Я відчуваю себе щасливим під час війни. Чи зі мною все ок?

Що таке щастя?

У моїй професійній бульбашці колеги часто говорять про переживання, які приносить війна. Нескінченну тривогу, неохопне море болю, а ще гнів, роздратування та безсилля — ці емоції завжди поруч. Але мало хто говорить про спонтанне переживання щастя під час війни. І це маленьке щастя залишається не легалізованим.

Відчувати щастя — це спонтанний і дуже суб’єктивний досвід. Ось ти вдихаєш вечірнє повітря, наповнене запахом розігрітих від сонця трав. І ти щасливий, бо живий. Або чомусь висипався вперше за місяць. І постіль здається тактильно приємнішою, ніж завжди. А звичайний ранковий чай пробирає теплом до кісток. Просто тому, що ти відчуваєш — ти тут і зараз. І маєш право існувати. Всотувати в себе цей момент.

Популярна психологія каже, що вся наша поведінка спрямована на те, щоб отримувати задоволення та уникати болю. Гуманістичні ж психологи, такі як Ролло Мей, Віктор Франкл або Ірвін Ялом йдуть далі й розширюють цю тезу. Адже, на їх думку, людина керується не тільки біологічними факторами, а ще й емоційними та навіть духовними. І це площина, яку набагато складніше дослідити, порахувати чи намалювати графік.

Як війна впливає на наше почуття щастя?

Китайське слово «криза» — це поєднання двох символів: «небезпека» й «можливості». Не можна заперечувати, що війна — це криза для кожного з нас. Криза ідентичності. Криза стосунків. З іншими та самим собою. Криза матеріального світу, який в один момент перестав бути безпечним і надійним*.

*upd: переклад китайського слова «криза» насправді є загальнопоширеною лінгвістичною помилкою в англомовному світі. Вибачаємося за цю неточність, яка все ж не впливає на інші тези авторки в матеріалі.

І це екзистенційна криза, адже врешті ми зіштовхнулися зі смертю. Смертю близьких людей. Смертю незнайомців. Та постійною зустріччю із власною смертністю.

Ірвін Ялом, який довгий час працював із людьми, хворими на термінальні стадії раку помітив, що деякі пацієнти, які зіштовхнулися зі смертельною хворобою, раптово змінили своє сприйняття життя.

​​«Концепція смерті грає критично важливу роль у психотерапії, бо зачіпає життєвий досвід кожного з нас, — написав він тоді.

Життя та смерть взаємозалежні: фізично смерть знищує нас, але ідея смерті — рятує нас. Усвідомлення смертності загострює відчуття життя та радикально змінює погляд на нього. Воно дає нам поштовх до переходу із модусу існування (відволікання, заспокоєння та несуттєвих тривог) у більш свідомий стан. Історії людей, які пережили зіткнення зі смертю та змінилися — несуть для нас дуже важливе послання».

Ялом провів тестування і побачив, що його пацієнтки, дізнавшись діагноз, стали більш чуттєві, врівноважені, усвідомлені, самостійні та навіть, у деяких випадках, щасливі. 

Зустріч з ідеєю смертності — стимул до змін

Інша сторона нашого усвідомлення, що ми смертні — це розуміння, що ми живі тут і зараз. І це означає, що саме в цей момент ми можемо діяти. Змінювати щось навколо нас. Які наслідки цього?

• Змінюються життєві пріоритети. Народжуються нові сенси:

Усі ми пам’ятаємо перші дні повномасштабного вторгнення. Наприклад, для мене тоді підсвітилися дуже важливі моменти: я зрозуміла, що готова продовжувати своє навчання і психологічну практику. Я відчула наснагу й необхідність це робити. Змінила роботу. Зрозуміла, скільки любові й опори я знаходжу в своєму чоловікові. Ніби ліхтарики, які раптово увімкнули над головою і підсвітили дійсно важливі речі. Пріоритети кристалізувалися і стало ясно як день — що для мене важливо, чим я можу бути корисна та на що я хочу спрямувати свою увагу.

• Свобода не робити те, чого не хочеться:

Коли ти розумієш, що життя — це обмежена кількість годин і хвилин, то раптом стає очевидно, що ти не хочеш витрачати їх на щось, що немає цінності. Іншими словами, з’являється відповідальність за те, куди буде спрямована твоя увага, твій час і твої зусилля.

• Загострене переживання життя «тут і зараз»:

«Жити в моменті» — це якийсь мем зі світу психології.

Але фактично, коли ми переживаємо гострий стрес — функція довгострокового планування тимчасово вимикається через велику кількість кортизолу. Тобто горизонт планування скорочується до декількох днів. І ми раптово усвідомлюємо, що відбувається тут і зараз. Як смакує ця вечеря. Чи замерзли пальці. Які емоції народжуються. І що з ними хочеться зробити.

• Переживання життя, як вагомої події:

Велика війна = нові сенси. Адже крім свого звичайного життя і звичайних цілей, ми отримали додаткову майже історичну мету — перемогти. І це робить повсякденні речі та вибори більш змістовними.

• Глибший, ніж до кризи, контакт із близькими людьми:

По-перше, стає зрозуміло, хто саме для нас є близькою людиною. У кризових станах особливо важливо знайти «свою» стаю. Людей, які будуть «метчитись» цінностями та поглядами. Людей, у яких можна знайти опору. Бо коли ми розуміємо, що людина навпроти має не такий самий, але схожий досвід, нам набагато легше знайти точки для глибокого контакту.

• Більша, ніж до кризи, готовність ризикувати:

Як багато людей із вашого оточення ризикнули піти назустріч змінам? А може, це про вас? Ризикнути та одружитись із тим, кого кохаєш. Ризикнути і змінити ненависну роботу. Ризикнути й відкрити власну справу. Ризикнути займатися чимось, що приносить задоволення. Ризикнути заради власних цінностей. Ризикнути піти у військо. Ризикнути не мовчати про свій дискомфорт.

Бо життя перестало бути чимось нескінченним. І його обмеженість змусила нас стати більш сміливими. Сміливість жити — це коли ми дозволяємо собі переживати життя в його повноті, навіть тоді, коли хтось хоче в нас це життя відібрати.

Зустріч із тривогою

Прихований об’єкт завжди викликає тривогу. Це про те, що війна зараз присутня в кожній хвилині нашого життя. Наш мозок працює, як браузер, у якому відкрито багато вкладок. І з однієї з них завжди чутно звуки пострілів. І це змушує нас зустрічатися з тривогою. Боротися з нею — безрезультатно. З нею можна тільки співіснувати.

Пересуваючи акцент із «тривожної незрозумілості» на конкретний об’єкт. Трансформуючи цю велику енергію в якусь дію, наприклад. І багато хто з нас навчився це робити саме після початку великої війни. Трансформувати свою енергію в дію та допомогу. Допомогу, яка дійсно на мить робить нас щасливішими. Наприклад, після того, як закривається важливий збір. Або ваша кров рятує життя. Або велика вантажівка із гуманітаркою вже вирушила в дорогу. У кожного з нас є свій власний спосіб направити цю енергію.

Зараз ми живемо в просторі між тривогою та сміливістю. І ця тривога має екзистенційний характер. Вона про життя і смерть. Змістовність і відсутність змісту. Провину. Нашу здатність чи нездатність із нею впоратись. І це — неймовірно складний досвід.

І мені дуже хочеться повернути вам те, що попри це, ми наважуємось далі жити та бути щасливими. Ми перемагаємо цю енергію смерті своєю жагою до життя. Сміливістю зустрічатися із життям. Таким, як воно є.

Екзистенційні психологи мають таке поняття як «вітальність». У моєму довільному перекладі це означає «воля до життя» або «життєва енергія». Цей термін розшифровується як сукупність біологічних, генетичних та духовних факторів, які впливають на наше бажання жити.

І мені здається, що українці історично мають неймовірну сильну вітальність. Наша сміливість зустрітися з ідеєю смерті перемагає смерть.

Анна Дадика, обкладинки та колажі — Катерина Дрозд

---

Читайте також:

• Що робити, коли накриває? Про стрес і як з ним впоратись
• «Ти просто мені дзвони, будемо інколи мовчати». Військові психологи про підтримку і спілкування з захисниками та захисницями
• Як перестати хвилюватися і полюбити спати: вийшла брошура для військових про здоровий сон