Харків 1930-х. Лабораторія, де тільки-но запустили перший у СРСР гелієвий скраплювач. Молодий хлопець у білому халаті мріє про те, що відбувається з металами при температурах, близьких до абсолютного нуля. Це Володимир Хоткевич — син легендарного бандуриста й письменника Гната Хоткевича. А поруч — його син Андрій, який згодом «загляне в душу» металам за допомогою мікроконтактної спектроскопії. Династія, де наука стала сімейною справою, а Харків — столицею кріогенної фізики. Ось їхня історія.

Володимир Гнатович: фізик, який не зрадив мову й науку

Володимир народився 11 квітня 1913 року в Києві в родині Гната Хоткевича — справжнього українського ренесансного генія.

Гнат збирав і рятував від забуття українські думи та пісні, писав романи й п’єси, самотужки опанував бандуру і навіть реконструював старовинні інструменти. Але в радянські часи така всебічна українськість стала небезпечною.

У 1938 році, під час Великого терору, Гната Мартиновича заарештували, звинуватили в «участі в контрреволюційній організації та шпигунстві на користь Німеччини» і 8 жовтня розстріляли в харківській в’язниці НКВС.

Володимир перейняв від батька твердий характер та стійкість. У 1932-му юнак уже працював в УФТІ (Українському фізико-технічному інституті).

1934 рік — історичний момент: молодий Володимир Хоткевич, якому щойно виповнилося 21, разом із талановитим експериментатором Левом Шубниковим і колегами Юрієм Рябініним та Григорієм Шепелєвим налаштовує та запускає перший у всьому СРСР гелієвий скраплювач.

Гелій — це найхолодніша рідина на Землі. До того моменту рідкого гелію в Радянському Союзі просто не існувало — його привозили з-за кордону в крихітних кількостях, як дороге диво. А тут харківці зібрали установку самі, з нуля, і вперше отримали власний рідкий гелій!

Це був справжній прорив. Тепер у лабораторії можна було охолоджувати метали до наднизьких температур і дивитися, що з ними відбувається. І от що побачили: багато сплавів поводилися в магнітному полі зовсім не так, як «класичні» надпровідники. У них з’являлися дві критичні точки — ніби два пороги, за якими матеріал переходив зі стану надпровідності в звичайний.

Саме ці дослідження 1934–1937 років пізніше назвали відкриттям надпровідників II роду (або надпровідників другого типу). Сьогодні такі матеріали використовують у магнітно-резонансних томографах (МРТ), потужних магнітах для прискорювачів частинок, лініях електропередач без втрат енергії та майбутніх квантових комп’ютерах.

Війна закидає Володимира в евакуацію до Алма-Ати. Там у 1943-му він захищає кандидатську.

Повертається — і відразу відновлює кріогенну лабораторію в зруйнованому Харкові. З 1950-го — Харківський університет. Доцент, професор, завкафедрою експериментальної фізики, декан, проректор. А пізніше — ректор. Під його керівництвом захистили 15 кандидатських і понад 200 наукових робіт. Відкриття детекторних властивостей надпровідників, статичний скін-ефект, вплив деформації на надпровідність.

Але найяскравіша риса — характер. Є історія про те, як обкомівський функціонер натякав Володимиру на перехід викладання на російську (і згадував розстріл батька в 1938-му), то Володимир Гнатович відповів:

«Для українця рідна мова — це душа, а душею, як відомо, не гендлюють!».

Син Андрій згадував батька з теплотою: «Незважаючи на те, що зараз всі згадують батька як представника вищої школи, він завжди залишався, перш за все, фізиком. Найяскравіші мої спогади із дитинства — смужка світла, яка постійно виднілася із-під дверей кабінету батька».

Колега Марина Лазарева (вона знала його з дитинства) пише у своїх спогадах так: 

«23 вересня 1941 року сім’ї співробітників УФТІ відправляли в евакуацію далеко на схід. Володимир Гнатович ніс мене до вагона на руках. Раптом почалося бомбардування. Він поклав мене в якусь ямку, а сам ліг зверху, щоб я залишилася жива. Це запам’яталося мені на все життя».

Марина розповідає, як Володимир у травні ходив у пальто й калошах і жартував: «Вказівки зняти калоші і перейти на літню форму одягу не поступало!». 

А ще відомо про його любов до альпінізму. Разом із Борисом Лазарєвим, Антониною Прихотько та іншими харківськими фізиками ходив у походи, займався верховою їздою.

Він помер 9 липня 1982-го. Але залишив по собі традицію.

---

Читайте також:

• Як дослідник Семен Брауде розвивав школу харківських радіоастрономів
• «Зірки над Харковом не згасли». Як університетська обсерваторія робить проривні дослідження без надпотужних телескопів
• На крижаному краю світу: як потрапляють і живуть на антарктичній станції «Академік Вернадський»

---

Андрій Володимирович: син, який «заглянув у душу» металу

Андрій народився 4 травня 1954-го в Харкові — того самого року, коли батько захистив докторську. Закінчив фізфак ХДУ з відзнакою 1976-го, аспірантура в ФТІНТ ім. Вєркіна під керівництвом Ігоря Янсона — творця мікроконтактної спектроскопії.

Що це за метод? Можна уявити так: ти береш два метали, торкаєш їх один до одного крихітним контактом (розміром у кілька атомів) і пропускаєш струм при дуже низькій температурі. По тому, як змінюється опір, можна «прочитати» електрон-фононну взаємодію — як електрони «спілкуються» з коливаннями кристалічної ґратки. Це як прослуховування серцебиття металу. 

Андрій став майстром справи та отримав спектри електрон-фононної взаємодії для десятків металів. Разом з Янсоном видав перший у світі «Атлас мікроконтактних спектрів» (1995). Запропонував нові способи створення контактів. Застосував метод до надпровідників, органічних металів і навіть вуглецевих нанотрубок — для сенсорів газів.

Захистив кандидатську та докторську роботи. Лауреат молодіжної премії ЦК комсомолу України. З 1996-го — провідний науковий співробітник відділу мікроконтактної спектроскопії ФТІНТ. З 2011-го — ще й професор на батьківській кафедрі фізики низьких температур у Каразінському університеті. Автор і співавтор близько 150 робіт. 

Андрій не залишив багато особистих цитат — він був людиною справи. Але продовжив лінію: низькі температури, експеримент, Харків. Помер 6 лютого 2019-го. Похований на тому ж міському кладовищі № 2, що й батько.

Сімейна нитка: від Гната до онуків

Дід Гнат — ренесансна людина: письменник, композитор, бандурист. Батько Володимир — ректор і один з перших дослідників надпровідності. Син Андрій — на світовому рівні мікроконтактної спектроскопії. Брат-близнюк Володимир — теж фізик, працював у Британії. Онука Наталя — випускниця фізфаку, аспірантка. Молодша Катерина — відмінниця, президентська стипендіатка.

Хоткевичі працювали в одних лабораторіях, у тих самих стінах. «Холодна» фізика була для них теплою родинною справою.

Коли надпровідники запускають у квантові комп’ютери, а мікроконтактна спектроскопія допомагає створювати сенсори, Хоткевичі нагадують: українська наука завжди була на передовій. Вчені створювали школи, писали підручники, виховували наступників і доводили, що Харків — частина світової кріофізики.

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Ніно Авалішвілі, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел, візуальна складова — Ганна Кучеренко, дизайн — Анастасія Юращенко