Подозрительные лица: graf963

Перший шматок я зробив у 2008 році, ще коли вчився в школі. Ми з другом скинулись, купили рожеву «Монтану» [марка фарби — прим.], пішли за школу й намалювали спільний шматок — написали Gangsters. Він доволі довго провісив, до речі, тільки нещодавно закрасили. 

Більш-менш регулярно малювати я почав десь із 2015-го. В останній час можу собі дозволити частіше виходити, а раніше то роботи не було, то часу, то гроші з роботи треба було на щось відкладати. Частіше виходить помалювати якоюсь бюджетною фарбою. Фактично через це я і прийшов до чорно-білих або двокольорових композицій і до графіки. 

Спочатку в мене був нікнейм просто graf. Чому graf? Навіть не пам’ятаю. Мені років 12 було. Я знаю, що це доволі тупий нік, але він вже настільки прижився, що змінювати не хочеться. Потім додав до нього номер 963, щоб він був більш унікальним. Мені здається, цей номер довершений. Тому що 3+6=9, 3*3 — також 9. 

Моїх саме графіті в Харкові багато. Ще малював у Львові, Луцьку, Кам’янець-Подільському, в Рівному, в Сумах. У Латвії також — в Даугавпілсі, в Польщі — в Кракові, в Китаї — в Шанхаї і в Ханчжоу. 

У Китаї малював на легальних стінках, в закинутих будівлях і десь ще маленькі шматки кидав на вуличках. Не шукав ризикованих місць, щоб не мати проблем із китайською поліцією. Там крім порушення правил благоустрою або вандалізму можуть впаяти щось типа порушення принципів комуністичного співіснування. У нас є людина з Харкова, яка рік відсиділа у китайській в’язниці за графіті на транспорті. 

У Харкові все класно, хіба що до тебе хтось може підійти і сказати: «Головне, щоб не наркотики, малюйте далі». Такі випадки теж бували. 

Про українське графіті і 057

Київ та Одеса — доволі великі центри графіті. В Києві взагалі щось нереальне несеться на станції Видубичі. Там стоять зелені товарні вагоні і просто всі состави замальовані. Вже місця немає, а вони один на одному малюють. Якийсь Нью-Йорк 80-х. 

Харків, мабуть, третій після Києва і Одеси. В 2016 або 2017 році нас 15-20 зібралося і ми вирішили зробити команду 057 і проштовхувати цей бренд.

057 — це наше харківське об’єднання. Кожна людина, яка живе в Харкові і малює, може біля свого шматка написати 057. Я майже не тегаю за 057, але нещодавно малював шматок і теж так його підписав

Мені подобається малювати в Харкові, тут багато товаришів. Кожного разу, коли приїжджає хтось сюди, я намагаюсь зустріти, поводити всюди, показати найкращі містяки, де можна помалювати. 

Про різновиди графіті

Є різні шари та спеціалізації графіті. 

Руфтоп — це коли ти стоїш на даху і малюєш на стінці. 

Ролдаун — коли лежиш на краю даху і валиком робиш шматок. 

Є ще ролап — коли валиком робиш на палках великі шматки. У нас ролапами займається одна людина, думаю, ви бачили його шматки 057 по всьому місту — це робить чувак, в якого нікнейм Ketsl. 

Хтось робить легальні стінки, де можна малювати і ніхто тобі нічого не скаже. Хтось любить ризиковані стінки. 

Є люди, які малюють транспорт. Наприклад, Leik — це трейн-райтер. Він переважно малює на транспорті й займається графіті-туризмом — їздить по різних країнах і робить там системи [транспорту] — наприклад, приміського сполучення. Графіті на транспорті — це більша ризикованість і трохи інша відповідальність. 

[Час для малювання] залежить від того, що ти малюєш. Якщо це графіті десь у центрі, звісно, краще малювати вночі, ввечері або зранку. Мій знайомий з Луцька, коли малює, одягає жилетку комунальних служб й ставить загородку — до нього навіть питань немає. 

Руфтоп на Римарській 

Цей руфтоп я малював кілька годин вночі. Робив довго, бо шифер з’їжджав. І ще пішов дощ, а в мене були дуже слизькі кросівки. Іноді я просто падав на живіт, лежав і тримався маленькими шероховатостями шкіри, щоб не впасти на Римарську. 

Тут в принципі горіли ліхтарі. І в мене була контрастна композиція. Складно було розуміти, де фіолетовий, де рожевий, де блакитний. Але я намішав [фарби] так, що можна було побачити. 

У мене було два чекери — це люди, які стоять на чекінгу, допомагають тобі у випадку [приїзда] копів. Взагалі у такому місці достатньо було одного. Але якщо це якесь перехрестя, необхідно декілька. 

Спанч Тарас та Патрік Шевченко 

Це стріт-арт — Спанч Боб і Патрік в образі Шевченка. Вони шукають долю, як і Шевченко. А доля на іншій стіні. Типа її видно, але досягнути не можна.

[На малюнок пішло] 3,5 літрів білої водоемульсії плюс десь 7 літрів чорної гумової фарби. Малював два тижні. Хоча спочатку здавалося, що за два дні впораюсь. Був цілий тиждень, коли йшов дощ. Коли малював, все тут було залито водою.  

Малюнки робив із вікна з цієї ніши, на палці хєрачив валиком. А потім поставив будівельні ліси. А там, де «Доля», ще і драбину. 

Драбина хиталась нереально, її тримала одна людина. Я стояв на краях ніг і палкою намагався нагорі замалювати чорним. Бульбашки на медузі важко було зробити, бо дуже високо. 

Це мабуть наймасштабніша моя робота. Зараз я збираюсь робити низку таких робіт — буду поєднувати українську культуру з маскультом.

Леся Француженка, Леся Американка та Леся Китаянка

Це три портрети Лесі Українки в різних амплуа. 

Обрав її, тому що можна прикольно обіграти її прізвище. Вона виглядає саме як українка. А якщо в неї буде кепка NY та футболка Yankees, можна назвати її Леся Американка. Шарф та берет — Леся Француженка. Китайський образ — Леся Китаянка. 

У першій день прийшов зранку, щоб було не так спекотно. Програму мінімум зробив, закатав це все. Наступного дня малював дуже довго. О 16 десь закінчив, бо важко по цеглі було робити прямі лінії. Потім плюнув і купив балони. Ними швидше доробив усе. 

Скетчі

Також я малюю скетчі.

Мені більше подобається робити чорно-білі графічні шрифтові композиції, але не тільки. Малюю лайнерами, гелевими ручками, маркерами, іноді аквареллю і акрилом. 

Про Гамлета

У графіті-тусовці немає людини, яка його любить. Нещодавно він дав інтерв’ю, де обісрав всіх графітчиків. Сказав, що вони взагалі не митці, далекі від чогось високого. Кількома реченнями образив всіх. 

Після цього почався терор з його роботами. Їх і до цього закреслювала одна команда, а зараз ще більше людей почало псувати їх. Я проти того, щоб псувати будь-які роботи. Я його робіт не псував. І щоб він не зробив, псувати не збираюсь. 

У мене відношення до нього максимально спокійне. Мені деякі його роботи подобаються. Зокрема, маленькі портретики «Герои труда», де він малював старих людей білою фарбою — зазвичай дуже низько до підлоги. 

Але часто розумієш, що він робить якусь халтуру просто заради «класів». Наприклад, може використовувати дуже велику площу супернераціонально — замалювати всю стіну в чорне, намалювати велику планету й написати якусь інстаграмну фразу. 

Я вважаю, що його великі роботи на кшталт тих, де він малює голуба і пише поруч «Чистый», або малює таксу і пише «Длинный» — це халтура. 

Про біфи або графіті-війни 

«Стіна срача» — не арт-батл. Але це єдина штука в Харкові, яка вийшла за межі стріт-арта. 

[Якщо до моїх робіт щось домалюють], я сприйму це спокійніше, ніж Гамлет. Мені здається, він вважає, що якщо він щось намалював на вулиці, то це вже «достояние города Харькова и всех его гостей». Але кожен райтер розуміє: все, що ти малюєш на вулиці, вже не твоє, а належить стихії

Хоча є звісно і певні правила поведінки й поваги. Роботу можна покрити тільки після того, як вона доволі довго провисіла. І навіть у таких випадках слід запитати: «Я бачив твою роботу, класний містяк, можна там намалювати?»  

У нас були прецеденти, коли починалися біфи. Біф — це війна. У нас є чувак на прізвище West, можливо ви бачили його теги. І він малює дуже погані шматки, зараз почав трошки удосконалюватись. І він дуже прискіпливо ставиться не тільки до своїх робіт, а і до тегів. 

Якщо для нас теги — це розхідний матеріал, то West веде зошит, в який записує всіх людей, які десь колись його покрили й назначає їм покарання. Мій друг Nikel (a.k.a. Waifu) колись мав дурість покрити його шматок. І після цього почалася ця війна. І він ходить за Nikel і псує його роботи. 

Таки саме біфи у West і з іншими райтерами. Прикол в тому, що ніхто не знає, що це за чувак. 

Про анонімність райтерів та термін життя графіті 

Якщо стріт-арт — це для більшого кола людей, то графіті — виключно для своїх. Звичайні люди не завжди це розшифровують, їм це не цікаво. Для них це нічого не означає, не несе жодного посилу. 

Коли щось робиться для 50 людей, то багатьом може не подобатись. Якісь каракулі пишуть, не ясно що — а раптом то «ХНР»? Вони можуть жадати це замалювати і викликати поліцію. 

Тому анонімність — це більше про безпеку. 

Що стосується таємничого фльору, то, звісно, є такі як West, яких ніхто не знає. Але в принципі ті люди, які в тусовці, зазвичай знають, хто є хто і цей фльор нівелюється. 

Всі готові до того, що графіті помре. Ніхто не очікує, що воно буде жити роками. Частіше за все воно живе навіть менше за стріт-арт. По своїй суті графіті не зрозуміло пересічному громадянину, тому його і очікує така участь

Зараз ми готуємо серію маленьких репортажів про різних графітчиків на YouTube, щоб підтримати рух графіті та занурити молодь [у цю субкультуру]. Спочатку плануємо знімати райтерів з Харкова, потім — з інших міст. Будемо робити субтитри англійською, щоб райтери з-за кордону могли дізнатись про українську графіті-сцену. 

Дмитро Кузубов, фотографії — Катерина Переверзева та з архіва graf963