Тимчасово не можна постійно. Як будують житло для переселенців та з якими труднощами стикаються?

«Прихисток»

«Прихисток» — це спільний проєкт від трьох українських архітектурних студій (Drozdov & Partners, Replus Bureau, Ponomarenko Bureau) та Харківської школи архітектури. Майже від початку повномасштабного вторгнення вони об’єдналися, щоб забезпечити ВПО простір, де можна відчути себе в безпеці та заспокоїтись.

Михайло Шевченко, архітектор бюро Drozdov & Partners

Про цілі проєкту

Почалося все в перших числах березня. Я тоді приїхав у Львів, зв’язався з Олегом Дроздовим. Він повідомив, що має домовленість з Львівською міською радою, що ми як архітектори можемо допомогти з облаштуванням кращіх умов у прихистках. Зібралися декілька людей з Drozdov & Partners, архітектори і менеджери з Replus Bureau, які проєктували і допомагали з поставками матеріалів, Вова Пономаренко [Ponomarenko Bureau]. А пізніше додалася Харківська школа архітектури — її студенти допомагали з кресленнями та монтажем.

Усі ті прихистки, які ми відвідували, здебільшого були розташовані у школах і зроблені однаково: спортзал, матраци на підлозі. Тому нашою першою задачею було створити перегородки, розділити простір на більш затишні, окремі кімнати.

Друга ціль була — додатково створити зонування приміщень на приватні та публічні простори. Щоб були місця, де люди сплять, відпочивають, де просто ходять, і при цьому ніхто нікому не заважає. 

Ще одна ціль була — покращити ліжка: зазвичай це були просто матраци на підлозі, а якщо це звичайний вакуумний, на ньому довго спати складно. Найпростіше рішення для ліжок — це піддони, на які зверху кладеться матрац. Ми це використовували від першого нашого прихистку і до останнього. 

Ми мали досягти цих цілей якомога швидше і з доступних матеріалів — в ідеалі тих, які потім можна було б використати повторно. Бо проєкт не передбачав багато фінансування або великих ресурсів, до того ж ми не знали, на який час це створюється. 

У першому прихистку, яким ми займалися, ми використали будівельні паркани для розмежування на кімнати. Також ми працювали з дизайнером, який розробляв навігацію для цих центрів — наприклад, де прийняти душ, де зарядити телефон. Це важливо для людей, які тільки прибувають до притулків з гарячих точок, вони в стресі та їм складно.

Коли ми налагодили процес, все відбувалося досить швидко. Спочатку — заміри простору. В декількох випадках ми отримували планування залу, але в більшості самі приїздили, обмірювали приміщення, спілкувалися з адміністрацією цього прихистку, щоб зрозуміти, які є проблеми. Потім — проєктування того, як можемо розмістити перегородки, — зазвичай за день-два, максимально швидко. І далі — монтаж, який відбувався буквально за день.

Ми переобладнали близько 18 прихистків, здебільшого у Львові, ще — у Львівській області і Умані. У деяких знаходилося менше людей, але у перенаселених локаціях матраци покривали всю площу, все було заповнене людьми, їхніми речами, тваринами. Це виглядало досить важко.

Про гуманітарні катастрофи та роль архітектора в майбутньому

Майже відразу з Олегом через міську раду зв’язалися польські архітектори, які в Польщі так само налаштовували прихистки для українських переміщених осіб. Для влаштування перегородок вони використовували картонні труби в якості колон і балок, і між ними натягали тканину. Потім почали виготовляти такі набори, в яких заготовляли матеріали повністю, і відправляли в Україну, щоб ми їх просто збирали на місці. 

На момент, коли ми закінчили облаштовувати перший прихисток, отримали величезну кількість цих труб від них, і вже всі наступні проєкти робили з трубами.

Проєкт прихистків із використанням картону початково розробив японський архітектор Сігеру Бан після стихійних лих у Японії. Після цього він використовувався в багатьох регіонах: в Італії, в Азії. І от після цього — Польща і Україна. 

Практика Сігеру Бана досить гуманітарна. Коли стаються крейзі катаклізми, він часто погоджується допомогти своєю експертизою, і ці креслення є у вільному доступі. Це була також наша позиція: ми всі рішення розробляли для того, щоб вони були викладені у вільний доступ, і будь-яка громада, будь-яке місто могли ними скористатися.

Всі архітектори схильні до того, щоб займатися проєктами, які не тільки про будівництво, а й про простір — міський і не тільки. Цей проєкт з прихистками добре ілюструє дискусію про роль архітектора в майбутньому, яка дуже довго точиться в професійних колах. Останнім часом це роль архітектора як медіатора, який взаємодіє з людьми, не є ексклюзивним власником своїх знань, а ділиться ними і намагається допомогти. 

Наш проєкт із прихистками показав, що в архітектурі найбільш вагомою є робота з людьми, із залученням, проєктуванням просторових речей.

Про тимчасове житло

Велика проблема багатьох проєктів з модульного житла, які ми зараз бачимо, в тому, що вони можуть бути не надто доцільними. Бо є досвід тимчасового житла для переміщених осіб після 2014 року. Воно перетворилося на неблагополучні районі, тому що люди там залишились, не виселились, а ці містечка не можуть функціонувати нормально. Мені здається, питання в дослідженнях і раціональному підході. Потрібно розуміти, хто будує, для кого, щоб це не стало просто: «Ось вам контейнер, він розрахований на те, щоб жити в ньому два тижні, а як буде далі — то вже ваші проблеми».

З проєктів житла для ВПО, які є зараз, мені, напевно, найбільше подобається «Ко-Хати». Мені здається, це найрозумніший спосіб — тому що у нас немає кризи площ, в нас є купа незаповнених просторів, які потрібно використовувати.

«Ко-Хати»

«Ко-Хати», про який згадує Михайло Шевченко, — проєкт реновації будівель від громадської організації MetaLab з Івано-Франківська. До повномасштабного вторгнення MetaLab займалися переважно урбаністичними дослідженнями та роботою з міським простором із допомогою громади. У березні 2022-го команда разом з архітекторами з Urban Curators, які приїхали до Івано-Франківська з інших міст, ініціювали проєкт «Ко-Хати».

Оксана Городівська, комунікаційниця проєкту

Пілотний гуртожиток

Перша ідея житла для переселенців у нас була брати квартири «сирець» — тобто в новобудовах — і доробляти їх під готове житло, в яке люди могли б заїжджати. Але було зрозуміло, що це все-таки доволі маленький масштаб. Хотілось поселити більшу кількість людей. 

Тоді ми дізналися, що є ініціативна група в університеті нафти і газу, вона називалася Другий дім ІФ. Це кілька викладачок, які сказали: «У нас є гуртожиток, який стоїть порожній». Вони звернулися до адміністрації ВНЗ і попросили дозволу поклеїти шпалери, прибрати і запустити людей жити в той гуртожиток. А команда MetaLab запропонувала: «Давайте ми теж підключимося, спробуємо, чи зможемо ми знайти під це фінансування і людей». 

Ми почали відновлювати четвертий поверх гуртожитку, а потім доробили ще деякі приватні кімнати і всі спільні простори: коридори, кухні, душові, коворкінг, хол.

Відновлення гуртожитка зайняло два місяці, вже в травні мешканці заїхали. На той час ті, хто могли повернутися додому, наприклад, в Київську область, вже почали роз’їжджатися. І ми зрозуміли, що працюємо з людьми, які зараз не можуть повернутися. І, можливо, роками не зможуть. Значить, треба забезпечувати такий рівень комфорту, який би був прийнятним, щоб можна було відносно комфортно, пристойно жити рік-два, може, і більше. 

Коли ми працювали в гуртожитку, багато думали про спільні простори, той же коворкінг. Але люди все одно часто вибирали проводити час у себе в кімнаті. Бо тим, хто потрапив у великі шелтери, де в спортзалі проживали 70, 100 осіб, після цього в першу чергу потрібен приватний простір. Тому на новому об’єкті ми намагаємося створювати кімнати на двох, трьох, максимум — четверо осіб. Ми знаємо приблизно, які люди будуть жити, і розуміємо, що серед них є самотні, яких доведеться з кимось поселити вдвох. Але не більше.

Про роботу, яка відбувається зараз

Зараз у нас три об’єкти в процесі: два у Франківську (колишній готель у промзоні та колишній департамент освіти в центрі) і великий гуртожиток в Кам’янці-Подільському. Будівля складна, бо вона 20 років стояла порожня. Там буде 250 місць, і це найбільший об’єкт, з яким працюємо зараз. Колишній готель — це близько 80, колишній департамент освіти — десь 140. А перший гуртожиток — 170. Всі три об’єкти, які зараз є, маємо завершити до кінця року. 

Ми на зв’язку з місцевою владою Франківська: вони свого часу дали нам список будівель, які у них є на балансі й були закинуті. Департамент освіти, наприклад, прихистив людей у школах, тому надає нам будівлю під реновацію і список людей, яких туди потрібно заселити. Багато з цих переселенців змогли повернутися додому, також серед них були працездатні, які перебували в школах, потім знайшли роботу і житло. 

Зараз у двох школах міста продовжують проживати люди, переважно літні, або з інвалідністю, або з малими дітьми, які не можуть влаштовуватися на роботу та потребують підтримки. Фактично маємо тристоронній договір між департаментом, містом і громадською організацією MetaLab, де прописані зони відповідальності.

Щодо будівлі колишнього офісу департаменту освіти — я не уявляю, чому її залишили порожньою, тому що вона чудова: в центрі міста, двоповерхова, в доволі хорошому стані, чудове подвір’я, багато дерев навколо. І колись ще раніше там був дитячий садок. 

Тому в цій будівлі були всякі великі зали, і ми робимо велике перепланування, щоб поділити на кімнати для 2–3 людей. І також на кожні 2–3 кімнати буде окремий санвузол. Раніше був один на поверх, але ми хочемо все ж цю коридорну систему розформувати і дати більше відчуття приналежності, відповідальності за свій простір, щоб майбутні мешканці знали, що це їхнє. І також кухні на меншу кількість кімнат робити, а не на поверх. 

Плюс ця будівля близько до центру, до шкіл, садків, поліклінік. Нам важливо полегшити цю інтеграцію, щоб як мінімум доступ до інфраструктури був. 

Також є інший кейс — колишній готель у промзоні. Туди будемо заселяти більш активних і молодих людей, бо там і сходи, і добиратися звідти складніше. 

Про фінансування

Краудфандінг був ключовим джерелом фінансів, коли ми робили гуртожиток, і мабуть, в перший місяць-півтори роботи з готелем. Але на той момент уже стало зрозуміло, що якщо ми беремося відновлювати будівлю, у якій треба замінити систему опалення, то навряд чи зможемо зібрати на це гроші таким чином. 

Тому вже тоді, на початку, команда почала писати грантові заявки, щоб підтягнути більш значне фінансування від європейських, американських фондів. І це та модель, за якою ми тепер працюємо, краудфандінг складає невеличкий відсоток.

Також іноді нам пропонують не гроші, а, наприклад, знижку на сантехніку. Виробник або продавець в регіоні може звернутися і сказати: «А давайте я вам цим допоможу». Ще наші товариші, які зробили ініціативу «Перемеблі», роблять тестову модель ліжка і пропонують: «Давайте ми вам надішлем цю тестову модель, ви її в себе встановите, нею будуть користуватися, і ми теж подивимося, наскільки вона підходить-не підходить». Така допомога також є і також потрібна.

Про інтеграцію внутрішньо переміщених осіб

Ми думали про те, наскільки можемо надавати соціальну підтримку ВПО, і поки що я не можу сказати, що в нас є чітка програма дій. Але розуміємо, що це точно потрібно. І будемо намагатися втілювати ідеї, які будуть виникати. 

У нас є одне з приміщень у колишньому департаменті освіти, де колись було кафе. Зараз там наш офіс, де всі збираються, обідають. Ми хотіли би, щоб там міг розміститися якийсь бізнес мешканців цієї будівлі. Якщо вони нам щось запропонують, що б вони хотіли робити, то ми їх підтримаємо.

Ми знаємо людей, які в цьому домі житимуть, деякі з них долучалися до прибирання будівлі, працювали з територією довкола, підстригали кущі, і це їм дуже сподобалося. Багато з них мали дачі і городи, свою землю, і хочуть посадити городики. З деякими з них ми проводили воркшоп щодо території навколо цієї будівлі, що вони там хочуть бачити. Було відчутно, що люди дуже не звикли до того, що їх про це запитують. Потім вони захопилися, і їм стало дуже цікаво. 

Зараз майбутні мешканці цієї будівлі живуть в школі, їхнє життя має доволі чіткі рамки: їх годують, забезпечують, але там сувора дисципліна, є директор, який каже, як усе буде. І вони вже навіть призвичаїлися до цього. І тут їх приводять і кажуть: «А тепер кажіть, що ви хочете!».

Ми не маємо права вимагати від людей, щоб вони мали навик переїхати в тимчасове житло, інтегруватися, створювати собі нове оточення. Це занадто багато. Потрібно дати їм оцей мінімальний комфорт, який дасть відчуття, що тут безпечно, що не буде холодно взимку, що вони можуть залишитися. Щоб далі вони вже могти діяти так, як захочуть.

RE:Ukraine Housing

Ще один проєкт, присвячений тимчасовому житлу для переміщених осіб, — RE:Ukraine Housing від Balbek Bureau. Цей конструктор модульних блоків розроблено не лише на будівельних закономірностях, але на системі цінностей, ставлення до людей, які втратили житло через війну. Велика ідея проєкту — «Гідність за будь-яких умов».

На перший погляд, проєкт відрізняється від «Ко-Хати», але також піднімає питання комфорту, наближеності житла до інфраструктури й можливостей для інтеграції.

Слава Балбек, засновник Balbek Bureau

Про концепцію

Ми проаналізували понад 20 проєктів тимчасового житла в різних країнах: вивчали підхід до формування генплану, компонування житлових секцій, благоустрою. Інсайти, які ми винесли з аналізу (помножені на власний досвід та експертизу), і допомогли нам вивести систему цінностей і пріоритетів. Наше житло — це теж транзитне рішення, але цей транзит більш комфортний і дружній до мешканців.

Гідне житло — це насамперед комфортне житло. А комфорт (принаймні базовий) не має бути привілеєм. Звісно, українці від природи гнучкі та швидко пристосовується до будь-яких умов, навіть дискомфортних. Але ми б не хотіли, щоб це ставало нормою, і віримо, що навіть тимчасові рішення мають бути гідними.

Коли ми робили ресерч різних проєктів для ВПО, то переконалися, що тимчасове житло в форматі контейнерів закриває лише одну потребу — надає дах над головою. На жаль, людина, яка потрапляє в таке житло після втрати домівки, не може повноцінно відновитися після стресу та повернутися до хоча б відносно нормального життя.

Щоб вирішити цю проблему, ми розробили житлові секції двох типів. Секція квартирного типу — це оптимальне житло для великих сімей; комунального — для родини з двох-трьох осіб. Кожне помешкання можна меблювати під потреби й життєвий сценарій сім’ї, яка в ньому мешкатиме.

Ми також заклали вдвічі більше вбиралень та душових, ніж у стандартному тимчасовому житлі, і передбачили зручні пральні, кімнати за догляду за немовлятами та спільні простори для відпочинку. 

Про втрати

Коли хтось втрачає житло або доступ до нього, він втрачає не лише квадратні метри, а й соціальні зв’язки: можливість пообідати з друзями, обговорити останні новини з сусідами. Ми хочемо допомогти людям, яких вирвали з їхнього звичного життя, налагодити контакти одне з одним і разом будувати нове ком’юніті. Щоб зробити це органічно, без примусу, ми запроєктували комфортні лаунжі та зони для відпочинку — такі, де вже сама атмосфера сприяє соціалізації.

Звісно, спілкування з сусідами — не єдине, чого бракує ВПО. Для вдалої реінтеграції потрібна ціла низка умов — і ми намагаємося їх передбачити. Залежно від розміру й щільності поселення, на території містечок RE:Ukraine Housing можна розмістити дитячий садок, початкову школу, а магазини, кафе, офіси та інші заклади, де можуть працевлаштуватися мешканці.

Про перебіг роботи

10 березня, коли більш-менш подбали про власну безпеку, ми почали роботу над системою тимчасового житла. Вже за 10 днів оприлюднили перші напрацювання.

18 травня ми презентували пілотний проєкт під Києвом, в Бучанському районі. Це дві житлові секції на 15 сімей і двір експериментальної роботи. Хоч наш пілот зовсім невеликий, його ми теж проєктували з думкою про потреби майбутніх мешканців. Ділянка розташована в швидкому доступі до місцевої інфраструктури, щоб було легко дістатися до найближчої лікарні чи школи. А в одній із секцій пілоту ми передбачили робочий простір, де можна дистанційно навчатися та працювати: такий собі коворкінг для резидентів містечка.

На Тернопільщині, під Збаражем, побудують містечко на 5 545 мешканців за системою RE:Ukraine Housing за підтримки Made in Ukraine, МБФ «Українська сім’я», міського голови Збаража й тернопільських підприємців. За реалізацію цього проєкту відповідає місцева ініціативна група. Наскільки мені відомо, підготовчі роботи вже виконано, і Made In Ukraine разом із партнерами чекають на перший транш від донорів, щоб почати встановлення будинків.

З пілотом в Бучанському районі ми вже на низькому старті — ось-ось почнемо будівництво першої секції. Та оскільки повної суми для реалізації ще немає, продовжуємо рейзити кошти. Ми приймаємо донати від фізичних осіб, бізнесів і фондів. Також відкриті до партнерств із виробниками та постачальниками. Наприклад, IKEA надали нам меблі, а AJAX Systems забезпечать житлові секції сиренами та датчиками безпеки. А ще ми запартнерились з Ikonia та Entire Framework і розробили колекцію NFT. Весь прибуток з токенів теж піде на будівництво. 

Запалу та сил нам не займати, тому найбільші труднощі — це справді час і фінанси. Складно рейзити гроші на житло для ВПО, коли в пріоритеті підтримка армії. Звісно, зараз немає більш пріоритетного напряму за цей, і я сам найчастіше донейчу на потреби військових. Але, на жаль, з настанням холодів і деокупацією територій, де росіяни зруйнували чи пошкодили майже весь житловий фонд, проблема переселенців лише набирає обертів.

«Всімдім»

На сторінці RE:Ukraine Housing є розділ «Досвід України», в якому зазначено: «З 2015 року в Україні реалізовано п’ять проєктів типу “тимчасове житло”». Одне таке модульне містечко розташоване в Харкові. Також поселення будували у Запоріжжі, Павлограді, Дніпрі тощо. І хоч житло позиціонували як тимчасове, для більшості родин це й дотепер, майже вісім років потому, їхній дім.

Про ту саму проблему з тимчасовим житлом говорить і Таня Каменева, співзасновниця «Всімдім». Це благодійний проєкт із будівництва мобільних будинків, який тепер трансформувався у комплексну програму адаптації для ВПО.

Таня Каменева, співзасновниця «Всімдім»

Після 2014 року німецький фонд GIZ встановлював модульні містечка для людей, які тоді бігли від війни. Ідея була, що вони поживуть там три роки і поїдуть далі. Але, на жаль, статистика показує, що ніхто далі не поїхав. 

Ці будинки непридатні для тривалого проживання, в них є термін придатності — три роки. Там спільний туалет на вулиці, пліснява, окремо спільна кухня, це некомфортно. Але через те, що люди у великій кількості були покинуті там, де немає інфраструктури, об’єднані спільною проблемою і полишені з нею сам на сам, ці поселення перетворилися на такі гетто.

Сьогодні повторюються ті ж самі помилки. Ми бачимо, що продовжують ставити ці контейнери, і люди там навіть не можуть закип’ятити собі чайник, бо недостатньо електроенергії.  Їм три рази на день привозять їжу, у них спільний туалет і душ. Звичайно, що люди в стресі. Звичайно, що їм буде дуже важко поїхати. Це така ведмежа послуга, відкладання реальної допомоги.  

Свій дах над головою є важливою, але маленькою часткою допомоги людям, які втратили важливе під час війни.

З чого почався «Всімдім»

Мої друзі в 2021 році створили стартап з розробки мобільних будинків. Це були такі натхненні мрії про подорожі, escape, відпочинок від телефону та шуму міста, щоб побути з собою, з рідною людиною. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, вони на базі своїх напрацювань створили новий будинок, теж на колесах. Команда спростила конструкцію, зробила його більш швидким у збиранні, більш дешевим, щоб мати змогу робити їх більшу кількість. Залишили його затишним і гарним, але він все одно є тимчасовим житлом, бо він маленький.

Зараз ми кажемо про себе, що ми — програма адаптації, в межах якої людина отримує ще й житло. Ми про те, щоб давати не просто вирішення проблеми: «Нема житла? От тобі житло». А давати інструменти, щоб набувати самостійність і повертати відповідальність.

Ми створюємо програму разом з психотерапевтами, соціальними працівниками, ейчарами. І розуміємо, що не можна просто віддати будинок. Треба надати його на певний час, з умовою, що обов’язково потрібно буде поїхати. Програма розрахована на те, що будинок ми надаватимемо на строк від шести до дванадцяти місяців, в залежності від того, що відбувається з родиною.

Про програму адаптації

Ми чітко окреслили категорію людей, яким допомагаємо: це українській родини у складі 3-4 осіб, з дітьми або без дітей, які готові працювати і рухатися далі. Які погоджуються на умови програми, розуміють, що це тимчасово. Які прагнуть змін, але зараз не можуть знайти в собі сили.

У нас є анкетування, яке пізніше викладемо у вільний доступ. Анкети може заповнити хто завгодно, ми їх аналізуємо разом з психотерапевтами і ейчарами та відбираємо родини, які здаються готовими до проходження програми.

Перший крок — родина заїжджає у своє, на певний час, житло, в безпечному місці. Наступні кроки — це робота по стабілізації стану з психотерапевтом, щоб зрозуміти, чи людині потрібна більш сильна допомога. Це робота з втратами. Спілкування з дитиною, розуміння, як вона пережила цей досвід. Також зустрічі з соціальним робітником, який допомагає відновити документи, розповідає, що навкруги, допомагає заповнити документи на отримання допомоги, бо у людей навіть на це, буває, немає сил. Медичний огляд.

Потім робота з ейчаром, який аналізує робочі місця на цій території, досвід людини і допомагає знайти метч та скласти резюме. Тому що є люди, які ніколи цього не робили, бо працювали все життя на одній роботі. І от такий сапорт в ідеалі забезпечуватимемо протягом 6-7 місяців. Наприкінці програми у людини є накопичення, щоб сплатити за перші два місяці орендованого житла, робота, щоб почувати себе впевненим, і сили, щоб рухатися далі.

Зараз шукаємо спеціалістів, щоб доробити цю програму адаптації. Її можна буде використовувати не тільки з будинками «Всімдім», а прикладати до будь-якої родини, яка потребує допомоги. Ми можемо ділитися. Але програма не працюватиме, якщо просто викласти текстом, — потрібні люди, які будуть реалізовувати її, доглядати родини, допомагати, розмовляти, шукати спеціалістів. Складна робота, але без неї неможливо. 

Можливо, ми будемо передавати ще й відібрані анкети в інші проєкти, казати: «От, люди теж потребують допомоги. У нас зараз ресурс обмежений, ми можемо допомогти цій кількості, а ви можете цим». Шерити між собою і досвід, і людей, яким потрібна допомога. Ми шукаємо тих, хто розділяє наші цінності та ідею, для консультацій та співпраці.

Про дослідження 

Щоб визначити проблеми та потреби переселенців, ми зробили власне дослідження разом з фондом Rescue Now, який займається евакуацією та допомогою мешканцям на деокупованих та прифронтових територіях  і опитали майже 200 людей, яких евакуював фонд Rescue Now. 

Було дві ітерації: спершу ми опитали 100 людей з одного містечка в Донецькій області, яких евакуював фонд. А потім ще 100 — вони були вже з різних міст і в різні міста евакуйовані. Я думала, що це трошки розбавить сумну статистику, може, то була середня температура по палаті того містечка? Але ми побачили, що ні: усі люди, які поїхали з невеликих міст і сел, приблизно в одному і тому самому становищі.

Коли я подивилася результати, мені стало дуже сумно. Велика кількість людей все ще не знайшла собі житло, живе у садочках, у школах, не заробляє гроші, не має сил шукати роботу. При цьому там професії — вчителі, медсестри, кочегари. Тобто це не якісь утриманці на постійних соціальних виплатах. Вони працювали, в них просто було своє житло, і не було на меті заробляти більше, бо не було потреби: є їжа, є житло, якась базова безпека забезпечена.

Це дослідження здається нам дуже важливим: хочеться, щоб воно нагадало українцям, що є дуже багато людей, які потребують допомоги, і вони поруч з нами зараз, просто в дитячих садочках і школах.

Ольга Васіна, візуал — Катерина Дрозд

---

«Люк» — це незалежне медіа про Харків і культуру. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.