«І харків’янам буде класно, і нам»

— Хоч ви й приїхали зіграти у Харкові свій перший сольний концерт, та це, все ж, не перший візит до нашого міста. Ви вже грали свої пісні минулого року в лютому та березні. Що це було?

Саша: Минулого року в лютому ми приїжджали з «Культурним десантом» грати для військових. Ми їздили Харківщиною і виконували акустичні концерти з іншими учасниками «десанту», десь у напрямку Куп’янська.

Влад: Ми мали приїхати на п’ять днів, але один із них в процесі скасувався. Щоранку нас забирав автобус та привозив до різних розташувань грати по три-чотири концерти за день. Умовно, зранку для танкістів, потім для артилеристів і так далі.

Окрім нас виступали тоді Саша Ремез, бандурист Тарас Столяр, дівчина з ляльковою виставою, а наприкінці вже грали ми.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Саша Ганапольська | Tember Blanche (@temberblanche)

До та після виступів один із військових «десанту» робив мотиваційні промови психологічного характеру, щось про частинку мирного та культурного життя для людей, які не мають змоги відвідувати цивільні події. Ще військовим роздавали книги.

— А який відгук від військових тоді був?

Влад: Дуже різний. Були військові, які прям захоплювались, навіть старші чоловіки, які не є цільовою аудиторією Tember Blanche в цивільних умовах. Але їм сподобалось, особливо, що логічно, наші «Вечорниці», бо вони десь їх чули по радіо.

Саша: Є військовий, з яким ми досі підтримуємо зв’язок. На найпершому такому концерті ми поїхали грати для танкістів, і там був Валік. Він ще тоді нам сказав, що мріє про відпустку, аби сходити на наш концерт і на Jerry Heil.

Але, на жаль, перед цією самою відпусткою Валік отримав поранення і зараз пересувається на кріслі колісному. Та він все одно потрапив на наш виступ у Львові, коли проходив там реабілітацію в центрі Unbroken.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Валентин Олексієнко (@valik_vrz)

Влад: Звичайно були, скажімо так, й холодні відгуки. Не всі позитивно могли сприйняти те, що цивільний приїхав грати до військових. Це нормальна реакція.

Але в більшості відгуки були хороші, і нам самим сподобався цей досвід. І ми дуже хочемо його повторити, але для цього потрібно дійсно багато часу приділити, який далеко не завжди легко знайти. Та Павло Гоц [з гурту Nazva, — «Люк»] відколи мобілізувався, вже декілька разів запрошував нас пограти на Запорізькому напрямку. Думаю, що у наступному 2026 році нарешті у нас нарешті вийде.

— Наскільки я пам’ятаю, окрім цих виїздів до військових у вас тоді стався й невеличкий благодійний концерт з іншими музикантами вже в самому Харкові.

Саша: Так, на хвилі того спілкування спонтанно, буквально за шість днів, організувався виступ у клубі Pintagon.

Влад: На тому концерті, власне, збиралися кошти на потреби «Культурного десанту».

Саша: Ще під час нашого найпершого туру Україною в березні 2022 року ми планували зіграти у Харкові у Victory Hall. Та через повномасштабне вторгнення плани скасувалися. Тож ми відчували, що винні харків’янам дуже-дуже багато, і це стало хоча б маленьким кроком назустріч.

— І ось ми, нарешті, в тому відрізку часу, коли сольник має статися. Чому тільки зараз?

Влад: Всі концерти ми організовуємо здебільшого самі. Десь з кінця 2021 року ми відіграли вже близько 200 разів. І більшість із них це або якась гонорарна історія, коли нам платять фіксовану суму за виступ, або коли ми самі розраховуємо, скільки можна вкласти власних грошей у поїздку та до якого саме міста. Тому у великі тури ми не їздимо, бо це дорого, зазвичай це серія з 4-5 концертів.

Я пам’ятаю 2023 рік, коли ми запланували виїзд до Дніпра, Полтави, Кривого Рогу, Чернігова та Сум. Ми розглядали і Харків, та коли почали шукати майданчик, стикнулися з високими цінами на оренду: за нашим технічним райдером нам давали прайс у 35-40 тисяч гривень за маленькі зали. Для порівняння, в Києві вдвічі більший зал можна було зняти десь за 60 тисяч. Але в Києві ми ще не витрачаємося на логістику та проживання. І, рахуючи, скільки потрібно продати квитків у Харкові, щоб не зіграти собі в мінус, ми вирішили не ризикувати.

Наразі умови [зіграти в Харкові] звучать вигідніше. І якось на нашу концертну директорку Лєру чи то вийшли з Altbier, чи то вона сама вийшла на них, і вийшло домовитися на суму в два, а то й в три рази меншу, ніж те, що нам пропонували раніше.

Ба більше, на концерті в Полтаві під час минулого акустичного туру половина слухачів в залі були харків’янами. Ми розуміли, що вже не можна відтягувати. Навіть, якщо зіграємо в мінус.

Та, що цікаво, за результатами продажу квитків вже поточного туру, саме у Харкові ми заробляємо найбільше. Тож, нарешті і харків’янам буде класно, і нам.

Комфортний гурт і теплий домашній двіж

— А яке взагалі у вас враження від міста? Далеко не всі музиканти приїжджають до нас пожити цілий тиждень.

Влад: Мені дуже подобається Харків. Я був тут два рази до повномасштабного вторгнення та ось вже пару разів після початку, і, за моїми особистими враженнями, це ніби два різних міста. До та після.

Раніше я грав в «Лізі сміху», і там була така тусовка, я би сказав, з упором на російську мову. Тож, можливо, це вплинуло на перше сприйняття Харкова.

Та коли ми вже із Сашею приїхали після початку повномасштабного вторгнення, перспектива міста для мене кардинально змінилася. У Харкові дуже багато класного і дуже багато українського.

— Ви приїхали до нас із презентацією майбутнього альбому «Тепер доведеться думати» та однойменної повісті. Як взагалі з’явилася ідея книги на основі альбому? Чи це альбом народився на основі книги?

Саша:  Я пам’ятаю, як ми з Владом шукали своє місце у музичному українському просторі. Ми намагалися зрозуміти, чому люди ходять на наші концерти, за яким вони приходять антуражем, за якою емоцією. І кожне третє сторіз чи повідомлення від слухачів мало слово «комфортний». Що ми комфортні, ніби наші виступи — це якась така домашня тусовка. 

І тут у Влада зародилася ідея зробити наш третій альбом концептуальним та назвати його «Теплий домашній двіж».

— Ага, тобто оця абревіатура ТДД мала спочатку зовсім інший сенс.

Саша: Саме так! Ми думали написати альбом з піснями, які б пасували ці уявній домашній тусовці. Як головна героїня приходить на цю тусовку, що там відбувається, які взаємодії між персонажами з’являються, як це все закінчується.

Це як Turnstile випустив фільм на додачу до цьогорічного альбому, як Сабріна Карпентер по всіх штатах розміщувала тематичні білборди, активності навколо альбому «Brat» від Charli XCX…

Влад: Воно в часі збіглося з тим, що я почав читати й слухати про ці всі ролаути [rollout — розробка стратегії та історії навколо нового релізу]. До того ж ми з Льошею [Бондаренком, головним редактором медіа «Лірум» та співзасновником YouTube-каналу «Звучить!»] зробили відео про Twenty One Pilots, і в процесі я дізнався про цей їхній вигаданий всесвіт. І я такий: «Блін, це ж так прикольно!» 

Тобто, фактично можна розповідати якісь історії, не пов’язані з тобою, без страху відсутності особистого досвіду.

Саша: А потім ми зіграли благодійний концерт з Максом Пташником в Києві. І десь через пів року після нього команда Origin Stage, де й проходив той виступ, подарувала нам маленьку книжечку з фотографіями з концерту. Ще й додали, що можливо будуть продавати їх як мерч.

Влад: І тут мене осяяло! А якщо це буде не просто тусовка, а героїня історії буде проживати якісь різноманітні події та емоційні стани в цьому «домашньому двіжі»? А якщо більше розкрити цю історію, і героїня розписуватиме свої думки у вигляді невеликого щоденничка, який стане і додатковим елементом лору, і мерчом?

Саша: І я сіла писати цей «щоденник», але зрозуміла, що мені не цікаво писати це під вже існуючі пісні та просто їх пояснювати. Я така: «Я ж нє лох какой-то! Я можу книжку написати. В мене є ідея на цілу повість!»

Тоді вся концепція помінялася остаточно. Я сказала Владу, що тусовка — це, звичайно, класно, але це скоріше антураж. Мені хочеться розповісти щось набагато-набагато глибше. Але тоді це вже не теплий, не дуже-то й домашній та геть вже не двіж.

Але мені настільки сильно подобались ці три букви ТДД, що я не захотіла їх змінювати. І ми пішли якось гуляти із нашою собакою та почали накидувати ідеї для нової назви. Варіант «Тепер доведеться думати» мені дуже зрезонував, бо по життю справді доводиться іноді думати [сміється].

— Так, із антуражем ми визначилися. Але про що ж взагалі буде ця книга?

Саша: Книга, очевидно, частково автобіографічна, але ми дуже зручно раніше з Владом придумали мені альтер его у вигляді Ганни Польської. І, звісно, ця Ганна Польська захотіла пожити в моїй книзі.

Вона трохи молодша та живе трохи бунтарніше, ніж жила я. І я, пишучи цю книгу, теж проживала його разом із нею. Це про питання сепарації, в першу чергу від батьків, та про те, як не загубитися в бажаннях. Про життя з нав’язаними думками. У випадку Ганни Польської, після досвіду анорексії, про те, як це впливає на повсякденне життя, рішення, стосунки з друзями та партнером.

Там є й про музику, звісно. Про гурт та те, що всі творчі люди травмовані.

Персонажі у музиці та perfect match із видавництвом

— Якщо раніше Ганна Польська з’явилась як потреба зіграти та проговорити ту музику й теми, які не в’язалися з музикою Tember Blanche, то тепер це окрема персонажка цілої книги. До того ж, у ній у Влада теж з’явилося власне альтер. Виходить, ці персонажі будуть жити тепер тільки в межах повісті, чи ви будете їх якось розвивати?

Саша: Я думаю, що ці персонажі тепер невід’ємні від історії. Впевнена, що люди, прочитавши цю книгу, асоціюватимуть все, що буде виходити під цим неймінгом саме з тою Ганною Польською і тим «Лабра Дудлі» — а це, взагалі-то, назва гурту в книзі. Тому я би лишила їх ось тільки в цьому всесвіті.

Влад: Якщо бути повністю точним, повна назва гурту й читається як «Ганна Польська та Лабра Дудлі».

— Боже, я був впевнений, що це одна людина! А чому тоді саме таку назву обрали, за породою собаки?

Саша: Я думаю, кожен з нас задумувався, читаючи назви англомовних гуртів… «Жуки», «Орли», «Скорпіони». Ну, типу, серйозно? [сміється]

Є реальний гурт Labrador. Існує The Korgis. А взагалі я певний час підписана на сторінку Володимира Дантеса, і він постійно публікує там свого пса Василя. І це такий великий лабрадудль, дуже смішна порода.

І мені захотілося, щоб гурт в книзі називався на честь саме цієї породи. Спочатку назва мала писатися «Лабрадудлс», потім це мало бути вже «Зе Лабрадудлі», згодом просто «Лабрадудлі», але одним словом.

Влад: Взагалі, вся ця історія з книжним гуртом особисто для мене грає ще одну роль. У мене накопичився власний музичний матеріал, але мені поки лячно гучно оголошувати про сольний музичний проєкт. 

І я подумав, що, якщо через «Лабра Дудлі» зробити такий собі легкий запуск цього матеріалу в цьому концепті? Тобто, навіть якщо це мені не захочеться це розвивати у щось більше, я завжди можу просто сказати, що то був просто персонаж книги. Тоді це просто залишиться красивою історією.

— Скільки взагалі зайняло часу написання книги?

Саша: Рівно дев’ять місяців. 

— А як вийшло домовитися із «Видавництвом Старого Лева»? Як взагалі можна знайти собі видавця, особливо, якщо ти пишеш книгу вперше?

Саша: Ми взяли консультацію у Іри Ніколайчук [літературознавиці, критикині, головної редакторки видавництва Creative Women Publishing та активної «твітерської»].

Влад: В мене немає жодних контактів в книжковій сфері, тому я почав думати та шукати, де цю точку перетину можна знайти. А Іра в Twitter [наразі X] лайкала мої твіти чи репостила якийсь анонс нашого концерту. Я й зрозумів, що ось він — хоч якийсь теплий контакт.

Я просто написав Ірині та запитав, чи дає вона консультації по книжковій сфері, бо ось Саша написала книгу, і хотілося б знайти видавця. Ми домовились та зробили зідзвон десь на півтори години.

Саша: Фактично голове, що ми дізналися — це як себе правильно подати. Що потрібно казати, аби справити правильне враження.

Влад: Проговорили, що треба зібрати ще, окрім, власне, книжки. Вона це все розказала, а ми це все врахували.

Саша: Після цього ми написали «Видавництву Старого Лева» у директ з проханням надати електронну пошту, куди можна надіслати книгу. Я люблю їх найбільше, у нас найбільше книжок, мабуть, саме від них. Плюс ми дивилися, хто видає книжки в жанрі New Adult.

Мені чи не одразу прийшла відповідь з адресою редакторки відділу підліткової та дитячої літератури Наталки Малетич.

Я не кидала одразу рукопис, а тільки синопсис. Наталка нам десь за день відповіла. Сказала, що її це зацікавило, вона послухала наші пісні і хоче почитати книжку. Тоді я вже скинула рукопис, причому не повний, готовий лише на 80%. Вона його прочитала за три дні.

Влад: Бо в нас книга не була ще дописана. Іра нам казала, що видавництва відповідають по півтора, два, а то й три місяці. І що коли ви скинете синопсис, відповідь можна чекати ще пару місяців.

Саша: І ми, розраховуючи на це, думали за цей час дописати повість. А тут все сталося протягом одного тижня.

До речі, fun fact: моя книга друкуватиметься саме у Харкові!

Жонглювання піснями й звучанням

— Добре, з книгою розібралися. Поговоримо про сам музичний альбом. Чому його вихід відклався на пізніше, а ми поки отримали лише мініальбом «Тепер»?

Влад: За першопочатковою ідеєю щоденник мав бути написаним на вже готові пісні. А зі зміною концепції вийшло навпаки, пісні ми тепер пишемо на основі повісті.

Перша версія альбому частково вже є на стримінгах окремими синглами, наприклад, «Красівий» та «хей йо». А частково вона була викинута в папку з «бісайдами», які ніколи не вийдуть. Ця перша версія була готова ще у 2024 році, але із неї до фінального релізу увійде лише «Стрес (I guess)».

На додачу до випущеного мініальбому у нас має ще вийти шість пісень, після чого все це збереться в один лонгплей.

— Тобто питати, коли саме очікувати альбом, сенсу поки нема?

Влад: Чому ж. Звичайно, конкретних дат ми не назвемо, але план закінчити роботу до весни орієнтовно є.

— В музичному плані, чим відрізняється процес написання цього альбому в порівнянні з попередніми?

Влад: Tember Blanche взагалі почався з того, що я почув Сашину пісню «Хованки» і відчув, що це мають почути інші люди. На той момент я вже навчився записувати і зводити музику, тож запропонував зробити це разом.

Саме після цієї пісні ми підписали з дистриб’ютором контракт, за умовами якого ми мали написати 10 треків за один рік. Ми й зрозуміли, що треба одразу робити альбом. А назвали ми його «Тут немає нікого, окрім нас», бо ми буквально зробили його вдвох в мене на зйомній квартирі.

Другий альбом «Ти лиш людина» ми писали вже на крилах від успіху дебютника. Якраз тоді ще зробили пісню «Про Київ», яка залетіла, і ми такі такі: «Ну, ми щось, значить, можемо, ми щось уміємо!»

Ми були впевнені, що знаємо, як зробити пісню, що спрацює краще за інші. І у нас справді вийшла така, це «Хороший хлопець», вона помітно виділялася. Але загалом другий альбом, скажімо так, дуже прохолодно був прийнятий людьми, яким сподобався наш дебютник.

Саша: Я просто в якийсь момент стала дуже самокритичною. У мене в голові засіла думка Святослава Вакарчука про те, що треба писати таку музику, яку ти будеш слухати сам. 

Тому ми почали жонглювати піснями для третього альбому на повну. Наприклад, на місце пісні «Півонії» у нас було ще три пісні-претенденти. Та щось із цього виглядало занадто кон’юнктурненько, щось не в’язалося за мелодією, щось не підходило за змістом книги…

Влад: Тому ми написали четверту. Якось так сталося, що я спіймав хвилю і зробив це аранжування за один день. І вийшов такий відвертий добротний інді-рок, який ми ще не робили. 

Але в процесі роботи я дійшов висновку, що мені ніколи не було цікаво колупатися в музиці саме в технічному плані. Мені значно цікавіше придумувати концепти та історії, ніж зводити доріжки.

— Це ти так плавно підводиш до моменту, коли та як у вас в гурті з’явився Сашко Мусевич?

Влад: Саме так! Взагалі ми працюємо з ним не вперше.

Наприклад, він спонтанно долучився до створення пісня «Я вдома», з якою ми виступали на нацвідборі до «Євробачення». Якось я, поки Саша була у відпустці, влаштував вдома «пацанську» тусовку, на якій був і Сашко. А на таких тусовках завжди наступає момент, коли я починаю вмикати свої демки. Серед них була й «Я вдома». Сашко, окрім участі в гурті renie cares, був ще басистом гурту Sheetel. І він попросив тоді бас-гітару, щось награв таке влучне, ще й запропонував потім все це начисто перезаписати у нього на студії. Що ми й зробили.

Пізніше був момент, коли Сашко на своїй сторінці зробив оголошення про проведення консультацій і майстеркласів щодо роботи зі звуком. Я замовив в нього консультацію за 200 доларів, і ми цілий день на його студії розбирали наш трек «Та сама». Сашко ще дописав своїх фірмових електрогітар туди, і пісня вийшла прям класною.

А згодом я побачив в сторіз у Сашка, що він більше не частина renie cares, і ми одразу вирішили йому запропонувати долучитися до нас. Бо я вважаю, що його одним з найкращих українських музичних продюсерів в цьому поколінні музикантів, які розквітли після початку повномасштабного вторгнення та працюють з навколоіндіроковим жанром.

Ми зустрілися у нього на студії, він прийняв пропозицію долучитися, після чого ми вже обговорили всі деталі втрьох і ось зробили мініальбом «Тепер».

З шести пісень він звів та відмастерив чотири. В пісні «Та сама» Сашко дописував гітари і міняв барабанні партії, а величезний шматок у «Кліше» — це взагалі суто його музика.

Фактично у нас тепер Саша — фронтвумен та авторка текстів всіх пісень, я виконую роль менеджера та креативного продюсера, який придумує концепції та загальні форми, а Сашко Мусевич вже виступає як музичний продюсер, що наповнює музику деталями та збирає аранжування до купи таким чином, аби все було ідеальним.

Зараз ми ще дограємо в цьому році виступи в поточному концертному складі, де окрім мене та Саші є барабанщик Андрій ти басист Влад, а потім розробимо нову концепцію із Мусевичем, бо на цей момент всі плейбеки зроблено суто під нинішні потреби.

— Давайте поговоримо про більш глобальне. Наскільки реально українському інді-артисту вижити в нинішніх умовах? Ось на вашому прикладі, з чого складається ваш заробіток?

Влад: Конкретно у Tember Blanche, наприклад, 30% заробітку — це роялті. І це різні роялті: від монетизації на стримінгах та YouTube, за музичний паблішинг за посередництва УААСП [Української агенції з авторських та суміжних прав] і доходи від фільмів та серіалів, в яких використані наші пісні.

Наступні 40% — це безпосередньо концерти і точкові корпоративні історії, в нас переважно це або якісь весілля, або конференції.

А починаючи з 2024 року 30% — це реклама. Зазвичай це інтеграції в Instagram, але буває й у наших кліпах.

Для мене і Саші концерти та написання музики стало фінансовою основою з початку повномасштабного вторгнення. Тоді у неї на роботі скоротився заробіток так, що вже не було сенсу продовжувати — від музики вона отримувала більше.

— А хто чим займався раніше, окрім музики?

Саша: Я копірайтингом.

Влад: А я моушн-дизайном. Власне, всі ці навички ми використовуємо і в гурті, що дозволяє нам бути здебільшого самостійними.

— І наостанок. Я розумію, що інтерв’ю вийде вже після концерту, але все ж. Що ви очікуєте від свого першого сольного концерту у Харкові?

Саша: Радості очікуємо! Аукціону, сподіваюсь, дуже продуктивного. Я дуже люблю грати в нових містах. Бо коли ми в Києві виходимо грати вже 35-й концерт з тими ж самими піснями, мені якось невдобно. Починає здаватися, що я когось обманюю.

В нас просто є слухачка, яка прямо на кожен виступ ходить. І я завжди думаю: «Так, може для неї хоча б якусь нову підводку придумать?» [сміється]

---

Книга «Тепер доведеться думати» готується до виходу 22 грудня. Передзамовити її прямо зараз можна на сайті «Видавництва Старого Лева» за цим посиланням. Усі, хто замовить книгу до 21 грудня, гарантовано отримають її з підписом Саші Ганапольської.

А щоб не пропустити вихід однойменного музичного альбому Tember Blanche, слідкуйте за нашою постійною рубрикою «Шо по релізах?»

---

Текст — Макс Бурєнок, редактура — Олександра Пономаренко, фото надані героями матеріалу, обкладинки — Анастасія Юращенко 

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️