Сталая поезія. ОПГ

Влад Радченко: У 2010 році, коли я був у дев’ятому класі, мене запаяло на творчості, і я вирішив писати реп. До 2014 року писав — дуже жахливий. Потім звукар, який записував мене, поїхав на Кацапстан, тікаючи від війни, і я поїхав додому, у Сватівський район, село Стельмахівка. Там було дуже нудно. Якось рубав дрова й написав свій перший вірш. Почав писати багато і дуже жахливо — це вірші у стилістиці Тараса Шевченка, але бабусі моїй подобаються.

У 2018 році я переїхав у Харків. Через рік познайомився з Нікітою і ми почали пропрацьовувати нову концепцію сучасної української поезії. Почали потихеньку писати, разом обговорювати та дійшли до того, що в нас є.

Нікіта Лютий: Я у 12 років вперше почув [рок-гурт, — «Люк»] Ramones і подумав: а чого я не можу так грати на гітарі й волати, я що — не панк? Значить, буду панком. Почав щось грати, щось писати. І це була повна шляпа, тому що я не вмів ні грати, ні співати, ні писати — але я це робив.

Потім десь років у 17-18 я познайомився з одним нашим товаришем — sashajustfunk. Він зараз допомагає нам робити музику і консультує. Виявилось, що на гітарі я грати не вмію, слуху в мене немає, але я можу придумувати слова.

Влад: Коли ми з Нікітою познайомилися, ми стабільно збиралися кожну п’ятницю-суботу у мене в общазі й читали вірші. Збиралися на кухні, щоб не заважати сусідам, бо це завжди гучно було — з гітарою та алкоголем. І якось, коли ми так сиділи, вирішили, що хочемо своє ОПГ — бо Нікіта дуже сильно любить всі оці гангстерські ці штуки. Він каже: нехай буде ОПГ як Одеська поетична група, бо ми на [вулиці] Одеській живемо. А щоб це було тіпа епатажно, постмодерно — нехай буде груповуха.

Нікіта: Наша поезія — це панкфутуризм. Я колись дуже захоплювався кацапським «сєрєбряним вєком»: Маяковській, Хлєбніков — оце все. Звісно, [Михайль] Семенко — це Бог. У нас є навіть ікона Семенка — Влад намалював.

Влад: Наш логотип — це теж конкретний постмодерн. 

Нікіта: У Харкові було [поетичне] угрупування Семенка, і у них логотипом був фламінго, вони випускали журнал футуристичної поезії з такою назвою. Це було у 20-х роках ХХ століття, а зараз 20-ті роки ХХІ століття — і знов футуристичне об’єднання. Але тоді ми про це не знали, я навіть про Семенка тоді не знав.

Владик все робить правильно. Він знає, як робити конструкцію вірша, бо розбирається у цьому як вчитель української мови та літератури. А я і не знаю, як це правильно вибудовувати, і не хочу знати. Ми зійшли на тому, що Владік коригує у мене правильність написання, а я його коригую у тому, щоб ця правильність написання не стала як у Тараса Шевченка.

Влад: Молода, новітня українська поезія повинна бути розйобною. Вона повинна виносити людям в мозг, змушувати людей думати. Панкфутуризм — він і простий і складний одночасно. У нас є план, і ми його притримуємось. Проте ми самі не знаємо, який це план.

***

---

Весна

Вдихаю перебитим носом

Повітря — аромат весни.

Сусід з балкону зирка косо

Кричить: «скоріш тікай дурний!»

А я сиджу й палю на лаві

Мерзенний у газеті чай,

Від бонду беники останні

Дня три тому повикидав.

А небо синє — колір волі,

Дивлюсь, очей не відірвать.

Не під під’їздом я, а в полі.

Кругом озима дідова.

Таке спокійне, ясне небо

Бува лиш вдома навесні.

Йому байдужий крик сирени,

Йому байдужий ґвалт війни.

Вдихаю перебитим носом

Повітря — аромат весни.

Сусід з балкону зирка косо

Кричить: «скоріш тікай дурний!»

---

---

Сектор О

Ти знаєш, Зірко, 

я на віку своєму

Літав на різних тарілках, 

Полумисках, макітрах, чашечках.

Та у каструлі, що без вікон, 

Зірко.

Літати дико!

От клюне ж у пердак фламінго

Квитки придбити, полетіти

У Сектор О, у перді дикі,

Як Крайтон Джон — на краю світу…

Мій Фугітоїд на борту 

Як тільки вийшли в простір гіпер

Замкнув… собака-жалізяка…

«Тримай курс на систему медузи,

Там дами в стрінгах в кисіль вгрузли,

Очі скачуть, мов порвані буси.

Тримай курс на систему медузи»

Ти ж знаєш, Зірко,

Це просто на подорож відгук.

Дезінтегруйте маршрут!

Це протест! Я Бастую!

Під люком цієї каструлі!

Куди ви поділи патрульних?

От уяви… 

звичайний космічний салон,

Сидить там спітнілий Малок,

Поклавши долоню на лоб.

А поруч п‘ятірко феян

І настрій у них по нулям,

Бо поряд спітнілий Малок

До стелі притиснув свій горб.

Клісани жують ковбасу

Ще й Пелінг свій виблював суп,

Стою і дивлюсь на красу,

А тут…

Фугітоїд замкнув!

«Тримай курс на систему медузи,

Там дами в стрінгах в кисіль вгрузли,

Очі скачуть, мов порвані буси.

Тримай курс на систему медузи».

Саларіанці й Туріанці,

Як складники у солянці

Парують, киплять, матюкаються,

А що їм іще залишається

В Каструлі ж нема вентиляції!

Клінгонська мова воділи

Дістала! 

До каління вже білого!

Горять пукани пасажирів

На горе керманича бідного.

У Кроганів дуються жили

На шиях.

А у кастрюлі

На шинах

Налипли пилинки…

Та ще б… так топити.

В Кротячі нори й Червоточини

Ми чесно по дорозі вскочили.

У ВСІ, ти чуєш, Зірко?

Шасі тріщать, в салоні

Дірка,

А Фугітоїд — гад

Пеліка.

«Тримай курс на систему медузи,

Там дами в стрінгах в кисіль вгрузли,

Очі скачуть, мов порвані буси,

Тримай курс на систему медузи».

---

---

Ельфійські пісні

Розблоковую чакри підсвідомості,

Доки ти будуєш графік нашої зустрічі.

Постіль просякнута холодом осені,

Наче погляд байдужий ельфійської лучниці.

Час настав! Лиш тобі я плету це мереживо.

Поцілунком з душі ці слова ти видушуєш.

Я для тебе не вирощу те біле дерево,

Хоч в будинку мій спокій ти вправно порушила.

Який день я катую сердешні пергаменти,

Щоб поставила символ один ніжним пальчиком.

Мов шибки ти побила усі мої наміри,

Та байдужість ельфійську я в змозі пробачити.

Напої моє серце отим ласим варивом,

Що роздмухує полум’я із сподіваннями.

Хай ще раз воно вибухне в косах каштанових,

Я б цей досвід зберіг на століття у пам’яті!

---

Текст — Антон Алохінссон, поезія і фото — ОПГ, обкладинка — Катерина Дрозд

---

Читайте також:

• Інші тексти з серії «Сталася поезія»