Терапевтичне садівництво. Як «Розсадник» у Львові може стати прикладом для інших міст України

Історія появи простору

«Розсадник» — це частина львівського парку «Залізна вода» площею 1,3 га, де місцеві мешканці вирощують городину та садовину. Ним опікуються дві громадські організації — «Плато» і «Екотерра». Вони працюють на безоплатній основі. Події проводяться коштом громадських організацій або благодійних внесків. 

Теплиці з’явилися у парку в 20–30-х роках XX століття. Поруч протікає джерело «Паща лева», з якого донині набирають воду для поливу рослин. На цьому місці волонтери також знайшли сім різних типів цегли, зокрема польську й австро-угорську. 

При побудові розсадника вони намагалися інтегрувати в простір якомога більше збережених елементів. Наприклад, з бетонних блоків, які лежали просто насипом, зробили місця для сидіння. «Один з наших принципів — використовувати ті ресурси, які вже є», — каже голова «Плато» Анжеліка Зозуля.

Також тут багато рослин, які «втекли» за межі теплиць. Волонтери їх пересаджують або діляться саджанцями зі знайомими.

Спільнота 

Восени 2021 року вдалося прибрати територію та закласти перші грядки.  Повноцінно проєкт мав запрацювати на початку 2022 року, але почалося повномасштабне вторгнення — ідею довелося відкласти. Однак наприкінці березня українці, які переїхали до міста з зон бойових дій, виявили бажання долучитися та посадити щось для себе. 

Волонтери вирішили провести толоку. Її відвідало майже 100 людей: «Садівництво — це проста річ, яку може робити будь-хто та будь-де». У часи війни, коли людина часто втрачає відчуття безпеки та стабільності, навіть невеликий сад чи кілька рослин можуть стати простором, де життя продовжує свій природний цикл, нагадуючи про можливість відновлення. Водночас це був процес соціалізації, який допоміг внутрішньо переміщеним особам знайти нових знайомих.

Так створилася спільнота. Люди приходили попрацювати, заземлитися. Одна з відвідувачок каже, що це єдине місце, де вона відчуває, що має контроль над чимось. 

Волонтери почали думати, як можна трансформувати розсадник якісно та ціннісно, аби допомагати людям відновлюватися через взаємодію з природою. 

2024 року до ініціативи долучилася Джулія Тіссен, волонтерка з Канади. «Вона приїхала в Україну, щоб познайомитися. Ми спробували [разом провести, — «Люк»] один захід, нам сподобалося. Тепер Джулія вже більше року тут, допомагає з терапевтичними практиками», — пояснює Анжеліка.

У розсаднику влаштовували тихі рейви, заняття з йоги, події для дітей тощо. Загалом впродовж 2021–2025 років волонтери провели понад 270 публічних подій.

Терапія

Одне з перших досліджень, яке показало взаємозв’язок між відновленням, добробутом, природою і людиною, провели в 1980-х роках у лікарні. Людей помістили у дві палати. В одній вікна виходили на цегляну стіну, а в іншій — на дерева. В результаті пацієнти з другої палати мали значно кращі показники та швидше одужали.

У книзі «Сад супроти часу. У пошуках спільного раю» Олівії Ленґ розповідається про те, як садівництво стало «рятувальним колом» для людства протягом його історії ще з часів Адама і Єви. Авторка писала розділ про сади у воєнний час, коли Росія вторглася в Україну. Вона згадує цитату Абу Ваада, останнього садівника сирійського міста Алеппо, який відмовлявся припиняти роботу навіть під час бомбардувань: «Квіти допомагають світові». 

На думку Олівії, сад є антитезою війни, адже він живить душу та дає наснагу протистояти вторгненню. 

Харківський театр «Нафта» поставив танцювальну виставу «Тут буде сад» за мотивами цього твору, а також з використанням жестової мови. Через танець та рух актори створили образ держави-саду, власної версії Едему, над яким сьогодні літають ворожі ракети та дрони.

«Нещодавно ми посадили садочок на подвір’ї театру, — пише команда «Нафта» на своїй сторінці. — Ми вчимося плекати його різноманіття, оплакувати втрати, сіяти насіння, усвідомлюючи, що, ймовірно, не побачимо, як воно зійде. Ми будемо це робити, поки маємо сили, навіть якщо не ми збиратимемо плоди. Але ми точно знаємо, що після нас тут буде сад».

Ця книжка та вистава можуть стати для дорослих ключем до розуміння того, чому догляд за рослинами дедалі частіше розглядають як спосіб психологічного відновлення.

Підлітків також можна зацікавити садівництвом через книжки. Наприклад, серія фентезі-книг «The Secret Circle» Лізи Джейн Сміт розповідає про захопливі пригоди відьомського обʼєднання та водночас про те, як вони повʼязані з природою. Головні герої вирощують рослини, збирають трави, знаються на їхніх властивостях. Сад, ліс і дикі рослини в цій історії є простором, де персонажі навчаються, знаходять відповіді на складні запитання та відчувають власний звʼязок зі світом.

Садотерапія у «Розсаднику» 

Терапевтичне садівництво має три основні напрямки: професійний, терапевтичний і соціальний. 

Волонтерка Джулія Тіссен має досвід роботи з людьми різних категорій. Вона проводила заняття для груп, де всі були на кріслах колісних, наркозалежних, дітьми з ментальними розладами тощо. 

Важливо — знайти фактор, що обʼєднує, щоб учасники почувалися спільнотою.  Також потрібно здизайнувати простір так, щоб отримати максимальний результат.

Підхід до кожної групи був різним. Вона будувала його на одному з пʼяти вимірів — когнітивному, фізичному, духовному, соціальному чи емоційному. Будь-який із них  може бути застосований для будь-якої групи.

Наприклад, захід у когнітивному вимірі може бути про латинські назви рослин. 

У  фізичному — створення квіткових композицій людьми, які мають порушення рухових функцій. У такому випадку рослини розміщувалися так, щоб змотивувати учасників рухатися. Брати рослини з різних ваз, ставити їх, передавати одне одному тощо.

Духовний вимір може полягати у спогляданні саду, медитативній роботі з рослинами чи догляді за ними як способі відчути зв’язок із природою та знайти внутрішній спокій.

Соціальний вимір передбачає спільне висаджування рослин, догляд за клумбами чи городом, коли учасники взаємодіють, розподіляють обов’язки, допомагають одне одному й навчаються працювати в команді.

Емоційний вимір спрямований на те, щоб через взаємодію з рослинами люди могли висловити свої почуття. Наприклад, учасникам можуть запропонувати обрати квітку чи рослину, яка найбільше відповідає їхньому настрою, або створити композицію, що відображає їхній емоційний стан, а потім поділитися своїми відчуттями з групою.

Джулія розробила «Щоденник природи», який може бути інструментом самостійної психологічної підтримки навіть поза межами простору. Ця проста практика допоможе сповільнитися, розвинути уважність і навчитися помічати красу природи.

Крім того, для самопідтримки можна використовувати кольорові картки, зроблені власноруч або, наприклад, набори «Pantone». До них можна підібрати рослини. Така вправа розвиває увагу та концентрацію, зорове сприйняття, розпізнавання й порівняння кольорів, пам’ять і навички класифікації.

---

Читайте також:

• Кохана, ми вбиваємо траву: як косіння шкодить біорізноманіттю Харкова
• «Це вже не просто квіти. Це тепер їжа». Історія Наталії Зозулі, яка перетворила клумбу під під’їздом на варення
• «VR — це не тільки мочити зомбі чи на американських гірках кататися». Як технології допомагають постраждалим від війни

---

Практика для ветеранів

Найближчим часом координатори «Розсадника» планують відкрити новий напрям роботи — терапевтичне садівництво для ветеранів.

Садівництво може стати одним із безпечних інструментів підтримки: робота з рослинами допомагає знизити рівень стресу, відновити відчуття контролю, налагодити взаємодію з іншими людьми та поступово повернутися до звичного ритму життя. 

Подібні програми вже кілька років працюють для ветеранів у США. Перші американські дослідження впливу садотерапії (англ. horticultural therapy/HT) на ветеранів були проведені ще 2012 року. А під час пандемії з’явився онлайн-напрямок (англ.TeleHT).

Дослідження проводилося у групах ветеранів протягом чотирьох тижнів. Кожен учасник отримував поштою набір для садівництва, який допомагав взаємодіяти з природою через різні відчуття під час щотижневих сесій в Zoom. Після кожного заняття учасники заповнювали спеціальні опитувальники.

Результати щотижневих вимірювань показали значне зниження рівня стресу, депресії та самотності. На момент завершення програми показник становив 89,1%.

Цей досвід є особливо актуальним для України. Через повномасштабну війну кількість ветеранів постійно зростає, а разом із нею — потреба в доступних і дієвих способах психологічної підтримки та реабілітації. Терапевтичне садівництво не замінює психіатричну чи психологічну допомогу, але може стати її важливим доповненням. Такі програми не потребують складного обладнання, можуть працювати як у реабілітаційних центрах, так і в громадах, а спільний догляд за рослинами сприяє відновленню соціальних зв’язків, поверненню відчуття відповідальності та поступовій адаптації до цивільного життя.

Нещодавно у Ботанічному саду Каразінського університету створили природну терапевтичну локацію для ходьби босоніж. Ідея створити сенсорний куточок з’явилася у працівників після участі в спільній навчальній програмі з американськими фахівцями.

Крім того, у Харкові пройшов фестиваль-толока «Здається, я будую наш сад»,  де учасники змогли долучитися до догляду за садом культурно-громадського центру DRUK. 

«Я щиро сподіваюсь побачити розквіт багатьох програм із терапевтичного садівництва в Україні. І вірю, що цей процес вже розпочався. У часи, коли потреба в зціленні така велика, — це найприродніший підхід», — каже Джулія Тіссен.  

---

Матеріал створений в межах проєкту IDEM e.V. за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини

---

Текст — Тетяна Савченко, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел / надані героями матеріалу, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко