За містом
«Коли я приїхала, Харків здавався сірим, депресивним і “совковим”. Тепер я в нього закохана». Харків очима нехарків'ян

Студенти Української академії лідерства з різних куточків України, які проводять цей навчальний рік в Харкові, вирішили поділитися своїми враженнями про наше місто.

«Люк» публікує їхні думки про міський простір, транспорт та інфраструктуру, людей, мову та харківську ідентичність.

Студенти Української академії лідерства з різних куточків України, які проводять цей навчальний рік в Харкові, вирішили поділитися своїми враженнями про наше місто.

«Люк» публікує їхні думки про міський простір, транспорт та інфраструктуру, людей, мову та харківську ідентичність.

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль. Підтримайте «Люк», ставайте нашими патронами на Patreon!

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png

Очима кого?..

Це історія про 35 студентів і їхні пригоди в новому місті. Зазначимо, що Харків не однаково новий для нас усіх. 

Є студент, який народився і прожив тут усі свої 17 років; є ще один, який переїхав сюди сім років тому. Є ті, хто колись були тут по кілька днів або мають у місті родичів. А ще ті, кого досі зовсім не обходило існування Харкова. Але всіх нас об’єднала Українська академія лідерства.

Ми навчаємося в різних містах, є п’ять кампусів (осередків) — у Києві, Львові, Маріуполі, Миколаєві і Харкові. Студентів з усіх куточків України ділять порівну і селять по осередках. Отак вийшло, що ті 35 киян-львів’ян-франківських-волинян-луганських-донецьких цей навчальний рік — з вересня по червень — живуть у Харкові. 

Коли Україна для тебе не тільки карта, а ще й сукупність портретів, кожна географічна назва стає ріднішою. Маріуполь — це завжди усміхнена кароока плавчиня Даринка, а Луцьк — це небалакучий білявий барабанщик Остап тощо.

Ми дуже різні — це бентежить і вражає одночасно. Хтось в Академії вперше почув слово «трємпєль», а хтось не розуміє, як можна це називати вішаком.

Коли живеш з такою кількістю людей з різним культурним бекґраундом, починаєш непомітно вивчати нові слова та діалекти, запозичувати їх у свій словниковий запас або ж просто щиро дивуєшся, як вони до таких назв додумались. Проте згодом львів’яни просять повісити їхню куртку на трємпєль, а харків’яни запрошують на філіжанку кави.

Знайомство

Харків зустрів нас 16 вересня 2021 року сонячною погодою і теплом. Ми ж зустріли його піснею. У нас в Академії є традиція співати «Україну» Тараса Петриненка в кожному новому для нас місті. 

Ставати в коло і нагло порушувати екосистему харківської привокзальної площі виявилось нелегко. Бо так уже сталося, що ми україномовні, а Харків іноді заставляє почуватись іноземцем, адже можна потрапити в таке місце, де не буде чутно жодного слова рідною мовою.

Ми до цього готувалися, очікували поглядів, зиркань і навіть викриків… але дарма. Виявляється, Харків не проти. 

Десь за такою схемою ми і полюбили нове для нас місто. Ось цитати кількох студентів:

«Коли я приїхала, Харків здавався мені максимально сірим, депресивним і “совковим”. Тепер я в нього закохана», — запевняє Вікторія з Червонограду, що на Львівщині.

«Перше враження про місто — похмуро і брудно. Але тут розумні люди, великий потенціал для розвитку. Насправді це місто можливостей», — додає Дарко зі Львова.

«У перший же день на нас крикнув матом якийсь дядько з машини, бо ми нібито заповільно переходили дорогу, — згадує Оксанка з Соснівки Львівської області. — Я вже зрозуміла, що буде нелегко, а потім якось придивилася, звикла… Коли я прийняла Харків, Харків прийняв мене».

Зараз Харків нам уже рідний, коханий. Хоча любити його більше, ніж харків’яни, майже неможливо. Це відчутно відразу — тут пишаються своїм містом і роблять це по-своєму.

У вихідні купа людей в центральних парках (Горького і Шевченка) — місцеві полірують візитівку міста. 

Інше цікаве спостереження: тут у більшості людей є вихідний красивий спортивний костюм — важлива складова ідентичності. 

Один зі студентів, корінний харків’янин Сєва, поділився з нами своїм баченням цієї особливої ідентичності, згідно з яким бути харків’янином — це:

  1. хейтити Київ (але пів родини там працює);
  2. хизуватися театром (але рідко туди ходити);
  3. любити сємки;
  4. голосувати за тих, хто «ворует, но делает»;
  5. любити Україну гаманцем;
  6. трємпєль.

Виходить так, що харківські — це в першу чергу харьківські, а вже потім — українці.

«Харківська ідентичність — це причина, чому ми не стали частиною Росії, але ще не зовсім вписуємося в Україну, — стверджує Сєва.

І все ж харьківські точно ніколи не будуть росіянами, бо місцевий патріотизм поступово перетворюється на загальноукраїнський, побудований на спільному відчутті свободи і прагненні до успіху».

Транспорт

У перші дні було доволі легко звикати до нового міста, бо ми були більше зосереджені на тому, щоб звикнути один до одного та до навчального процесу. 

Але вихідні не забарились, а точніше один вихідний — неділя. Настав час вирушати на дослідження міста. 

Втілювати цей план було легко, адже добиратись до метро близько, а звідти вже можна безпроблемно дістатись до всіх потрібних місць. А враховуючи те, що як гостей міста нас цікавив центр та різні визначні місця, цього було достатньо.

Щодо зручності пересування містом, можна виокремити декілька точок зору. Одним Харків відносно не такий уже й великий, порівняно зі столицею, іншим страшенно незручно і незвично їхати куди-небудь годину з пересадкою. 

Для студентів з менших міст і невеликих сіл наявність метро —  приємне відкриття.

Наприклад, в невеликому затишному Львові не відчуваєш потреби у швидкісному електропоїзді, до якого ще й треба спускатися під землю (хоча деякі студенти з Києва та області з усмішкою кажуть, що «заблизько до поверхні»). До центру Львова можна дійти за 40 хвилин, по ньому також зручно пересуватись саме пішки. 

У Харкові лише 20 хвилин витратиш на те, щоб дійти до станції метро. Через цей фактор відразу відчувається масштаб міста. Також у порівнянні із Західною Україною, електротранспорт у Харкові дешевший, а їздити можна на набагато довші відстані.

Якщо брати досвід студентів, то повертатись потім у свої менші міста доволі незвично, бо починаєш згадувати метро, яке за 15 хвилин перенесе тебе в інший кінець міста, оминаючи всі затори.

Проте залишається одна спільна думка для всіх: саме метро — ходовий вид транспорту у Харкові. Виникають ситуації, коли доводиться користуватись тролейбусом. Ще рідше, коли потрібно сідати на маршрутку. І майже ніколи, коли шукаєш, як доїхати кудись трамваєм.

Можливо, нам просто щастить із районом, або ми не застаємо ту «годину пік». Але попри те, що машин відносно небагато, безпечно перейти дорогу в Харкові — справжній виклик. 

Іноді є світлофори, які розташовані нормально, але важко відслідковувати рух машин, які повертають. Часом — світлофори лише для машин, тоді також доводиться дивитись у всі сторони і аналізувати, коли можна буде перейти. У більшості ситуацій просто дивишся у всі сторони: направо, наліво і ледь не вгору. 

Можливо, в майбутньому ця ситуація якось врегулюється, але станом на зараз питання «Як безпечно пересуватись пішоходу?» залишається відкритим.

Окей гугл, що подивитися в Харкові?

До приїзду на Слобожанщину в думках студентів гуляли певні стереотипи.

Перш за все, що Харків — місто з радянською архітектурою та таким саме депресивним настроєм. Проте це точно не та думка, яка виринає в голові, коли потрапляєш у центр. Там нас зустрів Майдан Конституції та Історичний музей, який розташований поруч і має дійсно сучасний вигляд. 

Друга думка, що Харків — русифіковане місто, в якому українського мало. Але Пам’ятник Незалежності дав відчути дух України, який, як ми вже потім дізнались із розповідей місцевих, почав наростати  тут у 2014-му і досі не згасає, а лише посилюється. 

Відразу звертаєш увагу на те, що тут доволі широкі вулиці. Навіть у центрі, який наповнений історичними пам’ятками, знаходиться місце для шести смуг. Хоча окремої для громадського транспорту немає, що є дивним для такого сучасного міста. 

Місто просторе, будівлі невисокі. У центрі багато старих класичних поважних будинків з колонами, які комбінуються з радянським модернізмом 60-х або помпезними будівлями з комуністичною символікою — такий собі квітучий бетон.

Трохи походивши центром, можна відкрити для себе атмосферну вулицю Дарвіна, звідти пройти до вулиці Дівоча і зрештою вийти до провулку Воробйова. Може здатися фантастикою, що посеред історичної частини міста знаходиться територія, яка повністю забита різними графіті та муралами, але в цьому є певна особливість Харкова.

Куди ж іще прямують люди, які відкрили гугл і написали запит «куди піти в Харкові?». Звісно, ми пішли в центральні парки. 

Парк Горького і сад Шевченка — це міста в місті. А в теплий вихідний здається, що все населення Харкова справді зосереджено тут. Дійсно вражають масштаби парків — широкі алеї, потужні дерева, мільйон лавок і зелений-зелений газон (на якому, на жаль, не можна сидіти).

Взагалі, в парку можна доволі комфортно провести цілий день.

Проте є і кілька дивних рече. Наприклад, фонтан з мавпами в саду Шевченка, який працює під акомпанемент веселих маршів. Вони, в свою чергу, частково виправдовують комуністичну символіку в архітектурі міста і навіюють бажання гуляти в червоному галстуку і їсти морозиво за 10 копійок, яке точно було смачнішим колись.

А Парк Горького — це рай споживача! Тут тобі і кафе, і атракціони, і танці, але все якесь незмістовне і трохи напідпитку. 

Студенти побували ще в багатьох парках, зокрема в парку «Юність» під час дослідження району станції Холодна гора, у Молодіжному парку, що на Пушкінській.

Було б дивно, якби ми не згадали Саржин Яр. Його точно можна назвати одним із найпопулярніших місць як і серед туристів, так і серед студентів Академії. Тут теж можна провести весь день гуляючи, споглядаючи різні майданчики та відпочинкові зони, намагаючись зрозуміти, куди ж ведуть ті велосипедні доріжки, та просто насолоджуючись зовнішнім виглядом парку.

Також хочемо згадати Журавлівський гідропарк, що недалеко від станції метро Героїв Праці. Дорога до нього займає значну кількість часу, але повністю виправдовує себе. Це менш людне місце, порівняно з вищезгаданими парками, саме тому туди класно приїхати, щоб насолодитися природою. Можна просто увімкнути музику і ходити, насолоджуючись видом на річку Харків.

Якщо повернутись до теми архітектури міста, то її не можна описати, взявши за приклад будівлі в центрі. І це не тільки тому, що історичні будівлі сусідять із новітніми скляними бізнес-центрами.

А ще й тому, що Харків — місто контрастів. І дух Радянського Союзу якщо й не так сильно відчувається в центрі, то житлові райони ще не покинув.

Якщо про парки як айдентику Харкова можна дізнатись від жителів міста та завдяку гуглу, то про район ХТЗ чули всі студенти без винятку. Мовляв, це не той район, в який варто їхати, особливо ввечері. Можливо, воно й так, але на те ми й дослідники, щоб всупереч усьому поїхати й дізнатись.

Це дійсно район на контрасті. Не лише з центром, а й з собою. Коли вийшли з метро, потрапили в доволі сіру атмосферу: не такі вже хороші дороги, невисокі будинки, більше написів російською й іноді можна досі знайти десь серп і молот. 

Але далі побачили стильну новобудову, яка зовсім не вписується в сірий масив. Витратили трохи більше часу, знайшли дорогу до Зеленого Гаю і… зрозуміли, що почуваємося комфортно. Адже відчули саме атмосферу житлового району, де немає великого напливу людей і постійного руху, лише відчуття рутини та спокою.

Можливо, щоб виправдати статус кримінального району, варто дійсно побувати на ХТЗ в темну пору доби.

Люди

Десь на другому місяці навчання студентам поставили питання «Українська академія лідерства — це частина материка чи ізольований острів?». 

Тепер, мабуть, кожен з нас час від часу ставить собі це питання, адже відповісти справді складно.

Вже чотири місяці ми в Харкові та все ще знайомимося — місто для нас дозоване по неділях і досить важко сказати, чи знаємо ми його чи ні.

Тому доводиться формувати картину Харкова з епізодів — приблизно як виставу. 

Сцена 1 — взаємодія з людьми під час волонтерства. 

Ця активність є обов’язковою частиною програми і зазвичай ми вирушаємо в місто на різноманітні локації. Там спілкуємось як з активною молоддю — також волонтерами, так і з іншими людьми —  учасниками заходів або просто перехожими, яких цікавить, що за подія відбувається. 

Якщо з першою категорією легко знайти контакт, адже є точка дотику — громадська діяльність, то з другою можуть виникати не надто приємні ситуації.

Іноді — через тематику волонтерства, як це було під час інформаційної кампанії від МОЗ, коли студенти інформували місцеве населення про важливість вакцинації від Covid-19. Тоді можна було почути в свій бік і образи, і звинувачення, і просто агресивну реакцію на будь-яку дію, навіть якщо це було просте приклеювання листівки з порадами. 

Знову найперше, що збиває людей з пантелику — звертання українською мовою. Цікава деталь: харків’яни українську або дуже люблять або дуже не люблять. 

Найвищий прояв поваги — акуратне запитання «А ви звідки? Чим займаєтеся?» від співрозмовника, бо українська — це про цікаве та важливе.

Також у топі дивних питань про мову: «Чому ви розмовляєте українською? Ми ж на вулиці…» і «Ви зі Львова?». 

Проте все таки переважає позитивне ставлення і бажання просто дізнатись, хто ми і що робимо.

Сцена 2 — реалізація ініціатив і проєктів. 

До прикладу візьмемо один з наших заходів — Андріївські вечорниці.

Для майже всіх учасників заходу святкування було новим досвідом. Люди, що приходять на заходи, зазвичай знають тільки назву свята. Підлітки щось чули про ворожіння з TikTok, але вечорниць ніколи не проводили. 

До речі, студенти з центру та сходу так само вчилися разом з ними — і не страшно! Бо поки в залі є зацікавлені обличчя, ця справа варта зусиль. 

Якщо говорити про молодь Харкова, варто зазначити, що приємно вражає кількість молодіжних центрів, які відкрились в області за останні роки. Наприклад, хаб «Територія молоді» в Липецькій громаді та «Орбіта» в Куп’янській. Та їх зазвичай створюють уже сформовані особистості, які або навчаються в університеті, або беруть активну участь у громадських організаціях. 

Втім, більшість школярів звикли йти за певною традиційною системою навчання «школа-універ-робота» і доволі важко показати їм, що є альтернатива, яка буде не лише цікава, але й корисна для їхнього розвитку. 

Так, від Академії є проєкт під назвою «Бустер талантів» для школярів 8-11 класів. Тривалість програми чотири місяці, вона абсолютно безкоштовна, що викликає деяку недовіру в батьків.

Реакція буває цікавою, адже можна отримати дзвінок із претензією «На что это мой ребенок зарегистрировался? Никуда он не пойдет, деньги что ли некуда тратить…», яка після пояснень змінюється на «А это бесплатно? Точно? Ну ладно, пускай раз сходит»

У результаті під час проєкту ми взаємодіємо із зацікавленими підлітками, для яких інформація про лідерство, емоційний інтелект та проєктний менеджмент може бути абсолютно невідомою. Проте це саме ті люди, які вже десь на підсвідомому рівні мають порив до впровадження змін та творення кращого суспільства.

Повертаючись до стереотипів, неможливо не порушити питання мови. Це особливо актуально для Харкова, який, на відміну від Луцька або Ужгорода, розташований близько до кордону з Росією. Якщо у вересні було незвично чути повсюди російську мову, то з часом звикаєш і перестаєш на це гостро реагувати. 

Української мови в щоденному спілкуванні жителів порівняно мало. Рідко люди переходять у діалозі з тобою на українську, хоча й чудово її розуміють — хіба продавчині в найближчих «Кулінічах», які вже нас впізнають. Хоча раз довелося пояснювати, що «дайте обидві булочки» означає і ту, і ту. 

Кількість банерів російською відносно мала, чого не скажеш про медіа та публічні виступи. Чого варте відкриття новорічної ялинки в центрі, коли ведучий говорив українською, але вся програма виступів була російською. 

Українська мова має статус формальної, але й це не завжди так. Звісно, у більшості закладів перейдуть на обслуговування державною мовою, коли почують її від тебе. Але неприємний осад від обслуговування російською з першої фрази залишається. Проте сумніша ситуація в торгових центрах, де на українську можуть навіть не перейти. Ось тоді вже доводиться апелювати до закону. 

Попри це, реакція на українську мову часто буває позитивною, особливо у людей старшого віку. Коли люди чули, як спілкуються між собою студенти — деколи західною говіркою — іноді підходили і дякували нам за те, що розмовляємо саме українською. 

На наш погляд, Харків зараз проходить етап доволі лагідної українізації. І це добре, адже є надія, що завдяки тривалості процесу ця зміна буде якісною.

Рубікон 2014 року був успішно подоланий — тоді довелося робити дуже важливий вибір і Харків чітко дав зрозуміти, що як би там не було, а думають тут по-українськи. 

Харків — це…

Харків — місто контрастів. І ця різноманітність є його візитівкою та приводом для детального дослідження кожного куточку.

Харків — оптимальний варіант для тих, кому Львів замалий, а Київ завеликий.

Харків — місто можливостей з широким вибором сфер, у розвиток яких можна вкладатись.

Харків — місто викликів. Не завжди буде просто, не завжди тебе будуть сприймати. Але потрібно бути до цього готовим і йти до мети, навчаючись, як впоратися із труднощами.

Харків — це місто сонця.

Харків — це місто фонтанів, монументальних будівель в центрі, комуністичної символіки і парків.

Харків — це місто IT.

Харків — це місто торгівлі і торговців.

Харків — це місто, де хочуть змін, але обирають Терехова. 

Харків — саме те місто, яке може закохати в себе, навіть якщо ти про нього нічого не знав до того, як ступив на платформу на Південному вокзалі.

Цей матеріал створений студентами Української академії лідерства, щоб надати альтернативну думку про бачення міста. Ви можете з нею погодитись або не погодитись. Будемо раді дізнатись вашу точку зору, адже вона точно не буде ідентичною, і саме в цьому її цінність.

Уляна Квасниця, Марія Кричевська


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png