Головна » Люди » Підозрілі особи. Вікторія Телетьєн та Юрій Штайда («Спеції»)

Підозрілі особи. Вікторія Телетьєн та Юрій Штайда («Спеції»)

17.08.2023

Час прочитання: 5 хв

«Підозрілі особи» — серія текстів, в якій «Люк» знайомить вас з історіями харківських художників, дизайнерів і фотографів.

Цього разу ми підозріло придивилися до творчого об’єднання «Спеції» — художниці з Донецьку Вікторії Телетьєн та харківського митця Юрія Штайди. Поговорили про «героїв вітрин», малюнки на деревах, новий проєкт «Квітень» та прогулянку у лісі під ковдрою.

Про себе та мистецтво

Вікторія Телетьєн родом з Донецьку. Займається живописом. Навчалась у художньому училищі у Донецьку, а після — у харківському Худпромі.

Юра Штайда народився у Харкові. Режисер за фахом. Займається перфомансом, відео артом, саунд артом.

Разом — це творче об’єднання «Спеції», яке поєднує практики і створюють мультидисциплінарне мистецтво. Наша творча група існує вже майже 14 років, а разом ми 15 років, можемо вважати, що пенсіонери. Ми переважно працюємо з темою природи і взаємодії людини з нею, бо нам цікавіше десь ходити і щось досліджувати, ніж сидіти в майстерні.

Особи — *Вікторія Телетьєн та Юрій Штайда*

Ми починали свою мистецьку практику з ленд-арту. Були на Могриці [симпозіум ленд-арту в селі Могриця, Сумської області, — «Люк»], Міфогенезі [у Немирові, Вінницька область]. Ми працювали з природніми матеріалами, а на третьому з’їзді вже поєднували з іншими медіумами: робили стопмоушен, відео арт, перфоманс, саундарт, фотографії.

Наступним етапом нашої діяльності був дизайн — вітриністика. Ми працювали з різними магазинами, але схоже ми були занадто креативні і наші ідеї мало хто розумів. У нас ця практика ще не дуже розвинута. Власники магазинів ще не розуміють, що це іміджева історія. Мати креативну вітрину — дуже престижно.

Ми вигадали історію з гумовими рукавицями, але вона не сприймалась багатьма магазинами, нам казали, що це «хєрня». Але один магазин погодився, і ми перемогли з ним в конкурсі вітрин в «Дафі». Під час презентації робіт на події, божевільна ведуча, яка вела корпоративи, заводила публіку і сказала таку фразу: «Ось подивіться, які класні художники, вони як Герої вітрин». І я подумав, ого як круто, це ж ще на станції метро Героїв Праці. І ми взяли цю назву.

«Спеції»

А ця назва з’явились, коли ми приймали участь у вуличному фестивалі «Сам собі фест» на вулиці Воробйова.

Спочатку ми були «СпЄци». На фесті ми зробили стріт арт і вирішили, що назва «Герої вітрин» сюди вже не катить і так ми стали «Спеціями». Подумали, що зараз це модно, спайси всякі зараз на слуху. Це вже наша третя трансформація. Спочатку ми звались «Равлик Федір» [на честь домашнього улюбленця равлика].

Після 24 лютого

У Львові ми стали брати участь у резиденціях, і активно працювати з дослідженнями місцевості. Ми гуляли в парку Погулянка, це у нас на районі, і щось побачили вишкрябаний листочок на стовбурі дерева. Подумали: «Ого як красиво, це ж картина!». Спочатку просто фотографували такі штуки, а потім пробували робити відбитки олівцем на папері, паралельно шукаючи формат, який би вигідно це розкривав. Брали аркуші із зошитів, бо ці малюнки відсилають нас у шкільні часи.

У Муніципальному центрі [на резиденції] ми зробили проєкт «Тут були». Парк Погулянка надихнув нас на це. Ми знайшли дуже багато вирізьблених текстів і зображень на деревах [арбогліфів] і зняли з них відбитки.

В Погулянці ростуть буки, які мають гладеньку текстуру, на них добре видно малюнки. [Художник] Олексій Конашенко, який нам потім допоміг зробити зліпок стовбура, сказав, що цей парк — «тусовочне місце студентів», і тому там така велика концентрація малюнків. Не просто імен, як хтось когось любить, а саме картинок, портретів. Знайшли поляну з порно малюнками, там їх більше тридцяти, при чому зображення часто повторюються. Ми плануємо продовжувати цю історію.

Ми почали збирати ці написи, використовуючи техніку фротаж. Це коли м’яким олівцем знімаєш рельєф. Ми зробили багато відбитків, але презентували найвиразніші з них. Спочатку ми думали збирати про любов, еротику, міцні почуття людей. Найстаріший напис, який ми знайшли, датований 1952 роком. Ця практика різьблення шкідлива для дерев — пошкоджується їх структура, вони можуть від цього хворіти і навіть загинути.

Стало цікаво заглибитись в історію цих написів. Прочитали, що це явище існувало тисячу років. Американські пастухи так робили у XIX-XX століттях — коли їм нічого було робити, вони вишкрябували жіночок на деревах. В американських заповідниках навіть є заборона на такі дії.

Про роботу на резиденції

Резиденція закордоном

Вікторія: Нещодавно я була на резиденції в Перемишлі, де теж шукала такі малюнки на деревах. Але було складнувато, бо написи вирізьблені польською, важко щось зрозуміти. І потім [художниця] Даша Мельникова, яка теж є резиденткою, каже: «Давай зайдемо в під’їзд».

Там ми знайшли вишкрябані малюнки, якісь квадратики. Це був останній день резиденції, тому ми зняли мало відбитків, але домовились, що після резиденції продовжимо цю традицію, і кожна буде знімати відбитки в своєму місті, або робити це разом, як сьогодні у Львові [3.07.2023].

Юра: Я не дуже люблю лазити по під’їздах. Для мене це місце про інше. В підлітковому віці не було де тусити, тому ми робили це в під’їздах. Лузгали насіння, грали на гітарі, хтось приносив траву, так і гуляли. Також малювали в під’їздах. Пам’ятаю мене чекав друг, і поки стояв, вишкреб малюнок касетного магнітофону, який привіз з Польщі.

Нові проєкти

Зараз ми займаємось новим великим проєктом — «Квітень». Плетемо квіти із маскувальних сіток, і цю ідею ми придумали в квітні, коли ще на початку наступу ходили волонтерити і плести.

Ти сидиш, підбираєш кольори, наче це трава, це як живопис. І ми так вирішили деталізувати цю сітку.

Ми вже зробили три штуки: мак, соняшник і ромашку, можливо ще буде мальва. Це треба багато ходити по секондам і шукати тканиною потрібного кольору. Наша квартира вже перетворилась на секонд.

Робота з ковдрою

В жовтні 2022 року, коли по Україні були масовані ракетні атаки, не було мобільного зв’язку. Здається, 17 жовтня ми вийшли на вулицю, тоді почалась повітряна тривога. Зв’язку не було, не могли нікому додзвонитись.

І ми пішли в ліс, у Винники. Йдемо і чуємо як щось літає, то була крилата ракета, прямо над нами. Спрацювало ППО, ми попадали на землю. Це було десь метрів 100 над нами, дуже страшно, ми такого ніколи не бачили. І ця ракета тоді вибухнула біля Шевченківського гаю.

Відтоді ми вирішили зробити такий проєкт, де ми ховаємось у лісі, накриті ковдрою. Зараз твій дім — це не безпечний простір, треба постійно тікати з домів у сховища. Хоча, от і у лісі може бути небезпечно. Хтось знаходить в роботі свої сенси, наприклад, про біженців, які залишились без домівки.

Ми не робимо гостросоціальні роботи, бо здається неможливо зробити щось потужніше за справжню документацію війни. Загалом ми не відійшли від практик, якими займались до вторгнення.

Багато наших друзів виїхало. Зараз відчуваємо себе митцями з України і не прив’язуємось до конкретного міста. Ми вже встигли трохи пожити в різних містах України. Дім — це люди, головне знаходити своє ком’юніті.