Розмовний клуб, вистава та відеобайки. Режисерка Яна Зеленська про проєкт «БайкиХАБ» та популяризацію української мови

— Яна, у 2019 році ви працювали з інклюзивним театральним проєктом для дітей «Три лисички». У порівнянні з ним «БайкиХАБ» виглядає більш масштабним. Чому ви вирішили взятись за цей проєкт? На ваш погляд, чи актуальні байки в XXI сторіччі?

— Як на мене, байка — дуже актуальний текст, в якому завжди знаходиться паралель з сучасним світом. Можливо, деякі формулювання здаються незрілими, або та мораль, яку виводить автор, вже застаріла. Але головний зміст байки все одне дуже яскравий і актуальний.

Ми зараз їх дуже ретельно читаємо та розбираємо. Не тільки творчим складом — режисерами, художниками, акторами — а ще й розглядаємо їх вже на розмовних клубах, де багато обговорюємо актуальність. Щоразу відкривається дивовижна багатогранність текстів. Кожна людина чує свій особливий сенс, окрім головного, на якому нібито наполягає автор.

Це для нас таке величезне відкриття. Ми, наче, знали на що йдемо, з чим будемо працювати, але зіткнулися з просто надзвичайним світом української та світової байки. Є дуже яскраві, власні сюжети, змісти, висновки, які притаманні саме Україні. Це неймовірно і дуже потужно.

— Кількість байок для проєкта обмежена. Як ви їх обираєте? Чи легко відмовлятися від одних на користь інших? 

— Дійсно, у проєкт увійде лише 30 байок, а скарби, які ми вже зараз віднайшли, набагато більші. Зазвичай, коли говорять про українську байку, в першу чергу згадують Леоніда Глібова і Євгена Гребінку, окремо додають Григорія Сковороду. Але авторів набагато більше. Наприклад, у творчості Олени Пчілки позначено більше 20 байок. А ще є Гулак-Артемовський, Самійленко, Ярошенко, Руданський. Є й сучасні автори, це може стати особливим акцентом проєкту. Звісно дуже складно обирати серед цих скарбів і відмовлятися від байок, які ми знайшли. Зараз вже затверджено до роботи з анімацією 10 текстів українських авторів. 

— «БайкиХАБ» — багатошаровий проєкт. У вас є три основні складові: розмовний клуб, театральна вистава та відеобайки. Розумію, що всі вони для вас важливі, але, можливо, якусь хочеться виділити?

 — Так виходить, що одна частина є надважливою, друга — найцікавішою, а третя — найріднішою. Як для театрального режисера, найріднішою для мне, звичайно, є вистава. Найцікавішою на сьогодні є робота над анімацією. Це таке перенесення, розвиток, поєднання з художниками, що мають досвід в анімації. Твій режисерський досвід круто поєднується з досвідом художника, і виходить дуже яскраво.

Мені здається, має вийти гарно, що дозволить не тільки зацікавити байкою як повчальною літературою, від якої всім нудно, а дуже чуттєвою, глибокою, змістовною. Зазвичай байку саме використовують для різних навчальних завдань — наприклад, передавати юнацтву те, що, як вважається, знають лише дорослі, — але ж вона не для цього писалася. Автор щось чув, щось йому відгукнулося, його читали, він став відомим, воно закріпилося в пам’яті людей. 

А розмовний клуб — це важлива частина. Чому я саме так її називаю? Ми  живемо у такому регіоні України, який сильно потребує закоханості в українську мову. Не примусу, а більш істотного входження, повернення в цю тему. Тому що українська мова тут існувала і розвивалася, але потім її відтіснили й намагалися забути. Не можливо людей примусити її любити, її треба представити в усіх барвах і глибоких сенсах. Могила Гулака-Артемовського знаходиться прямо в центрі міста в Молодіжному парку. Але чи знають ті, хто ходить повз неї, які надзвичайні тексти він писав? Такі як балада «Рибалка» — сильні, принизливі, чутливі.

Коли ви вивчаєте англійську мову, то у вас є Speaking Club. Тобто ви збираєтесь там парами чи групами розмовляєте на задані теми. Ми зробили так само. Розуміємо, що насправді української мови в цій частині України для спілкування достатньо, але немає саме цього розмовного досвіду. Немає середовища, де легко розмовляти. Саме його ми намагаємося створити.

Якщо казати про іноземну мову, то зазвичай обговорюють туристичні теми, які можуть бути в нагоді, коли ви поїдете до іншої країни. А коли ви розмовляєте тут, то чому б не спиратися на витвори мистецтва? Байка дає привід для розмови. На останній зустрічі, на якій я була, півтори години виявилося замало. Вони швидко промайнули, але ти розумієш, що люди багато говорили, що кожен висловився.

В майбутньому сподіваюся використовувати анімовані комікси, які ми створюємо. Вони можуть стати основою методички для розмовних клубів. Зараз почався перший курс, а комікси ще в процесі виробництва, тому ми спираємося на акторську майстерність, прочитання тексту і подібне.

— Як театральному режисеру працюється з байками? Це важкий матеріал для постановки на сцені?

— Зараз ми збираємо байки в єдину канву, яка стане основою сценарію для вистави. У проєкті два режисера — я і Сергій Давидович Городецький. Не хочу спойлерити, але це буде цікаве поєднання людського і звіриного, повсякденного і особливого.                

Культурно-освітній проєкт «БайкиХАБ» реалізують громадська організація «Платформа театральних ініціатив» і Honey Academy за підтримки Українського культурного фонду. Завдяки цій підтримці всі охочі матимуть вільний доступ до всіх продуктів. Заняття розмовного клуба проходитимуть: березень — квітень, по середам з 19:00 до 20:30, квітень — травень, по суботам з 11:00 до 12:30. Зареєструватись можна за посиланням.

Данило Кравченко, фотографії — Ольга Зайцева

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.