Історія харківського режисера Тимофія Бінюкова, який потрапив під ракетні обстріли і змонтував фільм у лікарні

19 січня Тимофій Бінюков приїхав з Харкова у місто Щастя Луганської області знімати свій короткий метр «Рубіж». Фільм розповідає про особливості сприйняття поняття «дім» різними поколіннями. У фокусі — реальна історія харківської акторки Наталії Цимбал. 31 січня режисер повернувся до Щастя, аби продовжувати роботу.

«Коли я приїхав до Щастя вдруге, багато чого змінилося, — стверджує Тимофій. — Настрій серед людей, самі люди, атмосфера, а найголовніше — життя. Я розумів, що 19 січня знімав зовсім інший, вже минулий світ. 

Загроза повномасштабного вторгнення зруйнувала колишній стан речей. Тепер і задум ще недознятого фільму сприймався інакше. Стрічка була вже ніби про останні мирні дні українського народу. Всі інші проблеми враз знецінились».

«Снаряд продірявив піді мною підлогу і я пролетів два-три поверхи вниз»

З 24 лютого Харків знаходився під постійними ракетними обстрілами, над містом нависла загроза окупації. З початком війни Тимофій перебував у Харкові. Тоді допомоги потребували чимало містян. Режисер намагався бути корисним, тож почав займатися волонтерством. У березні потрапив під обстріл та отримав поранення.

«Я потрапив під ракетний обстріл, коли знаходився в будівлі, — згадує режисер. — Виявляється, всі, кого зачепило снарядом, одразу падають на землю. Я не став винятком. 

Снаряд продірявив підлогу і я пролетів два-три поверхи вниз. Це при тому, що єдине, чого боюся — висоти. Найогидніший спосіб померти. Тоді в мене земля буквально втікла з-під ніг. Мене привезли в полтавську лікарню з переламаним тазом та вибитим плечем — ще не найгірший варіант».

Навіть після поранення Тимофій не впав у відчай та продовжив працювати над своїм проєктом — і врешті змонтував фільм у лікарні. 

«За півтора місяця в палаті можна було з’їхати з глузду, — стверджує він. — Все, що у тебе є, — лежаче положення і новини, які щосекунди блимають на екрані телефону. Цей стан безпорадності давить щоранку, як тільки розплющуєш очі. 

Проте я знайшов сили відновлюватись і працювати. Я закінчував монтувати мій фільм “Рубіж”. По суті, постпродакшн був основним джерелом, звідки я тоді міг набирати внутрішню енергію. Це неабияк допомогло знову стати на ноги».

Наприкінці березня стрічка була готова. Режисер почав подавати заявки на міжнародні фестивалі. Отримував схвалення та повагу до України і всього, що вона зараз робить, з усіх куточків землі. Але, лежачи в лікарні, зробити прем‘єру не було можливості. Виникло питання: що робити далі? Тоді в Тимофія виникла ідея нового проєкту.

«Тут немає байдужих»

Після 24 лютого Україна почала активно відмовлятись від впливу російської культури, тож потрібно було заповнювати цю нішу українською. Зокрема, знайомити світ з українською літературою, яка споконвіку висвітлювала цінності та погляди вільної держави з вільними людьми.

«Що можна знайти корисного та повчального у російській культурі? — питає Тимофій. — У віршах Пушкіна, який прославляв поневолення росіянами Кавказу та етнічних народів? Чи у Лермонтова, який так красномовно оспівував групове зґвалтування дівчини в поемі “Уланша”? Як можна включити до програми зарубіжної літератури твори, на яких зростали кати і нелюди, що знищують цілі народи? Котрі поневолюють у кріпацтво, ґвалтують, мародерять і знущаються над українським людом протягом трьох століть?». 

Тимофій вирішив створити відеопроєкт «Тут немає байдужих», мета якого — розповідати українцям про забуту, а може, й незнану українську та світову літературу. Показати, скільки цінних скарбів ми можемо знайти у рідних книжках та збірках. 

До проєкту режисер запросив актора Андрія Ісаєнко, який прочитав уривок з роману «1984» Джорджа Орвелла. Інший актор Михайло Кукуюк декламував вірш Ігоря Шведа «Гонта». Також участь взяли Ірма Вітовська, Олеся Жураківська, Євген Нищук, Тамара Яценко, Віталіна Біблів та інші артисти. А читали вони Ремарка, Брехта, Сковороду, Подерв’янського, Симоненка, Ліну Костенко. 

Тимофій згадує історію зі зйомок з Ірмою Вітовською:

«Хлопці знімали випуск у будинку, в який поцілив російський снаряд. Команда не могла зайти в знімальну квартиру, бо там були заблоковані двері. Тому довелося просити сусідів, аби пройти через їхню квартиру, щоб дістатись до місця зйомок. Так, мешканці будинку дивились як відома українська актриса пробирається крізь їхній дім, потім по зруйнованому балкону на енному поверсі, до сусідньої квартири — щоб почитати вірші.

А ще, наш оператор запускав дрон, тож сусідки злякалися та викликали копів. Коли ті прояснили ситуацію, та зрештою не мали претензій — все одно не пощастило. Оператор ненароком розбив свою “пташку” об дерево. Це був перший день його участі в нашому проєкті. А коптер йому прослужив до того п’ять років без жодних катастроф… Проте, він не здався, а продовжив роботу з нами, й зрештою став чи не найвірнішим та найбільш працелюбним серед кількох наших операторів».

Загалом команда відзняла 10 випусків, які наразі можна переглянути на YouTube.

«Відоси виклали на трьох каналах і вони загалом зібрали декілька десятків тисяч переглядів — за відсутності реклами та хайпового матеріалу, — розповідає режисер — А в тік-тоці ентузіасти виклали один з роликів — він набрав понад півтора мільйони переглядів».

15 вересня «Тут немає байдужих» показали в Театрі драматургів в Києві й запросили його учасників на творчий вечір. Захід провели, в першу чергу, щоб підтримати харківський спецпідрозділ KRAKEN, який жене окупантів з нашої землі. Тоді вдалося зібрати понад 30 000 гривень на приціл для військових.

Команда проєкту продовжує збирати кошти — тепер на дощовики, які в цю осінню негоду вкрай потрібні бійцям. 

«Творити нове і шанувати те українське, на якому ми виросли»

Невдовзі після закінчення зйомок «Тут немає байдужих» фільм Тимофія Бінюкова,  який він змонтував у лікарні, взяли до конкурсної програми Festival of Nations. Це один із найбільших в Австрії фестивалів короткометражного кіно. Саме там, 21 вересня відбулася світова прем’єра.

«Прем‘єра фільму планувалась раніше, але я не знаходив слушного фестивалю для прем’єри, — розповідає Бінюков. — Festival of Nations — якісний, старий та ламповий австрійський фестиваль короткометражного кіно. Його директор підтримує зборами гуманітарки Україну, дуже любить нашу країну. Мені здалось, це хороший варіант із тих, що я мав, аби презентувати фільм на важливу для мене та України тему». 

Серед учасників фестивалю також були росіяни. Проте, порадившись з командою, Тимофій домігся того, аби їх виключили з офіційної програми. Така ж історія сталася і з ірландським кінофестивалем IndieCork, на якому теж показуватимуть «Рубіж». Фільм також презентують на престижному британському кінофестивалі BFI London Film Festival.

«Коли мою стрічку взяли до конкурсної програми Festival of Nations, я дізнався, що на фестивалі буде також і російське кіно, — згадує режисер. — Я одразу заявив адміністрації, що не братиму участь у фесті, якщо росіяни також там будуть. Всього два дні — і їх усунули з фесту. Така сама історія була і з ірландським IndieCork. Російське кіно викинули з програми».

На фестивалі Бардак, який проводився в межах Kharkiv MeetDocs у Києві, 4 жовтня, «Рубіж» вперше побачила українська авдиторія.

«Наче в Харкові опинився, — посміхається Тимофій. — Всі викрикували, спілкувалися, вчили один одного жити. Справжній Бардак, в хорошому сенсі слова. І це все в маленькому залі в підземеллях Подолу. Купа людей прийшла подивитись, хто якого кіно назнімав. Я от прямо відчув: “Ну здрастуй, дім, їй-Богу!”». 

З церемонії нагородження Бінюков не пішов із пустими руками — його фільм отримав свій перший приз, від Спілки кінокритиків України. Якби Тимофій розмовляв пафосно, то закінчив би свою розповідь такими словами: 

«Може здатись, що прем’єра фільму в Україні — це фінал подорожі крізь передвоєнні зйомки, поранення, європейські фестивалі та інші проєкти. Ні, це лише початок тих численних доріг, які відкриваються переді мною та всіма українськими митцями. Ми стоїмо на рубежі української культури. І зараз у нас лише один вихід — творити нове, і шанувати те українське, на якому ми виросли». 

Макс Чорний, обкладинка — Катерина Дрозд

---

«Люк» — це незалежне медіа про Харків і культуру. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.