Школа для дітей, «які досить сильні, щоб плисти проти течії та знайти свій шлях в житті». Директорка FinaRibba Марина Бессонова про інклюзивну освіту у Харкові

«Кому-кому, а тобі дітей ми точно довіримо»

Я працюю з дітьми вже більше 20 років. Це почалось з недільної школи в баптистській церкві. Туди ходила вся наша родина. Мені там не дуже подобалося, було нудно. А ще я не любила сидіти на проповідях. 

Коли моїй сестрі виповнилося три роки, я почала ходити з нею в цю недільну школу, а зі своїх 15-ти вже вела її сама. І мені завжди подобалося возитися з дітьми. 

В цій школі було 10-12 дітей трирічного віку. Це був кайф: ми гралися і, звичайно, я їм там і про Бога, і про Біблію розповідала. Але так, щоб їм було це цікаво. Мені було важливо, щоб діти не просто знали факти, а щось розуміли.

В 16 років я поїхала в дитячий табір, щоб робити вистави. Лідерка команди хлопчиків 8-10 років не змогла згуртувати дітей, тому що там була, як я тепер вже розумію, дитина з аутизмом. Весь табір про нього говорив, що він «дресирує шишки». Хлопці в таборі ганяли його, а він втікав від них. Біг кудись у ліс, а потім його його не могли знайти. 

Цей хлопець показав мені, як дресирує шишки. Коли він кладе шишку у воду, вона закривається, а на сонці — відкривається. Тобто він був просто спостережливий. Скоріш за все, у нього був аутизм Аспергера [синдром Аспергера, форма аутизму, за якою людина може функціонувати у суспільстві — «Люк»]. Через ставлення, яке було до нього в таборі, він не міг на той момент розкрити свій потенціал. Виявилося, що йому в лісі безпечніше, ніж серед людей. І що можна навчитися з ним комунікувати. 

Табори були кожного року, я їздила туди як лідерка команди і координаторка програми. Я зрозуміла, що мені подобається працювати з «важкими» дітьми, бо мене саму вважали «важкою дитиною». Я була дуже активна і незручна, тому багато кому не подобалася через це. Складні діти, напевно, мене приваблювали. Мені не хотілося, щоб вони пережили те саме неприйняття від оточення, яке відчула я. 

З церквою ми возили благодійний ляльковий театр по різних містах в дитячі притулки. На мене сильно справила враження одна поїздка. 

Ми приїхали в дитячий будинок, де було десь 18 дітей. Цей притулок був дуже демократичний, там поважали один одного та приймали рішення разом, обговорюючи це. Діти розповідали свої історії, як вони там опинилися, що з ними було. З однією дівчинкою я листувалася аж до її двадцяти років. А коли познайомилися, то їй було п’ять.

Коли у мого брата і знайомих стали з’являтися свої діти, всі почали мені казати про відкриття дитячого садочку. Казали: «Кому-кому, а тобі дітей ми точно довіримо». Багато дітей скаржилися мені на школи: там не цікаво, жахливе ставлення вчителів, булінг між дітьми.  

Одного разу ми розмовляли з викладачем фізики зі школи про виховання, навчання та віру. То він говорить мені: «Ти от в своїх таборах скільки разів на тиждень працюєш з дітьми?» Я кажу: «Два». А він: «А ми з дітьми в школі працюємо п’ять днів, то хто переможе?» 

Після цього я зрозуміла, що у мене буде своя школа. Я не знала, як це зробити, але хотіла, щоб діти вивчали те, що їм цікаво та були емоційно захищені. 

«Файна Риба»

Я за освітою дизайнерка. Тоді у мене був свій бізнес з оформлення та декорацій. 

Відкрити школу простіше із садочку, тому ми почали з нього. Орендували з подругою трикімнатну квартиру, зробили ремонт, купили іграшки та перші необхідні речі. Грошей не було, тому ми їх зайняли. 

Спочатку працювали на те, що віддавати борги і забезпечувати роботу садочку. Перші декілька років ми майже нічого не заробляли. Потім племінники підросли. Брат сказав, що його діти не підуть до звичайної школи. В першому класі у нас спочатку було двоє дітей: Кіра і Мая. У них була вчителька, яка проводила загальні уроки, та вчителька англійської. А потім вже поступово почали додаватися діти. 

Перед повномасштабним вторгненням в школі і садочку вже було 80 дітей. Могло б бути і більше, але будинок, в якому знаходилась школа, вже не вміщав. 

Назву FinaRibba придумала десь у 2006-2007 році, коли я вирішила робити перший табір. Мені подобалося слово «файна», тому хотілося, щоб воно було у назві. Риба — символ християнства, тому розглядали його. А взагалі, цінна риба, типу лосося, має плисти проти течії в прісну воду, щоб там залишити потомство. Слабка риба на це не здатна. Тому, врешті-решт, прийшли до «Файна Риба» англійською (FinaRibba), а один із друзів прочитав це одним словом і вмовив лишити, як неологізм. Але сенс той самий. «ФінаРібба» — це людина, яка досить сильна, щоб плисти проти течії та знайти свій шлях в житті.

«Я в школі не вчилася, а відбувала термін покарання»

Батьки наших учнів часто згадують своє дитинство та як вони проводили час в школі. Я в школі не вчилася, а відбувала термін покарання. Якщо мені було щось цікаве, то я це вивчала, а якщо ні — то була в цьому повний нуль. А коли стала доросла, стало шкода втрачених років. 

Мої знайомі та друзі кажуть, що вони б не хотіли, щоб їхні діти втрачали отак час. Державна школа зараз, на жаль, зовсім не відповідає сучасності. Те, як викладаються предмети — це повна жесть. Наразі доступ до будь-якої інформації можна отримати з мобільного телефону. Але щоб зрозуміти, як правильно поставити питання і навіщо взагалі тобі це шукати, або як зрозуміти, що ти прочитав — цього не вистачає.

Інформації багато, але як з неї виокремити потрібне та застосувати це в житті — це питання, на яке державна школа не дає відповіді.

Окрема історія — розуміння себе і власної самооцінки. Я сама працюю над цим із психотерапевтом. Левова частка проблем йде зі школи. Ось ти, наприклад, художник, а від тебе хочуть математики, якщо ти не засвоїв тему — ти тупий. Сюди підходить ця відома фраза: «Якщо ви будете оцінювати рибу за її здатністю лазити по деревах, вона проживе все життя, вважаючи себе дурною». 

Для державної школи всі мають бути зручні, всі мають бути однакові, але люди влаштовані інакше. Дитина до семи років засвоює інформацію тільки коли їй цікаво. Державна школа не працює над тим, щоб було цікаво. Це якась радянщина: ти маєш, ти повинен, у тебе немає свободи вибору.

Тому багато розумних батьків забирає дітей на екстернат [екстернатна форма освіти, коли дитина зареєстрована у школі, але навчається вдома — «Люк»]. Проте тут також є мінус, бо немає соціалізації. Але для освіти та збереження самооцінки — це плюс.

«Навчаючись із дитиною з особливостями, отримуєш більше»

У нашій школі діти живуть і спілкуються не тільки у просторі FinaRibba. Вони ще бачать реальний світ. Багато хто має друзів та ходить на гуртки. Чи не буде «ерор» при зіткненні різних світів? Звичайно, буде. У мене він також трохи був. 

Звісно, дітям з особливостями доведеться напружитись. Їм доведеться жити у світі, де люди не завжди чесні, де тебе ніхто не захищає, де не всім цікаво, наскільки ти насправді розумний.

У нашій школі інклюзивне навчання, а тому є різні діти. Є діти з особливостями розвитку, але вони не мають особливих освітніх потреб. От, наприклад, у дитини СДУГ [синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю], але у неї збережений інтелект і вона вже соціалізувалася. Вона може навчатися за тими самими програмами, що і дитина без СДУГ. А є діти з особливими освітніми потребами, які не можуть засвоювати стандартну шкільну програму. У нас є і такі, і такі діти. 

Найчастіше питання у батьків виникають тоді, коли вони бачать істерику дитини з особливостями. Їх гормональна система працює не так, як наша. Наприклад, аутизм: якщо тобі сказали «ні», тобі образливо, але ти можеш контролювати емоції — адреналіну виділиться трішки. У дітей з аутизмом його виділиться в декілька разів більше. Вони зроблять усе, щоб було, як вони хочуть. Наскільки тобі від цього буде боляче, неприємно, страшно — байдуже. Але це можна виховати. 

Іноді таке лякає батьків в школі. Одразу виникає питання, а чи не образить дитина з особливостями мою «нормальну» дитину. Якщо людина запитує коректно, то я пояснюю, що частіше навпаки: таких дітей ображають через те, що вони «не такі». 

Так, дитина з особливостями може зробити щось погане, вдарити чи влаштувати істерику, але нормотипова дитина може зробити те саме. 

Те, що такі діти можуть під час уроку вставати, ходити по класу, видавати дивні звуки також хвилює батьків. Але є дослідження, що учні, які навчалися з такими дітьми в класі, є більш адаптивними і уважними, краще засвоюють інформацію, бо ти вчишся краще концентруватися та не звертати увагу на те, що відбувається навколо. А ще багато дітей вчаться заспокоювати таких учнів і допомагають їм вчитися. Вони не втрачають нічого, навчаючись з такою дитиною, а навпаки отримують більше. 

Нашої статистики щодо адаптації дітей після випуску з FinaRibba немає, бо діти ще не закінчили школу. Є світова статистика з демократичних шкіл. Вона каже, що такі діти краще навчаються і адаптуються, ніж ті учні, які не мали можливості брати на себе відповідальність, обговорювати важливі рішення, взаємодіяти з дітьми з особливими потребами. 

«Світу без людей із особливостями не існуватиме»

Я візьму в колектив FinaRibba людину, яку справді тягне до дітей, бо навчити можна будь-кого будь-чому при бажанні. Треба, щоб ти хотів дати щось дітям. 

Тому я завжди, коли проводжу співбесіду, запитую кандидатів, чи справді вони хочуть працювати з дітьми. Якщо хочуть, то чому, що вони хочуть їм дати? Якщо отримую відповідь, що хочеться допомогти дитині розвиватися і стати особистістю, тоді я знаю, що ця людина не буде ділити дітей на хороших і поганих. 

У мене працювала завучка, яка дуже боялася братися за інклюзію. Я її запитала: «Якби у вас народилася така дитина, то чи хотіли б ви, щоб вам сказали “це ваші проблеми, розбирайтеся самі”?» Вона замислилася, змінила точку зору. Згодом їй стало настільки цікаво, що почала складати окремі програми для дітей з особливими освітніми потребами.

Важливо, щоб вчитель знав, що робити, якщо у дитини почалася істерика. Для цього обов’язково має бути кваліфікований психолог. Часто методи, які працюють з нормотиповими дітьми, зовсім не підходять для дітей з діагнозом.

Ми маємо розуміти, що світу без людей із особливостями не існуватиме. І адаптуватися до звичайного життя, стати корисними цьому суспільству вони зможуть тільки за умови інклюзивного навчання.

За правилами в класі може бути одна дитина з особливостями на десять нормотипових. Їй треба нормальне середовище, так вона буде зчитувати їхню поведінку. Деякі батьки вже розуміють, що від цього нікуди не дінешся.

«Кожна людина — особлива»

Іноді кажуть, що люди з аутизмом бідолашні. Ні, вони просто інші. І якщо в світі їх народжується так багато, то питання — чому? 

Якщо людям з аутизмом справді щось цікаво, то вони концентруються на цьому так, як ми ніколи не зможемо. Такі люди стають крутими фахівцями, бо їх не відволікають емоції чи страждання. За умови ефективної адаптації вони корисні суспільству. 

Я ще так пояснюю батькам, є два варіанти: ми платимо податки, щоб таких людей утримували у психіатричних лікарнях або ми можемо витратити час, адаптувати їх, щоб вони змогли також сплачувати податки чи хоча б забезпечувати себе. Тому суспільству навіть чисто економічно корисно працювати з такими людьми та інтегрувати їх.

В мене є пунктик, що кожна людина — особлива, їй треба просто допомогти розкритися. Я дуже пишаюся колективом FinaRibba. Ми дбаємо про «клімат» всередині школи, щоб кожному було там комфортно. Це стосується не тільки дітей, а й дорослих. Має бути комфортно і директору, і вчителю, і прибиральниці, і повару. А ще наша особливість у тому, що ми всі вчимося бути щасливими, вчимося поважати наші «різності» та спільності.

Аліна Ісаєнко, редакція — Олександра Пономаренко, обкладинка — Катерина Дрозд

---

Читайте також:

• Вчителька-реперка Ольга Халепа: «В селі людина, яка виділяється хоч чимось, весь час зазнає цькування»
• «Я тебе (не) чую». Як в Україні живеться людям із порушеннями слуху
• «Обережно, двері зачиняються. Наступна станція — Війна». Як діти разом зі студією Aza Nizi Maza перетворюють харківську підземку на мистецький хаб

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.