Heavenphetamine існує з 2018 року. З того часу гурт встиг переїхати з Японії до Грузії, неодноразово відвідати Україну та провести велику кількість турів країнами Європи.

У складі гурту в різні періоди було від двох до чотирьох людей, але через постійні переїзди Heavenphetamine існує як дует клавішника і вокаліста Хірокі Ода та барабанщиці і бек-вокалістки Сари Ода.

Після початку повномасштабного вторгнення дует регулярно дає благодійні концерти у різних країнах Європи. Зібрані кошти Сара та Хірокі передають українським фондам як гуманітарну допомогу.

У серпні 2024 року Heavenphetamine випустили дебютний альбом «The Sun on a Winter Day». Альбом записаний під впливом відчуттів артистів від війни та містить пісні, присвячені соціальним темам, а також змінам у житті українців через російські диктаторські амбіції.

Японська і українська музична сцена

— Ваша музична кар’єра розпочалася на токійській андеграундній сцені. Як ви можете описати японський андеграунд загалом?

Хірокі: У Японії безліч хороших нішевих виконавців. Проте ринок андеграундної музики в Японії дуже малий.

— Чому?

Хірокі: Бо більшість людей дурні.

Сара: Масовій публіці подобається мейнстримна музика, така, як J-pop. Вони занадто люблять тексти пісень, не звертаючи уваги на саму музику.

Хірокі: Так, людям байдуже на музику, їм байдуже на бас, барабани чи будь-який інший інструмент. Вони хочуть чути пісню зі словами. І все.

— А коли ви вперше приїхали до України, що незвичайного чи неочікуваного було в українській андеграундній сцені?

Хірокі: Спочатку, коли ми вперше приїхали до України, до Києва, коли ми там грали, публіка була, здається, людей 30 чи 40. Але реакція на музику була справді енергійною, і мені вона дуже сподобалася.

А потім, відколи ми почали гастролювати Україною, ми познайомилися з багатьма музикантами та грали в багатьох клубах. А андеграундна сцена в Україні… я думаю, що це хороша аудиторія для такого виду музики. Принаймні більша, ніж у Японії.

— Можливо, ви бачите якісь відмінності від японської сцени?

Сара: Звичайно. Більші спільноти. Вони тісніше пов’язані один з одним. А також з артистами. Артисти та публіка. Для нас це велика спільнота.

— Чув, що для написання пісень ви часто вдаєтеся до джемів. А які ще способи створення матеріалу ви маєте?

Хірокі: Це або джем, або я пишу з нуля, наприклад, з ноутбуком та синтезатором. 

Якщо я пишу з ноутбуком, то працюю сам. Якщо ми разом на студії, то Сара намагається втілити написане у життя. Переважно пишу я, але коли у нас є джем — це просто імпровізація.

— А чи довелося вам поджемити з українськими артистами?

Хірокі: Останній випадок — це джем-сейшн у Львові. Це були друзі та музиканти — Міша та Микита. Микита грає під іменем Онісука Тайгер. Було добре. Джем був справді веселим, але недовгим. Тривав 20 хвилин, але було дуже весело.

— Але у вас було багато концертів і в Харкові. Можливо, вам сподобалися якісь виконавці?

Сара: Мені подобається проєкт Льоші [Захарова, звукорежисера Kazka Family], не пам’ятаю назви. У нього є свій власний проєкт [Gender P] і ми раніше грали разом у барі Kazka. 

А також гурт з Дніпра, TV DEAD. Склалося так, що у Харкові ми зустрічали артистів, що приїздили з інших міст.

Хірокі: Так, тому вийшло так, що ми ділили сцену у Харкові з дніпровським гуртом TV DEAD та з полтавським MUSHROOMONiON.

Що Сару та Хірокі зачепило у Харкові

— І ще трохи про Харків. Що змушує вас повертатися до Харкова рік за роком, починаючи з 2023 року?

Сара [посміхаючись]: Я думаю, що люди, які прийшли на наш концерт.

Хірокі: Так, так, люди та харківська публіка. Вона дуже енергійна, я бачу в людях пристрасть. Тож нам подобається грати в Україні, але особливо — в Харкові.

Не знаю, можливо, це тому, що Харків знаходиться поруч з лінією фронту, люди тут більш напружені… Іноді вони кричать [на концертах], ніби звірі, випускають емоції [Сміються].

— Можливо, у вас є якісь улюблені місця в Харкові?

Сара: Мені подобається Харківський зоопарк.

Хірокі: Так, в Україні ми були лише у харківському зоопарку, тому ми не можемо порівнювати його з іншими зоопарками, але це було весело. Проте це було ще до російського удару біля парку.

Сара: Загалом, у нас небагато часу [для прогулянок]. Здебільшого ми просто гуляємо поблизу місця проведення концертів.

Хірокі: Немає конкретних місць, але коли у нас є час, просто гуляємо в центрі, йдемо в кафе. І так, насправді у нас є улюблене кафе, але я не пам’ятаю назви. Біля парку. Біля великого брутального театру. У них всередині є якісь картини, є чай, чайник і чашка для чаю. Для китайських чаювань.

Про творчість і творчий відпочинок

— З 2018 року стиль вашого гурту неабияк змінився. Через що сталися такі зміни?

Сара: Так, через Грузію. Раніше ми жили в Японії, і у нас був гітарист, тож ми могли грати як звичайний гурт. Але після переїзду до Грузії залишилося лише двоє людей, і ми не можемо продовжувати грати всі пісні. Тому Хірокі створює нову, нову і нову музику.

Хірокі: У Тбілісі так багато хороших клубів: з техно, експериментальною музикою, джазом. Там така музика справді популярна. І навіть попри те, що Тбілісі — це маленьке місто, там дуже багато хороших музикантів. І вони мене дійсно надихають.

— А якщо відійти від творчості, як ви проводите час поза музикою?

Хірокі [замислюється]: Поза музикою…

Сара: …працюємо над музикою!

Хірокі [посміхається]: Так, працюємо заради музики, здебільшого готуємось до чергового туру.

— Як ви долаєте творчі кризи?

Сара: У Хірокі завжди є ідеї. Я не бачила, щоб у нього в голові не було музики. Іноді він просто ходив вулицею і раптом щось записував. Це була якась мелодія, басова партія чи щось таке.

Хірокі: Так, можливо, але зараз у мене немає на це часу. Поки що. Мені не потрібно мати натхнення.

— Але, можливо, у вас є якісь хобі чи заняття, які допомагають вам переключитися?

Хірокі: Ми любимо смачно поїсти, тому за можливості йдемо в ресторан, кебабну, суші чи куди завгодно. Якщо хтось каже нам, що є хороший ресторан або… Так, так, гарне кафе, ми туди й кудись їдемо.

— Можливо, ви куштували щось у Харкові?

Сара: Здається, ми маємо спробувати завтра. Наша менеджерка відведе нас до гарного ресторану — «Трипіччя». Подивимось, що воно буде.

А ще ми куштували харківську піцу. Вона більше схожа на квадратну.

Хірокі: Але це щось не дуже традиційне. Скоріш, просто вулична їжа. Але вона така величезна, стільки калорій…

---

Читайте також:

• «Стереотипам не місце в андеграунді, та й, загалом, у житті». Інтерв’ю з Karaoke Tundra та IRRENAFFORD
• «Дніпро — це про мрії та майбутнє. Нам нема куди дивитися назад». Інтерв’ю з організаторами Construction festival
• «Ця карнавальність допомагає не дати йобу». Інтерв’ю з режисеркою Марисею Нікітюк про кіно, радянську ментальність і проєкт «Поні Апокаліпсису»

---

Inochi як альтернативний погляд на життя

— І поговоримо трохи про ваше роуд-муві Inochi. На чому буде основна увага у цьому фільмі?

Хірокі: Я думаю, що на тому, як музика впливає на людей у воєнний час. Наприклад, якщо ви живете в Японії, ви не можете уявити, як живуть у країні, де війна. А особливо якщо люди ходять у клуби та танцюють під музику — це ніби протилежне уявленню про війну.

В Японії люди дивляться телевізійні новини, і там щоразу показують зруйновані будівлі та плачучих людей, поранених солдатів. Тобто, лише трагедії. Але люди не можуть жити без жодної надії. І навіть тут, в Україні, у вас все ще є надія. І ви намагаєтеся мати гарне життя в цій ситуації. 

Я хочу зосередити увагу на цьому.

— Назва вашого фільму перекладається як «життя». А що означає «життя» в контексті цього фільму?

Хірокі: Наші новини не показують життя українців. Це дуже маленька, сумна частина життя, але, звичайно, в Україні є багато інших аспектів. Я хочу поділитися цим життям в Україні зі світом. І я сподіваюся, що це допоможе зрозуміти один одного та об’єднати людей.

— Це як документування українського життя?

Хірокі: Думаю, що так. Але я не режисер, тому, можливо, в [режисерки фільму] Меґумі Лім інша ідея. Але, принаймні, ми розділяємо цю ідею. Це важлива частина того, що має бути у цьому фільмі.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Megumi Lim (@imugem)

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Олексій Содома, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Катерина Переверзева, візуальна складова — Ганна Кучеренко, Анастасія Юращенко