Андрій Терентьєв: про українське кіно на світових фестивалях і онлайн у липні. Твій щомісячний кіногід

Українське кіно у липні: «Дівія», «Ти — космос», «Я померла в Ірпені» та інші

Липень продемонстрував силу українського кіно на міжнародних майданчиках, де наші стрічки здобували увагу та нагороди.

«Дівія» (режисер Дмитро Грешко)

З 4 по 12 липня відбувся 59-й Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах (Чехія), де в основній конкурсній програмі дебютував неігровий фільм «Дівія» режисера Дмитра Грешка. Стрічка звернула увагу на екологічні наслідки війни в Україні, поєднала кадри з деокупованих територій Київщини, Харківщини, Чернігівщини, Миколаївщини та прифронтових зон із архівними записами Ukraïner, створюючи портрет природи, що протистоїть руйнуванню. Назва відсилає до слов’янської богині Дівії, символу гармонії та відродження.

У перерві між протестами проти закону 12414 мені вдалося зустрітися та поспілкуватися із Дмитром Грешком у Києві.

Андрій Терентьєв: «Дівія» вразила Карлові Вари своєю бездіалоговою історією про природу, що виживає попри війну. Що було найскладнішим у зйомках фільму?

Дмитро Грешко: На кожному етапі були певні складнощі. Не було такого, щоб було прям щось дуже легко. Весь фільм, він весь про зусилля. Коли треба було постійно через себе переступати. 

Я ніколи не знімав на сході України до повномасштабного вторгнення. Це була для мене нова територія, повна небезпек. Треба було морально пересилити себе, щоб туди відправитися. Брати камеру, сідати в машину, домовлятися про зйомки і їхати знімати — щоразу треба було через себе переступати. Легко не було. І отримати дозвіл, і страх, і заборона зйомки з дрону, і небезпека обстрілів, замінована територія тощо… Схід — це таке місце, де всі ризики зростають пропорційно.

АТ: Яке було найнебезпечніше місце, де ви знімали?

ДГ: Кінцівку фільму я знімав рік, тому восени поїхав у Ступочки, це в чотирьох кілометрах від фронту. Це Донецька область, біля Костянтинівки, за Часовим Яром. Село досі українське, але туди вже підступають росіяни. Це найближче до фронту, що я знімав. Вже тоді появлялись де-не-де дрони. Зараз я би вже на таку відстань не зміг заїхати ніяк.

АТ: Які сюжети ви там фіксували?

ДГ: Там треба було зняти спалахи від «прильотів» на горизонті. І що найцікавіше, що зараз ти це вже так не знімеш. «Дівія» — це фільм, знятий як шанс. Вже не буде певних умов, за яких можна знімати, наслідки війни вже не знімеш, бо росіяни просуваються. Також дрони не дадуть під’їхати близько до фронту щоб познімати. 

Зараз «Дівію» неможливо було би зняти. Якби я ідею не реалізував два роки тому, то зараз би вже все.

АТ: А як шукали локації, за яким принципом?

ДГ: З пошуком локацій і контактів нам дуже допомогали ДСНС, Міністерство екології. Місцеві допомагали. Kharkiv Media Hub надав багато класних локацій.

АТ: Сподіватимемось, що найближчим часом ми зможемо подивитися «Дівію» в Україні. Що б ви хотіли, щоб саме не західні, а українські глядачі винесли зі стрічки?

ДГ: В Україні є такий стереотип, що схід — це якась така зона «мрачняка», заводів, шахт, там все сіре, терикони…

АТ: Ви з Ужгороду. В Ужгороді таке було уявлення про схід?

ДГ: Так, в мене таке було уявлення. Що от Донбас — це суто шахти, терикони, заводи. Але є й супер класна природа: Святогірськ, ліси, пагорби, річки, все дуже-дуже гарне. І я ніколи не думав, що Донбас такий. І якраз «Дівія» доводить, що, природа України набагато ширша, ніж ми вважаємо. 

Хотілося б цим фільмом передати думку, щó ми втрачаємо. Бо коли ти, наприклад, щось втрачаєш, але не знаєш про це нічого — то й ніби не так сумно. Коли ти бачиш і усвідомлюєш, що втратив, стає сумніше.

З 2025 року я долучився до лав ЗСУ та став учасником платформи «Культурні сили». Ця платформа займається, зокрема, культурною дипломатією, залучаючи прихильників української культури по всьому світу. І наш фільм — це також прояв культурної дипломатії, спосіб розповісти світові про війну, яка ведеться Росією на винищення мого народу, нашої культури й землі.

«Ти — Космос» (режисер Павло Остріков) 

Науково-фантастична стрічка «Ти — Космос» стала учасником 24-го Міжнародного фестивалю фантастичного кіно у Словенії (Neuchâtel International Fantastic Film Festival). Фільм отримав Youth Award за найкращий повнометражний фільм і RTS Audience Award за приз глядацьких симпатій. 

Раніше показана в Торонто та Іспанії, стрічка поєднує гумор, філософські роздуми та виразну візуальну естетику, досліджуючи людські пошуки сенсу в космічних масштабах. 

Цей успіх підтверджує, що українське кіно готове до жанрових експериментів. Чекаємо на український прокат 20 листопада 2025 року.

«Я померла в Ірпені» (режисерка Анастасія Фалілеєва)

Короткометражна анімаційна стрічка «Я померла в Ірпені» увійшла до програми «Празькі короткі метри» на Карлових Варах після успіху в Аннесі. 

Стрічка розповідає про трагедію в Ірпені через витончену анімаційну форму, поєднуючи біль утрати з надією на відновлення. Робота Фалілеєвої стала ще одним голосом України, підкресливши силу анімації для складних тем.

«Недоступні» (режисер Кирило Земляний)

Короткометражний фільм «Недоступні» увійде до програми «Горизонти» 82-го Венеційського кінофестивалю, який стартує наприкінці серпня. 

Стрічка розповідає про юнака, який займається волонтерством, але втрачає зв’язок із матір’ю на окупованій території. За словами продакшну, тиша в цій історії стає ключовим елементом, що передає емоційну глибину. 

Знята у копродукції України, Франції, Бельгії, Болгарії та Нідерландів, 20-хвилинна стрічка обіцяє вразити міжнародну аудиторію своєю чутливістю та глибиною.

«За перемогу!» (режисер Валентин Васянович)

Антиутопічна стрічка від режисера «Атлантиди» потрапила до конкурсної програми Platform 50-го Міжнародного кінофестивалю в Торонто (TIFF), що пройде з 4 по 14 вересня 2025 року. 

Це перша українська стрічка в цій програмі, де вона змагатиметься з десятьма авторськими фільмами з усього світу. Показ стане світовою прем’єрою. 

Фільм розповідає про післявоєнну Україну, яка перемогла у війні з Росією, але зіткнулася з корупцією та байдужістю еліт. Головний герой — режисер, який не може займатися улюбленою справою в Україні, тоді як його родина, що живе у Відні, не бачить сенсу повертатися через економічні труднощі. 

Валентин Васянович не лише зрежисував стрічку, а й зіграв головну роль, а члени знімальної групи з’являються в кадрі, граючи самих себе. Створений Arsenal Films у співпраці з ForeFilms (Україна) та M-Films (Литва) без державного фінансування, фільм продовжує авторську лінію Васяновича після «Атлантиди» та «Відблиску». 

Свіжі онлайн-релізи українського кіно

Липень приніс нові релізи, які дозволяють зануритися в українські історії з будь-якого куточка світу.

«Обережно! Життя триває» (режисер Антон Штука)

Знята в деокупованому Ізюмі, стрічка «Обережно! Життя триває» стала доступною онлайн у липні. Вона розповідає про Володимира, який втратив частину родини, але залишився доглядати за літнім батьком. Харківський художник Гамлет Зінківський приїжджає до Ізюма, щоб залишити на зруйнованих стінах нові малюнки, що фіксують пам’ять війни. Назва фільму походить від одного з його написів. 

Зйомки тривали з літа до осені 2023 року. «Це історія про те, як люди й стіни зберігають пам’ять, але життя рухається далі», — зазначає режисер Антон Штука.

Фільм доступний на Takflix.

«Без права на помилку» (режисер Василь Київський)

Неігровий фільм, доступний онлайн із липня, розповідає про підрозділ українських вибухотехніків Національної поліції, які щодня ризикують життям, знешкоджуючи вибухові пристрої. 

Знята в реальних умовах, стрічка «Без права на помилку» показує їхню мужність і професіоналізм, нагадуючи, що за кожною операцією стоїть людська відвага. 

Фільм знімався у Херсонській, Харківський та Миколаївській областях. 

Фільм доступний на YouTube.

Нові зйомки, що розпочалися у липні

Липень був продуктивним для кінематографістів, які працювали над проєктами, що поєднують реальність і міфологію.

Кінокомпанія «Табор», відома своїм неігровим фільмом «Militantropos», який здобув нагороду на Docudays UA у червні, разом із «Суспільним Мовленням» розпочала новий неігровий проєкт «Ілюзія тихої ночі» (режисерки Ольги Черних). 

«Ілюзія тихої ночі» — це фільм-спостереження, що занурює глядача в одну ніч війни в Україні, час, коли зовнішня тиша приховує глибоку тривогу, втому й страх. 

Знятий одночасно в усіх регіонах країни — від лісів півночі до степів півдня, від зруйнованих сіл до міст, які тримаються, — фільм показує трансформацію ночі: від майже забутих годин спокою і відпочинку до періоду нескінченного очікування загрози. 

Фішкою знімального періоду став відкритий заклик доєднатися до зйомок усіх бажаючих та зафіксувати свою ніч з 27 по 28 липня. Проєкт прагне створити колективний портрет української ночі, яка нерідко не така вже й тиха.

Також в липні розпочато зйомки фентезі «Мавка. Справжній міф». Оприлюднені перші кадри, що демонструють візуальний бік історії, натхненної українською міфологією. 

Фільм поєднує сучасні технології з образами лісових духів і народних легенд, обіцяючи стати новим словом у жанрі. Подивимося, що по слідах слави анімаційної «Мавки» створять українські кінороби.

---

Читайте також:

• Андрій Терентьєв: про розвиток українського кіно часів незалежності
• Чотири українських стрічки увійшли до програми Міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах
• Документальний фільм «Куба та Аляска» про українських парамедикинь відзначили на кінофестивалі BRIFF

---

Харківське кіно

Приділю трохи уваги нашому короткометражному ігровому проєкту «Рольові ігри», який ми знімали минулого літа в історичному центрі Харкова. У травні цього року був допрем’єрний показ про зйомки та благодійний аукціон з реквізиту та костюмів головних персонажів стрічки. 

Зараз стрічка подорожуватиме українськими фестивалями. Першим майданчиком для нього став мандруючий фестиваль «Вільне кіно», який проходив у липні в Івано-Франківську, Києві та Полтаві. 

«Рольові ігри» занурює нас у Харків 2019 року, де Лія, оточена рослинами та мелодіями радіо, живе у своєму затишному світі. Її буденність перериває візит Мирона, електромонтера, який приходить перевірити лічильник. Звичайна ситуація несподівано переростає у серію комічних і душевних подій, що відкривають нові грані людських стосунків. Чи вдасться їм порозумітися серед хаосу повсякдення? Ця історія сповнена гумору, тепла та пошуку гармонії між двома серцями. 

Після фестивального сезону стрічка з’явиться онлайн на Takflix та інших платформах.

Якщо ви також знімаєте кіно у Харкові, напишіть мені про ваш проєкт на пошту cosmojourney@gmail.com, і ми постараємося освітити його в нашій щомісячній кінорубриці.

Текст — Андрій Терентьєв, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел, обкладинка — Анастасія Юращенко

---

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️