За містом
Письмо в Харьков. Марина Приходько

В рубрике «Письмо в Харьков» разные люди, которые когда-то жили в нашем городе, пишут письма абстрактному другу в Харьков.

Мы уже получили весточки от Юлии Солошенко из Киева, Евгения Гордеева из Днепра, Юлии Максимейко из Стокгольма и Марии Нечесы из польского города Быдгощ.

Сегодня почтовый голубь принес нам письмо от активистки, волонтерки, экс-сотрудницы ООН Марины Приходько из Нью-Йорка.

В рубрике «Письмо в Харьков» разные люди, которые когда-то жили в нашем городе, пишут письма абстрактному другу в Харьков.

Мы уже получили весточки от Юлии Солошенко из Киева, Евгения Гордеева из Днепра, Юлии Максимейко из Стокгольма и Марии Нечесы из польского города Быдгощ.

Сегодня почтовый голубь принес нам письмо от активистки, волонтерки, экс-сотрудницы ООН Марины Приходько из Нью-Йорка.

Привіт, друже. 

Знаєш, я цей лист вже кілька років пишу в голові. У повсякденному житті я глибоко в собі шукаю сміливості, щоб сказати всім, що думаю, і надіти хоробру маску. Це ж ти мене навчив, як проковтнути мою гордість і покласти свої емоції на полицю. І ось я шукаю правильні слова на ций полиці, щоб розповісти тобі, як я сумую за тобою. 

Мені не вистачає твоєї глухої тиші взимку та твого ритмічного гулу влітку. У своїх найяскравіших мріях я відчуваю запах теплого дощу на забрудненому асфальті навесні. Я чую крики гальм маршрутків, що відбиваються від стін бетонних багатоповерхівок. Відчуваю, як забігаю у метро і ледве встигаю стрибнути у останній вагон зі станції Холодна Гора. Всі дивляться на мене. Але мені все одно, бо я закохана — у тебе!

Нью-Йорк тепер стоїть між нами. Цей мегаполіс невблаганний. Тут — я ніхто. Але іноді так простіше жити. Кожна людина тут намагається щось довести. Всі завжди такі зайняті, і завжди так шумно. 

З якими нью-йоркськими знаменитостями я б тут не зустрічалася, чи в які нереально нью-йоркські ситуації я б не потрапляла — мої думки неминуче повертаються до тебе. 

Я можу бродити по району Сохо зранку, шукаючі нормальну каву, але думаю все одно про твою прекрасну, іржаву вулицю Пушкінську. 

Можу сьорбати дорогущі коктейли десь на руфтопі у Мідтаун, але думати лише про те, як мерехтить світло у парку Шевченка, поки люди повільно ходять парами, обговорюючи все, від сімейних таємниць до політичних переконань. 

Можу чекати в черзі на касу в Метрополітен-музей, щоб відвідати його 50-й раз, але думати лише про те, як було б чудово озирнутися і побачити, як маршрутка № 240 під’їжджає до бордюру і везе мене додому на ХАІ.

***

Знаєш, друже, як вони називають це місто? «The city that never sleeps». Місто, яке ніколи не спить. Отож, я не сплю. Я думаю про тебе. 

Знаєш, що вони ще тут кажуть? «Home is where the heart is». Дім там, де серце. Повір, моє серце в тобі. Ти мені потрібен для того щоб я завжди пам’ятала, хто я і за що я стою. Іноді я забуваю.

Ні, ні, не хвилюйся, мені тут теж добре. Жити тут — це все одно, що жити на великому знімальному майданчику. Зрештою, цього я і хотіла. Якщо я примружу очі, деякі будівлі на Уолл-стріт трохи навіть схожі на Держпром. У гарний літній день Центральний парк такий же приємний, як і парк Горького. (Але ти ж знаєш, що я люблю Молодіжний парк більше всього). Жовті таксі можуть навіть замінити зелені маршрутки на жвавих вулицях.

Я пишу все це, звичайно, після нашого останнього двомісячного роману. Ностальгія — це потужна зброя. Напевно, ти хочеш запитати мене: «Марино, якщо ти мене так любиш, чому ти просто не залишилась?» Моя відповідь проста: «Distance makes the heart grow fonder». Забула, як це перекладається. Вибач. 

Марина Приходько, обкладинка — Влад Найдьонов


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою. 

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png
Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу image.png