«Громада має законне право вирішувати всі містобудівні питання». Інтерв’ю з архітектором Юрієм Спасовим

«Мати містобудівні ради доволі зручно»

— Юрію, давайте почнемо з того, що таке взагалі містобудівні ради?

Містобудівна рада, точніше, архітектурно-містобудівна рада — це частина структури прийняття рішень, інструмент їх затвердження. 

Верхівка структури — головний архітектор, який має бути авторитетною, харизматичною в професійному сенсі особистістю. Саме він має казати, які рішення підходять чи ні, і чому.  Але він не одноосібно затверджує, відхиляє або відправляє на доробку якийсь проєкт. Тут вже підключається архітектурно-містобудівна рада.

Є Закони України про архітектурну і містобудівну діяльність (це до речі, два окремі види проєктування), вони ретельно прописані: що і як потрібно робити, в якій послідовності тощо. В одній зі статей якраз описується діяльність архітектурно-містобудівної ради.

У цих законах багато уваги приділяється громадським слуханням. Тобто, насправді, за нашими сучасними законами, громада має вирішальне значення практично по всім містобудівним питанням. Чому? Є така процедура як моніторинг містобудівної документаціі, де громада офіційно інформується про результати минулого року та про містобудівні плани наступного. Ще й «вишенька на торті» — можна запропонувати зміни в містобудівну документацію. До того ж, пропозиції, рішення і проєкти, які мають пряме відношення до життя громади, повинні проходити громадські слухання.

Просто громада про це, як правило, не знає, і, відповідно, ним не користується. А маніпулятори від влади користуються тим, що громада не знає і не користується. 

— Цей дорадчий орган сформувався вже в незалежній Україні? 

Ні, ця історія тягнеться як мінімум з радянських, а то і з імперських часів. З професійної точки зору це доволі зручно — мати кваліфіковану компанію для конструктивної дискусії та прийняття серйозних, або іноді радикальних рішень щодо змін в міській інфраструктурі.

— По яким питанням збиралась Рада — це конкретно забудова центра і історичних ареалів? Чи якісь більш або менш глобальні питання? 

Розглядались різні питання. Обиралося основне і найбільш важливе питання, далі розглядалися менш вагомі. Могли дискутувати навіть про зміни в фасадах через облаштування, наприклад, магазину в першому поверсі. 

Атмосфера при кожному головному архітекторові, при кожному мерові була різна. Як, власне, і репутація самої ради. Були часи, коли архітектурі надавалося серйозне значення. Вона була в пріоритеті, і місто від цього тільки вигравало.

— Хто брав участь і як обирались конкретні особи?

Це були головні архітектори державних і приватних проєктних організацій, інститутів, авторитетні архітектори, чиновники, архітектори адміністративних районів. Обовʼязковою була участь міських служб: ДСНС, санстанції. Зазвичай, архітектори-члени містобудівної ради були членами Національної спілки архітекторів України (НСАУ). Іноді головний архітектор міста користувався правом запитати офіційну думку архітекторів Спілки. Вони проводили засідання, давали протокольне рішення, яке потім озвучували вже на містобудівній раді.

Все це було доволі прозоро, звісно, до певного моменту. Не можна сказати, що це все на сто відсотків було незалежно, ні. Звичайно, був певний вплив, домовленості тощо. 

Зазвичай якихось неочікуваних рішень майже не було. Міг бути, звісно, якийсь амбітний проєкт, який на погляд того ж головного архітектора міста не вписувався в межі розуміння менеджменту міста. Я зараз кажу не про політичні нюанси, а саме про естетичні. 

---

Читайте також:

• Баланс між ідеалом та реаліями. Інтерв’ю з архітектором Володимиром Новгородовим про реставрацію та збереження архітектурної спадщини 
• Будівельний клан. Як Чечельницький та Поліванова продовжують контролювати Харків
• Яким має бути Харків після перемоги? Розбираємо досвід відбудови повоєнного Кельну

---

Амбітний проєкт як у Більбао

— Прикладом амбітного проєкта можна назвати реконструкцію ЦУМу, запропоновану бюро «Дроздов і партнери» у 2013 році. Що ви про це памʼятаєте?

Автор проєкту Олег Дроздов пропонував добудувати до ЦУМу біонічну яйцеподібну форму, яка мала примикати до основної будівлі з боку холма. Олег мав безліч, на його погляд, переконливих аргументів навіщо. Був абсолютно розкішний скандал. Рада, за рідкісним винятком, була проти, власне, проєкт і не здійснився.

Але ніхто не знає, що було б з містом, якщо цей проєкт би реалізували. Це точно було б архітектурне явище, у якого могли би бути позитивні наслідки. Це міг би бути ефект будівлі Музея Гуггенхайма в Більбао. Тоді б всі, звісно, сказали: «Олеже, ми були не праві».

Містобудівна рада була колись вражаючою подією. Тоді в ній брали участь декілька персонажів, неймовірних самих по собі. Це були реальні авторитети: Ігор Лаврентьєв, Вадим Васильєв, Віктор Лівшиц, Григорій Яновицький. Ці архітектори мали імʼя, вони досвідчені, культурні, ерудовані. Кожні їх виступи на раді були окремими подіями, їх було дуже смачно слухати.

Також було неймовірно цікаво спостерігати за зростанням колег, як вони змінювались разом зі своїми проєктами від ради до ради.

— Як туди потрапляли інші люди —  журналісти, депутати, студенти, громадськість?

Рада має секретаря, в чиї обовʼязки входить формувати повістку і список зацікавлених осіб, котрих офіційно запрошували до участі в обговоренні. 

Колись департамент архітектури розміщувався в Будинку проєктів на шостому поверсі прямо над «Харківпроєктом». В ті часи була практика розміщувати демонстраційні матеріали проєктів на стінах коридору департаменту архітектури, аби люди, які приходили туди у справах, могли з ними ознайомитись, проте ця практика поступово зникла.

Але вірне питання, як же люди про дізнавалися про засідання Ради і проєкти, які там мали розглядатися? В більшості випадків працювало сарафанне радіо від авторів-архітекторів або замовників, які розуміли, що проєкт можуть відхилити, тож вони шукали підтримки.

Від дискусії до готового рішення

— Ми зараз говоримо про містобудівні ради в минулому часі, але, наскільки я розумію, вони і досі відбуваються, просто не публічно. 

Що взагалі відбувається зараз?

Остання згадка на сайті міської ради датована 2019 роком — це наказ про проведення рад і затвердження нового складу учасників. Містобудівні ради за законом мають відбуватись і про них мають інформувати громадськість, але під час війни їх не проводять в цілях безпеки.

Треба сказати, що Рада — це доволі конструктивний захід. Коли люди, професіонали, експерти, радяться між собою, мають можливість вислухати думку оточуючих, особливо в такій галузі, як архітектура. І хоча це, все таки, дорадчий орган, тобто його рішення не є обовʼязковими до виконання, треба розуміти, що рішення Ради так чи інакше впливає на вигляд міста.

Архітектор разом із забудовником і міською владою, по суті, робить подарунок місту. Але ж буває й таке, що люди не так вже й хотіли такий подарунок отримати. А сховати або передарувати його не можна, і це одна сторона медалі. 

А друга сторона медалі така, що мені, наприклад, складно уявити собі, чи була ли містобудівна рада у фараона єгипетського. Чи він радився з кимось на рахунок пірамід? Мабуть, ні. Чи мер Кельну і архітектор Кельнського собору? Або [каталонський архітектор, яскравий представник ар-нуво, — «Люк»] Антоніо Гауді і хтось з його замовників? Думаю, що ні.

— Тож, на вашу думку, створюючи архітектурний образ міста, потрібно проводити публічні Ради чи довірити цю справу професіоналам?

Схоже, що та якісна архітектура, яка існує і створюється зараз по всьому світу, точно проходить всі кола і етапи. І обговорення теж — для них є процедури, протоколи, по яким теж можна побудувати щось більш-менш значне в місті. 

Дискусія може стати рішенням, а далі й готовим проєктом. Та має бути взаємна довіра, культура, етика обговорень. 

І я впевнений, що правильний шлях — це коли містяни мають право голосу в усіх сферах життя міста, і в архітектурі зокрема.

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Дар’я Спасова, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Юрій Каплюченко, візуальна складова — Ганна Кучеренко, Анастасія Юращенко