Оцими руками: історії про тих, хто знайшов щастя у ремеслі

Тетяна Сінюгіна: пекарка, яка годує духмяним хлібом мешканців Задержпром’я

Команда нашої пекарні Пухке — невеличка, усього чотири людини. Щодня ми приходимо на роботу о шостій ранку й випікаємо всі замовлення кав’ярень, з якими співпрацюємо. Зокрема, для друзів з Pakufuda, де ми й виробляємо нашу продукцію, а я працюю шеф-баристкою.

Решту дня присвячуємо ферментації тіста на наступний день. Робимо це щодня, адже процес ферментації — довготривалий: зазвичай на це йде близько шести годин.

З відкриттям власної справи моя робота набула додаткової вартості. Адже коли я випікала для себе, на мені було значно менше відповідальності, значно менше азарту та мотивації. 

Тепер мені хочеться робити свою роботу краще. Зараз вона складається з 50% задоволення та 50% бажання вдосконалюватися.

Маю припущення, що для українців та українок їжа не є чимось пріоритетним. У Франції все геть інакше — починаючи від різноманіття та якості інгредієнтів і закінчуючи рецептурою. 

Там мене захопила робота французів та француженок над випіканням. Вони приділяють цьому надзвичайно багато уваги. Розмови про їжу є для них не менш важливими та цікавими, аніж про політику. Вони вміють цінувати те, що споживають.

Ми ж приділяємо значно менше уваги харчуванню, аніж грошам чи розвитку бізнесу. Через це довкола нас багато недешевих продуктів низької якості. В той же час наші магазини техніки подекуди мають більший асортимент, ніж продуктові. Загалом, в Україні важко працювати з рецептами високої кухні через постійний брак інгредієнтів.

Саме тому нам варто розвивати нашу культуру споживання. Можливо, тоді наше суспільство зміниться на краще. Адже їжа робить нас не менш щасливими ніж те, що ми називаємо «матеріальними цінностями». 

Ольга Логінова: художниця, яка власноруч побудувала собі майстерню 

Я почала малювати в 2015-му. Колись, ще в шкільному віці, любила перемальовувати обкладинки книжок. Зрештою, мені здалося, що не маю достатньо здібностей. Проте зараз я навіть маю власну майстерню, яку побудувала власноруч.

Спробувати малювати в дорослому віці мене надихнула моя університетська подруга. Вона теж непрофесійна художниця. Від неї я й навчилася основам. Також дивилася відео на YouTube, особливо цікавлячись, як малювати маслом. Так і загрузла в цьому.

Для малювання маслом необхідно мати окремий простір. Я живу на Москалівці, у приватному будинку, а коли ти берешся за малювання, твоя кімната перестає бути зручною для відпочинку. Через це у мене виникла ідея побудувати майстерню.

На щастя, мене підтримали найближчі, зокрема — мій свекор, який дуже допоміг у будівництві та кресленнях.

Я будувала майстерню поетапно. Спочатку були стіни та дах, потім — сходи на другий поверх та плитка на першому. Загалом роботи тривали близько року. Не в останню чергу це зумовлено часовими та матеріальними ресурсами. Найманих працівників я не використовувала, тому розраховувала на підтримку друзів та близьких. 

Врешті, наша будівля вийшла невеличкою, але досить комфортною для того, аби там працювати. Одночасно у приміщенні можуть знаходитися три людини з мольбертами.

Зі зведенням майстерні ми з однодумицями отримали простір для спільної творчості. Ми часто потребуємо порад та взаємопідтримки: майстерня створює для цього найсприятливішу атмосферу. Там відсутній негатив й ніхто не заважає працювати.

Загалом, мистецтво відкрите для кожного та кожної. До нашого середовища непрофесійних художниць час від часу з’являються нові люди. На їхньому прикладі я бачу, що можливість спробувати є завжди. Головне — виявити наполегливість.

Катерина Буштрук: мисткиня, яка замість пензля використовує шліфмашину 

Протягом четвертого курсу академії [Харківської державної академії дизайну і мистецтв — прим.] я займалася дуже різними проєктами: живописом, рисунком, розписом стін. Але потім познайомилася зі склом і поступово почала розуміти, що мені це подобається. 

Якщо до цього я знала, що можу працювати з будь-яким матеріалом, то під час своєї дипломної роботи відчула, що хочу присвятити себе саме склу. Це як у стосунках, коли одного дня розумієш, що з людиною тобі добре й хочеться бути разом. Щось подібне було і в мене зі склом. 

У моїй роботі все завжди відбувається дуже по-різному. Я можу читати книгу чи передивлятися свої старі малюнки, і мене наздоганяє думка, що було б класно втілити це у склі. А завдяки іншим майстрам і майстриням я розумію, наскільки великим діапазон, в якому я можу працювати. Важливо постійно розширювати своє розуміння роботи зі склом.

Зазвичай кожна робота має декілька етапів: ідея, створення ескізів, підбір скла, вирізання й шліфування скла, паяння і надання прикрасі остаточного вигляду.

Тривалий час паяння та шліфування давалися мені непросто. Складність шліфування полягала в тому, що за своєю суттю це досить монотонний процес. Незалежно від розміру деталі, на це йде дуже багато часу: ти постійно мусиш перевіряти, наскільки добре вони «сідають» і чи не потрібно прибрати зайвого.

Паяння і досі є для мене найскладнішим етапом, адже для нього потрібно мати багато досвіду. В ньому дуже багато нюансів, які потрібно знати: як працювати з паяльником, що додавати, як напаювати. Я дуже довго цьому вчилася, та й зараз вчусь. Раніше багато нервувала на цьому етапі, але тепер навчилася давати собі раду з ним.

Тепер я постійно ставлю собі нові цілі: це нагадує гру, в якій щодня змагаюся із собою вчорашньою, постійно питаючи себе, чи зможу я паяти краще, ніж учора.

Ця частина моєї роботи в когось може не асоціюватися з мистецтвом, але для мене всі етапи моєї роботи є частинами цілого. Вони всі — мистецтво.

Я планую і далі працювати в тому ж режимі, в якому працюю зараз. Але хочу перейти й на інші проєкти: робити не лише прикраси, але й працювати з інтер’єрами. А ще — пробувати нові для себе речі: наприклад, поєднувати скло з іншими матеріалами. 

***

Довкола нас — безліч людей, які готові змінювати себе та інших. І їхня головна суперсила — відкритість до нових досвідів — може також стати вашою. 

На сайті Як Today ви знайдете історії та інструкції інших, які стануть вам у нагоді та надихнуть йти до своєї мрії.

Проєкт Як Today реалізується за підтримки Агенції США з міжнародного розвитку USAID.

Антон Григоров, фотографії — Олександра Кісель

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.