Ножі для захисту і аутдору. Як ветеран «Слоник» налагодив власний бізнес у підвалі

«Коли повернувся з війни, розумів, що не зможу працювати, бо пересувався на милицях, — розповідає засновник Blade Brothers Knives Олександр Воробєй. — Розумів, що щось треба робити, щоб жити і заробляти. У мене був друг, який вмів ножі робити. Тож ми об’єдналися: він почав їх робити, а я — організовувати і продавати». 

Сьогодні хлопці мають виробництво на вулиці Молочній у звичайному підвалі з порослими павутиною сходами. Раніше тут була місцева організація тероборони чи якісь страйкболісти: на стінах досі залишились інформаційні плакати з характеристиками зброї та тактикульні фото американських армійців.  

«Ніж для кожного солдата — незамінна складова екіпіровки, — каже Олександр й бере в руки масивний ніж, над яким ще йде робота. — Цей називається “Снайпер”, бо придумав його снайпер Мікаель Скілт, швед, який воював за нас. Колись йому спало на думку створити ніж саме для снайпера. Снайперу ніж потрібен, щоб облаштовувати позицію».

Розповідати про кожен ніж Олександр може дуже довго та натхненно.

Бізнес-модель, що виникла у шпиталі

Олександр — ветеран війни. У 2014-му в якості добровольця долучився до сил АТО, хоча мав «білий квиток»: у 18 років медкомісія визнала його непридатним до строкової служби. Тоді він зрадів, що не потрібно дарма витрачати час. Втім, коли почалася війна з Росією, зрозумів, що армії необхідна допомога.

«Коли почався Майдан, я поїхав в Київ “майданіть”, щоб курс був по 40, — сміється Олександр. — У 2014-му побачив, що вже війна і вона буде тривати і ЗСУ необхідна допомога. І я пішов у військкомат, але там мені сказали: “Ти непридатний, іди гуляй”. Тож я пішов шукати МВС-ний батальйон, і знайшов: це був “Шахтарськ”. Служив під позивним “Слоник”».

До війни Олександр отримав дві економічні освіти. Працював на молокозаводі та взуттєвій фабриці, а у вільний час із друзями розвивав новітнє бойове мистецтво — український ножовий бій. 

Тоді ж почав замислюватися, яким ножем було б зручно битися, використовуючи спортивні напрацювання. Але умільці виробляли ножі, які були занадто дорогими, незручними чи поганої якості. 

Згодом у Олександра з’явився час, щоб обдумати власний бізнес з виготовлення ножів. У липні 2014-го він отримав поранення та потрапив до шпиталю.

«Ми заходили в селище Піски, і мали наказ перевіряти двори, — згадує Олександр. — І от в одному з них, який добре прострілювався, я зловив два ВОГа (рос. Выстрел Осколочный Гранатометный — прим.) і кулю в ногу. Так я опинився в [обласній лікарні] “Мечникова” в Дніпрі. Лікарі в шпиталі сказали, що влили в мене 3,8 літра крові, які я втратив».

Від точильного кола до верстата з ЧПУ

Після реабілітації, оговтавшись від поранення, Олександр відчув, що працювати на когось «з цивільних» не зможе. Спершу йому було складно сприймати людей, які залишилися осторонь війни. Та й фізичною роботою через поранення займатися не міг. 

Тож разом із побратимом ветеран вирішив розвивати ідею з ножами. Навички менеджера та знання економіста стали у нагоді. Хлопці почали втілювати ескізи на власному обладнанні і пробувати на цьому заробляти. 

Перший із розроблених ножів назвав Олександр назвав «Помста». Розробляв його, ще коли перебував в шпиталі.

«Помсти» існує дві: звичайна і зменшена версія. Олександр каже, що останню розробили після звернень фронтовиків, бо декому зручніше користуватись меншими ножами.

«Такий ніж ідеально підходить для диверсійно-розвідувальних підрозділів, здатен пробивати екіпіровку та військову форму на супротивнику», — пояснює він.

Після першої виготовленої та проданої партії хлопці поступово почали  перетворювати цех на компанію Blade Brothers Knives. Якщо спочатку мали простеньке обладнання загальною вартістю близько 5 тисяч гривень, то наразі — куди більш «просунуту» техніку та п’ять приміщень. 

«Тепер маємо вже і верстат під числовим програмним управлінням, він робить нам руків’я, — пояснує Олександр. — Враховуючи, що починали ми з круглого точила з каменю, на якому точили ножі, то, в принципі, прогрес є».

На місяць хлопці виготовляють близько 300 ножів: від невеличких туристичних до півметрових мачете.

Серію міських ножів EDC — Every Day Carry — створено спеціально для самозахисту. Вони дають додаткову можливість дати відсіч нападникам, при цьому займають мінімум місця. 

Ножі з української сталі використовуються в туризмі: пласким низом руків’я зручно забивати цвяхи чи кілки намету, тож їх беруть з собою на риболовлю чи в походи. 

Такі ножі також використовують на фронті. Щоб застосувати автомат, необхідний простір хоча б в пів метра та час, щоб націлитися. До того ж штик, що йде в комплекті штатного озброєння разом із автоматом, Олександр вважає «безглуздою залізякою».

«Я коли отримав цей штик, уже в ножах розумівся й побачив, що це просто залізяка непридатна ні для чого, — каже він. — Цей штик закинув на дно рюкзака. Так він там і провалявся до кінця моєї служби. 

Натомість зі мною був ніж Ira Domini (лат. Гнів Господній), перший з розроблених, втратив його після поранення, мабуть досі десь в Пісках валяється. Коли часу немає, виручає ніж».

Втім, ножовий бій на фронті відбувається не часто. Тож здебільшого українські військові використовують вироби Blade Brothers Knives в побутових цілях: відкривають консерви, ріжуть хліб чи мотузки, або рубають дрібне гілля. 

Універсальним на всі випадки життя Олександр вважає «Помсту». 

«У мене на випадок, якщо я знову піду воювати, лежить саме “Помста”», — посміхається він.

Офіційно ножі Blade Brothers Knives не є холодною зброєю та не потребують сертифікації.

«Вони йдуть по категорії “господарчо-побутовий ніж”, — каже Олександр. — У нас на кожен ніж є висновок експертизи МВС, що це не холодна зброя. Фактично, ніж — бойовий, але юридично — не дуже».

«На ножах» з Китаєм

Наразі, окрім Олександра, на виробництві працюють ще п’ятеро хлопців. Майстри мають різний бекграунд — не тільки військовий. 

«З 2016 року не знаю, скільки АТОшників було, але вони приходять, працюють, — розповідає він. — Хтось каже: “Хочу потім в ІТ, я зараз вчуся, треба десь перекантуватися півроку чи кілька місяців, щоб себе забезпечити”. Я розумію, що це мені не дуже вигідно, бо він поки навчиться, це час, але пропрацює не дуже довго. Але я на таке готовий».

Державної допомоги в бізнесі ветеран не відчуває. Але звик орієнтуватися на власні сили і об’єктивно оцінювати наявні ресурси, тому без допомоги справляється і на сполох не б’є. Оренду і «комуналку» сплачує по звичайному тарифу. 

У планах в Blade Brother Knives — вийти на більші обсяги виробництва та постачати ножі за кордон. Але хоча за ціною підприємство конкурує з китайськими «ноунеймами», малий обсяг виробництва не дає змоги укладати контракти із західними мережами мілітарі та туристського спрямування.

«Проблема в тому, що в нас висока собівартість продукції, порівняно з Китаєм, — зазначає Олександр. — Китай оптовим організаціям-дистрибуторам може запропонувати кращу ціну. 

Наразі плануємо збільшити обсяг продукції й таким чином знизити собівартість. Є запит, мені писали і з Іспанії, і з Франції, саме магазини: “Дайте ціни”. Але таких цін, щоб їм було цікаво працювати, ми не в змозі поки дати».

Зараз штучно виготовлені ножі окрім України хлопці надсилають до США, Німеччини, Австрії, Хорватії, Італії, Франції та багатьох інших країн. А користуватися ножами навчають українців у мережі спортивних клубів Федерації ножового бою України.

Текст та фотографії — Дмитро Ковальов