«Хочу повернутись». Дивіться мистецький проєкт Єгора Луценка про те, як війна змінює людські долі

Війна — це завжди жахливо. Але крім обстрілів, голоду, насильства і смертей, жахливо те, що багато хто не надає цьому всьому значення, навіть не намагаючись дізнатися, в яких ситуаціях опинилися люди.

Війна — це не те, що має піддаватися цензурі, про неї можна й навіть треба говорити правду в усіх фарбах подій.

Насправді багато історій, що відбулися на війні, можуть не просто шокувати, а й ввести в екзистенційну кризу не одну дорослу людину. Але говорити про війну треба, показувати реалії, які там відбуваються, доносити до людей правду. Тільки так і ніяк інакше світ може бути змінений на краще. 

Життя людей, які пережили всі ці жахи, ніколи не стануть колишніми. Їхній досвід призвів до незліченних кількостей психологічних проблем і посттравматичних синдромів… Усі ці події не залишать їх довгий час. Проте факт того, що вони пережили, — зробить їх героями на все життя.

За їхніми історіями можна зняти фільми, написати книги, створити безліч мистецьких проєктів. Все це також може змінити ставлення людей до війни. Не дивлячись на те, що ми всі виросли на фільмах і творах про апокаліпсиси, війни і стихійні катастрофи, ми як і раніше ставимося до цих речей з безвідповідальністю, не замислюючись про те:

— А що я робитиму, якщо це станеться зі мною?

—  Які думки будуть у моїй голові у цей час?

Але коли неминуча подія відбувається, думати вже надто пізно. Багато людей, опинившись в умовах екстремальної ситуації, відрізані від нормального життя, від світу і, можливо, навіть від людей, мають змогу втішити себе лише спогадами про безтурботне минуле.

— А як було раніше, ти пам’ятаєш?

Багато хто ставить перед собою це питання, розмірковуючи на тему: «Як було, до того злощасного дня?», «Як я жив, що цінував, що не помічав?». Такі міркування змінюють ставлення до життя, цінність різних речей, чи то фізичних чи ефемерних.

Банальне «доброго ранку» або «приємного апетиту» раніше здавалося чимось таким звичайним і взагалі непомітним, але в умовах війни, такі слова можуть підбадьорити і підняти настрій, що безумовно важливо для збереження психічного здоров’я.

«Хочу повернутися» — саме такі слова певним чином можуть охарактеризувати кожного українця після початку повномасштабного вторгнення Росії на нашу землю. Хочу повернутися додому, до мами, до коханого чи коханої, в те славне минуле, коли все було добре та ніхто з нас навіть не уявляв, що саме зробить із нашими життями так званий «русский мир».

Проєкт під назвою «Хочу повернутися» — це погляд на війну, те, що вона за собою несе та як змінює людські долі через призму спогадів. У проєкті будуть задіяні різноманітні візуальні матеріали, фото, відео, аудіо, ілюстрації, текст. Завдяки цьому можна створити ілюзію спогадів, тому що спогади це не чітко записана інформація у нашому мозку, це набір різноманітних «файлів» якихось асоціацій які, є у звуках, образах, запахах тощо.

Мета проєкту — показати, як само змінюється життя, думки, образи, цінності людей після початку війни. Як саме змінилося життя українців після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року.

Поділитися цими історіями зі світом, звернути увагу на війну, яка відбувається в кожного з нас усередині. Згадати ті самі звичайні речі, які робили наше минуле таким звичайним та спокійним, надавали нам змоги гадати, що все добре, все іде своїм шляхом. Показати метаморфози, які відбуваються із нашими спогадами та перетворюються на сувору реальність. Тому що спогади — єдине місце, де можна знайти прихисток емоційно нестабільній людині, яка переживає війну.

Концепцію пам’яті розглядають дуже багато людей, але я тримаюсь думки, що це — поєднання різних асоціацій, які прямо пов’язані з емоційним фоном людини, вони можуть бути будь-які.

Саме тому й у проєкті я розглядаю найширший ряд візуалізацій цих самих асоціацій. Поєднання фото, ілюстрацій, аудіо та відео-контенту, я вважаю, це можна назвати «пам’ять», будь-які «тригери», на які може відреагувати наш мозок.

***

Через війни коштів для розробки та поширення печатної версії не знайшлося. Тому в найближчий час хочу створити інтернет-сторінку чи сайт для збору коштів та поширення ідеї.

Хотілося б залучити людей з-за кордону, які цікавляться темою війни в Україні, бо на мою думку, медіа недостатньо висвітлюють тему людських життів та саме метаморфоз, які відбуваються з ними. 

Тому багато хто навіть не розуміє, що це таке — жити в умовах війни, під час постійної боротьби. Із зовні — боротьба військових, а всередині — боротьба із самим собою, думками та страхами.

Єгор Луценко, обкладинка — Катерина Дрозд

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.