами, але про різні речі. 

Мені подобаються байки, але до роботи над цим проєктом я не занурювався в цей матеріал. Так сталося, що вибрані твори мають однакових персонажів. Наприклад, вовка. Рятує, що нас декілька художників, і всі ми малюємо по-своєму. 

Від мене як художника вимагають спрощення. Але хочеться, щоб герої рухалися реалістично, щоб було багато фішечок, цікавинок, того, що в мультфільмі насправді розважає. Ці дрібнички насправді вимагають багато часу. 

Виходить, що за день можна зробити 5-10 секунд чистової анімації, якщо робити повністю рухому картинку. Цифри дуже умовні, бо в епізоді може бути один персонаж, у якого рухається лише одна деталь, а може бути декілька — і всі рухомі. І кожен такой об’єкт вимагає окремого опрацювання. 

Людям може здаватися, що у створенні анімації допомагає програма. Втім, вона нічого не робить без людини. Наразі я працюю над анімацією для байки «Старий вовк», яка створюється в форматі 30 кадрів на секунду [мінімальна кількість, що сприймається як рух — 12 — «Люк»]. Стільки кадрів потрібно, щоб потім анімацію можна було поєднати з появою в кадрі актора, який читає байку. Бо інакше машина почне робити помилки. 

Анастасія Бобракова, художниця

Я починала художником-декоратором в Харківському театрі для дітей та юнацтва, але мені більше подобалося бути бутафором. Після цього мріяла малювати мультики, але мене нікуди не брали. Тому, навчаючись заочно в академії дизайну та мистецтв, вирішила, що хочу самостійно вивчити анімацію і зробила це. 

Далі знаходила роботу в невеликих рекламних компаніях, аби працювати там ілюстратором та аніматором. Такі проєкти добре навчають командній роботі, але ти губиш себе. Я вирішила відпочити від цього. І, коли з’явився проєкт «БайкиХАБ», зрозуміла: це те, що потрібно. Бо ще раніше сама хотіла брати прислів’я або коротенькі повчальні фрази й анімувати, але не знала, з чого почати. 

Кожна байка — це не просто текст або казочка, а дещо глибше. У цих творах є поверхнева думка, а є щось, що штовхає тебе відшукувати нове. Таким чином ти починаєш краще розуміти себе, своє ставлення до життя, суспільства, людей або конкретної ситуація. 

Тому для мене «БайкиХАБ» — крутий егоїстичний проєкт, який мене прокачує. Не тільки в анімації, малюванні чи техніці, а й у філософському плані. 

Я обираю для візуалізації байки, в яких є те, що сьогодні для мене важливо. Потім режисер вносить своє бачення, геть інше. Поки йду додому, міркую, що його змусило прийти до такої думки? 

Потім у процесі роботи ніби уявляю свого героя: яке в нього життя, як він може бути нам прикладом у тому, що потрібно робити, а що ні. Коли я малюю, мені здається, що не зможу глибоко передати думки чи почуття. Тоді я думаю: «Ну добре. Ідея в тому, щоб звернули увагу на байку, і хай воно буде так». 

---

Культурно-освітній проєкт «БайкиХАБ» реалізують громадська організація «Платформа театральних ініціатив» і Honey Academy за підтримки Українського культурного фонду. Завдяки цій підтримці охочі можуть мати вільний доступ до всіх продуктів. 10 квітня стартує третій розмовний клуб. Заняття проходитимуть по суботам з 11:00 до 12:30 в онлайні. Зареєструватись можна за посиланням.

Ганна Старкова, Данило Кравченко, фотографії — Ольга Зайцева

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.