«Світло в окопі = смерть ру*ні». Як блекаут надихнув волонтерку Настю Бджолу на допомогу військовим

«Моє прізвище Бібікова. Англійською bee — це бджола, тож це своєрідна гра слів, — розповідає Настя. — Я народилася в Херсоні, жила в Каховці, Херсонська область, ходила в школу, займалася своїми дитячими справами,

Якось моїм батькам запропонували роботу в Харкові, на той момент вони працювали на виробництві заводу “Чумак”. Спочатку запросили матері, їй сподобалось у Харкові. Тож ми потроху переїхали до неї, нам також було до вподоби жити в Ха і ми… шо? Переїхали».

Спочатку Насті було важко в новому для себе місті, але згодом вона усвідомила, що переїзд пішов їй на користь:

«Харків став мені домом на 10 років життя. Він дав мені знайомства, людей, мою діяльність — творчість та культурний осередок міста».

24 лютого почалася повномасштабна війна, життя багатьох харків’ян докорінно змінилося. І нашої героїні — також. 

«Хотіла забрати своїх щуриків і хом’яка та не змогла через обстріли»

Невдовзі після 24 лютого Настя долучилася до проєкту «Збоку» про культуру, її життя та реалії. Цей проєкт показує творчих людей поза зоною їхнього маленького кола.

«На початку повномасштабної війни ми декілька тижнів були в Харкові, — згадує Настя. — Я писала у “Збоку” тексти про те, як поводитись під час обстрілів, про психологічну допомогу, про те, як заспокоюватись та й заспокоювала людей.

Пам’ятаю, як сиджу у себе в коридорі, слухаю обстріли, мене розйобує, та я пишу той текст.

Потім влучили в танкове училище [на Холодній горі] та ударною хвилею знесло дім навпроти мого, в мене в домі повибивало вікна. І ми сім’єю вирішили евакуюватися. В нас було 15 хвилин на те, щоб зібратися. Мені з мамою потрібно було зібрати речі на чотирьох: мене, її, батька та бабусі + кіт. 

Ми поїхали в область, повернувшись до Харкова на вокзал, бо в області довше не могли лишатися, я хотіла забрати своїх щуриків і хом’яка та не змогла через обстріли. Сіли на першу електричку до Вінниці, їхали 16 годин стоячи, потім — до Львова, а звідти — в Німеччину. Їхала чотири дні, не їла та не спала. Пам’ятаю, як раділа баночці супу в Берліні. 

Через два місяці життя з кацапами за кордоном ми повернулися в Україну в село Савин на Чернігівщині».

Бджола емоційно згадує тимчасове життя в Савині.

«Я дуже злякалася, коли в перший день у тому селі, на прогулянці, побачила табличку “Міни”. Я така: “Їбать, гуляти більше не буду”, — розповідає вона.

Так і склалося, я три місяці не виходила на прогулянку в тому селі, бо мені було стрьомно. І якось мені набридло сидіти в тому Савині, бо там немає активності та цивілізації, не бувало інтернету, а про зв’язок сказати легше, що його не було від слова “зовсім”. 

Мені було важко, тож я взяла життя у свої бджолині лапки та поступила в універ у Львові. Тож живу зараз тут».

«Як немає світла, сідаю крутити окопні свічки»

У Львові Настя продовжила займатися волонтерською діяльністю. Спочатку розіграла свої авторські листівки з Харковом і в такий спосіб допомогла закрити збір Анни Бойченко [волонтерки та акторки харківського плейбек-театру «Вахтери», що емігрував у Латвію — «Люк»] на дрон для військових харківського напрямку.

«Потім, у вересні, побачила пост у фонді Rescue Now, де вони зробили інкубатор, тобто набір на навчання-волонтерство, — згадує вона.

Я потрапила у відділ комунікації. І почала сидіти на “гарячій лінії”: розмовляти з людьми, приймати заявки на евакуацію та гуманітарну допомогу, робила підтримуючі дзвінки для наших патронажників (бабусь та дідусів), бо багато хто з них залишився сам і їм нема з ким говорити.

Ще робили збір на термуху для військових куп’янського напрямку.

Також я роблю благодійний фестиваль від Rescue Now, який відбудеться 10 грудня, там ми будемо збирати кошти для наших дідусів та бабусь, що знаходяться під патронатом цього фонду. Планую і й далі займатися волонтерством та зборами».

Під час блекаутів у Львові Бджола створює окопні свічки для наших захисників і захисниць на передовій, а також для людей, які опинилися у складній ситуації.

«Ідея просто з’явилась з роздумів про те, що я можу робити ще для перемоги та для військових, — розповідає Настя. — Я колись займалась варкою свічок та мила, тож розуміла концепцію та технологію. 

Поштовхом став блекаут у Львові, котрий тривав добу. В мене не було опалення, світла, води і зв’язку. Та було трохи всього для окопних свічок, а саме: пусті консервні банки, віск та картон. Я зробила тоді перші свічки. Своє львівське підвіконня заповнила свічками десь за тиждень, це була перша партія для наших захисників та захисниць.

Поки на вулиці світовий день, — займаюсь своїми справами: турботами по хаті, волонтерю, ходжу на пошту за парафіном та пустими бляшанками, котрі мені присилають друзі та не байдужі. А ввечері, як немає світла, сідаю крутити окопні свічки.

Це допомога, котру я можу робити з користю для себе та трьохкратною користю для наших героїв та геройок. Це користь, котру я можу дарувати для нашої перемоги. До того ж, романтика зараз така, світло в окопі = смерть ру*ні».

Як допомогти?

Бджола регулярно організовує міні-збори на парафін для виготовлення свічок. 

Реквізити монобанку UAN: 5375411204666817 Анастасія Бібікова.

Також Настя збирає порожні, чисті консервні банки, огарочки, віск та парафін. Якщо хочете допомогти — пишіть в інстаграм @bebee.now або в телеграм.

Ілюстрації — Лорі, фотографії з архіву Анастасії Бібікової, обкладинка — Катерина Дрозд

---

«Люк» — це незалежне медіа про Харків і культуру. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.