Підозрілі особи. Богдан Гдаль
«Підозрілі особи» — серія текстів, в якій «Люк» знайомить вас із роботами художників, дизайнерів і фотографів.
Цього разу підозру отримав дизайнер Богдан Гдаль — автор шрифта «Старий Харків» та засновник проєкту про народне мистецтво «Рукотвори».
«Люк» поговорив із Богданом про створення шрифта, сприйняття Харкова та дизайн в міському просторі.
Про шрифт «Старий Харків»
Цей шрифт має прив’язку до старої вивіски на будинку на площі Конституції, 16, який належав купцю Арнольду Укше.
По-перше, мене зачепила вивіска. Вона інтуїтивно стала поштовхом для створення напису. Так буває, що щось тебе надихає, і воно може настільки зачепити, що ти хочеш його відтворити в новій формі, щоб воно жило з новою силою і як інструмент мало більше можливостей.
По-друге, до Харкова в мене є сентимент через [художника і архітектора, — «Люк»] Василя Кричевського і його [стильовий напрям] Український архітектурний модерн. Частково він вплинув на інтерес до цієї теми. Я шукав по Харкову місця, де Кричевський докладався як архітектор, і випадковим чином натрапив на цю фотографію.
Я люблю традицію, старовину, і все, що з цим пов’язано. Тому мені подобається ідея пошуку рідкісних артефактів для того, щоб переосмислювати їх і створювати з них щось нове.
Я сприймаю Харків через призму проукраїнських процесів, які відбувалися протягом XX століття. Є відчуття, що це був своєрідний простір свободи.
Якщо подивитися в історію, то в давніші часи там довкола були одні слободи, простір, вільний від податків. Потім ХХ століття, все, що пов’язано із скрипниківкою, з експериментами з мовою. Знову ж таки — Кричевський, експериментальна архітектура. Відбувалися процеси, в яких люди мали свободу експериментувати, творити щось нове і незвичне.
Мені подобається, власне, те, що Харків — одне з найбільших потужних східних міст, де відбувалося щось нове і сміливе. Наприклад, я свого часу захопився теорією розбитих вікон, експериментів з громадським простором і шукав приклади оформлення під’їздів. Тоді ж натрапив на під’їзд, де [художник-баталіст, заслужений діяч мистецтв] Микола Самокиш розписав вхідну зону. Це теж у Харкові.
Про роботу з міським простором
Для мене важливо бути невіртуальним, і мені цікаво експериментувати з простором і з дизайном, який максимально практичний і дозволяє людям комфортніше жити.
Один бік дизайну — це, власне, естетика, коли ти через форми і символи передаєш важливий зміст, позитивні речі, які людей надихають і дають їм силу жити. З іншого боку, дизайн — коли ця табличка допомагає орієнтуватися. Коли людина її використовує як інструмент, і вона ще виглядає красиво — це підштовхує, як мінімум, отримувати естетичне задоволення.
Мені подобається напрямок роботи з людними місцями, де дизайн впливає на величезну кількість людей. Це можуть бути, умовно кажучи, якісь магістралі, де написи або символи сприймаються людьми, які проїжджають міста або в’їжджають в них. Так і великі написи, традиційне мистецтво або похідні модернові речі у публічному просторі, коли вони використовуються як елемент гармонізації та естетизації.
Я працюю скоріше як одинак-дизайнер. В мене принцип простий: щось надихнуло, підштовхнуло до роботи, і воно поки не з’явиться — не відпускає. Тому я більше як митець, аніж як людина практична або та, яка з кимось співпрацює.
У Києві історія з дизайном в міському просторі доволі печальна. У нас один із локомотивів — це громадська організація «Агенти змін», її заснували Олександр Колодько та Ігор Скляревський. Вони якраз починали зі зміни схем метро. Але я бачу, як це втілюється — хлопці вкладають величезну кількість своїх сил без будь-якої віддачі. На якомусь етапі вдається зачепитися, а потім місто просто ігнорує. Або мовчки викидає їх з процесів і намагається робити щось неякісне, копіюючи їхній підхід. Але без розуміння принципів того, як цей дизайн працює, виходить карикатурно.
На міському рівні все дуже залежить від особистості керівника міста, від філософії людей, які, по суті, створюють правила гри. Є такий відомий Енріке Пеньялоса, мер Боготи, Колумбія. Він став всесвітньо відомим завдяки правильним урбаністичним ініціативам. Енріке робив дійсно прогресивні речі: обмежував звичайний транспорт, впроваджував класні системи громадського транспорту. Вони створювали речі такого рівню комфорту, який мешканці не могли очікувати взагалі протягом життя.
Якщо людина ідеологічно налаштована на покращення міста, то вона це ставить прапором своєї діяльності, і тоді зміни в місті відбуваються зовсім інакше. Але ця людина має вирости або добитися посади, створюючи ці речі протягом свого життя з низових ініціатив, або мати розуміння того, як працює ця система. Але первинне — філософія, з якою людина приходить на цю посаду.
Інші тексти з серії «Підозрілі особи»
Катерина Переверзева, ілюстрації — Богдан Гдаль, обкладинка — Катерина Дрозд