Яків Столяров — перший, хто привіз знання про нову технологію будівництва. «Хроніки залізобетону»

Так-так, все вірно, Держпром був прецедентним по-своєму, але не з нього почався двіж. 

Не зрозумійте неправильно, ця будівля — то беззаперечно все ще коханнячко і щем нашого «люківського» серденька, він вартий всіх лаврів шани й любові. Але якщо вже вивчати таймлайн розгортання залізобетонного харківського куражу, то вивчати його від початку.

А на початку був політех, і там — Яків Столяров

Яків Столяров 1878 року народження, родом з Росії (в одних біографічних матеріалах містом народження вказано Москву, в інших — Осташков Тверської області). Після закінчення Саратовського реального училища Столяров приїхав до Харкова і тут вступив на механічне відділення тоді ще молодого й амбітного Харківського Технологічного інституту (і тут же згодом пропрацював добрих три десятка років). Столярову пощастило — він потрапив до ХТІ в цікаві часи.

У намаганнях простежити хронологію становлення «культури залізобетону» в загальній практиці розбудови Харкова так чи інакше впираєшся в межу XIX і XX століть. Місто було на порозі якісної трансформації в багатьох галузях, будівельній зокрема.

ХТІ готував до випуску перших фахівців у свіжих дисциплінах нового часу: студенти вивчали теорію турбін, прикладну й будівельну механіку, опір матеріалів тощо. Одним із цих студентів був (Альберт Енштейн) Яків Столяров.

Разом із одногрупниками всі вони були як один — молоді, пасіонарні й нарвані, цікаві до інновацій, що ними повниться рубіж століть. В один час зі Столяровим в ХТІ вчилися такі видні в майбутньому інженери, як, наприклад, Левко Мацієвич, автор проєктів підводних човнів і одного з перших у світі гідропланів, чи Олександр Гінзбург, архітектор, майбутній власник будівельної контори «Залізобетон», перлинка в тіарі модерної забудови Харкова. 

Так, до речі, архітектурне проєктування інженерам теж викладали з метою підготовки максимально компетентних і різносторонніх фахівців. Студенти слухали лекції Олексія Бекетова, Іліодора Загоскіна — викладацький склад ХТІ був таки зірковий. Загалом, і не дивно, що після випуску Яків Столяров присвятив своє життя вивченню властивостей будматеріалів.

Так а залізобетон звідки взявся?

Ну ви ж не думали, що Столяров випустився ото собі в 1902 році й лишився сидіти в Харкові? Європа фонтанувала патентами і технологіями, буквально пару років як відгриміла в Парижі Всесвітня виставка, відрядження виписувалися як добридень — то були часи технологічного космополітизму, і лишатися осторонь, коли таке несеться, було би злочином.

Після випуску Яків Столяров трохи попрацював конструктором на Харківському паровозобудівному заводі, але вже доволі скоро отримав місце старшого лаборанта у Варшавському політехнічному інституті.

Там він працював близько року, а вже у 1904-му отримав посаду викладача в рідній альма-матер — в ХТІ Яків почав читати лекції і вести практикуми з дисциплін прикладної механіки, опору матеріалів, креслення і теорії побудови машин. Також у відомство Столярову передали механічну лабораторію, на ті часи кращу в інституті за рівнем обладнання.

Прогрес — штука стрімка й вертка, аби за ним встигати і тримати марку, треба теж собі десь бігти-їхати. Відтак, вже у 1905 році стається перше велике відрядження Столярова.

Маршрут відрядження був розлогий: інженер відвідав Німеччину, Швейцарію, Бельгію, Всесвітню виставку в Льєжі, і, зрештою, Париж.

Саме тут, у столиці Франції, яку прийнято вважати батьківщиною залізобетону, Столяров знайомиться з новітньою будівельною технологією, і, захоплений і закоханий в новомодний армований будматеріал, везе знання про нього додому.

Перша звістка

Щойно повернувся до Харкова, Яків Столяров структурував все побачене у «Звіті про літнє відрядження до Західної Європи», а тоді взявся знов до викладацької роботи. Столяров першим у російській імперії прочитав курс лекцій «Теорія і розрахунок залізобетонних конструкцій». Ще раз. Першу лекцію про залізобетон було прочитано в Харкові. 1905 рік. За 20 років до самої лише ідеї про Держпром.

Тут, справедливості заради, варто зазначити — не було такого, щоб до приїзду Столярова з відрядження в Харкові про залізобетон ніхто не чув і не знав, що то за європейська вундервафля. Згадана раніше контора Гінзбурга «Залізобетон» існувала вже два роки як, і будувала на всі гроші. 

Столяров не був месією. Але він був першим, хто отримав це знання і конвертував його не в бізнесову, а в академічну площину — аби вивчати, досліджувати, формувати нову технологічну культуру у фаховій спільноті Харкова. Залізобетонну культуру, якщо ваша ласка.

Надалі все життя Столяров присвятив вивченню залізобетону і прикладної механіки. У 1907 році він їде вивчати застосування залізобетону у будівельній практиці Франції, Швейцарії та Австрії. Ознайомлення з закордонним досвідом використання залізобетонних конструкцій дозволило йому того ж року зібрати достатньо матеріалу, аби відкрити в інституті читання нового курсу «Залізобетон».

---

Читайте також:

• Заквітчане, ніжне, кам’яне: говоримо про харківське ар-нуво
• Держпром можуть внести до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО
• Держпром, де твоє обличчя? Відома харківська пам’ятка ризикує втратити автентичність

---

Що було далі?

У 1910 році Столяров стає керівником кафедри прикладної механіки, заступає на посаду помічника директора ХТІ (31 рік, а вже друга людина в інституті!), ще через два роки отримує звання професора прикладної механіки і теорії побудови машин. 

Загалом викладацька кар’єра неслася в Столярова активно — він встиг і Харківськими вищими сільськогосподарськими курсами позавідувати, і на Міжнародну будівельну виставку до Лейпцига з’їздити, і побувати на 2-му Всеросійському з’їзді діячів з гірничої справи, металургії і машинобудування.

У 1918 році на основі лекцій, прочитаних на курсах сільського вогнестійкого будівництва при ХТІ Столяров видав працю «Опір матеріалів». Наклад друкувався у харківській друкарні-літографії «М. Зільберберг і сини», що в будинку №2 по вулиці Донець-Захаржевського. Цю типографію Столяров любив і звертався до неї неодноразово. 

Десь у той період професор потрапив до «українського» списку антирадянської інтелігенції як неблагонадійний елемент — вочевидь, численні відрядження за кордон далися взнаки. Космополітизм же, фу.

На пару років Яків Столяров їде з Харкова — з 1919 по 1920 рік він викладає у Севастопольському політехнікумі. Лише у 1922-му він вертається до ХТІ, паралельно отримавши членство в методичній комісії Головного управління професійної освіти УРСР. Ще через три роки він очолить у Харкові будівельний технікум.

У 1930 році напрацювання про залізобетон, що їх збирав і структурував Столяров всі ці роки, зрештою «доросли» до того, аби можна було відкривати окремий навчальний напрямок. Так з’явилася кафедра залізобетонних конструкцій у Харківському інженерно-будівельному інституті (він же відомий харківцям як ХНУБА, він же віднедавна став частиною Харківського національного університету міського господарства імені О. М. Бекетова).

Харківський інженерно-будівельний інститут. На архівних фото — оригінальна архітектура вхідної групи навчального закладу до перебудови

Відтоді Столяров також встиг отримати членство Всеукраїнської асоціації інженерів (1934 рік), позавідувати новоствореною кафедрою «Будівельна механіка» Харківського інституту інженерів транспорту. Останнім місцем роботи професора була посада завідувача кафедри інженерних конструкцій Харківського інституту інженерно-комунального будівництва.

Помер Яків Столяров у Харкові, в 1945 році. Загалом цьому місту і його вишам він присвятив добрих чотири десятка років, залишивши по собі понад 150 наукових робіт з будівельної механіки, опору матеріалів, теорії машин і (останнє, та не за значенням) теорії залізобетону. Відколи був прочитаний перший курс лекцій про розрахунки залізобетону, Столяров безперервно розширював і вдосконалював базу матеріалів про цю технологію і її трансформації під впливом викликів нового часу, подекуди докорінно переписуючи старі постулати дисципліни.

Аби підсумувати — саме ця людина стимулювала вивчення властивостей залізобетону у вищій школі, що зрештою неабияк вплинуло на характер подальшої розбудови Харкова, знаного нами сьогодні як залізобетонне місто.

Текст — Дарина Карапетян, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з архівів, обкладинка — Анастасія Юращенко

---

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️