«Ми втратили людину, бо неправильно наклали турнікет». Чому так важливо опанувати навички з першої домедичної допомоги

Потурбуватися про близьких — купити турнікет і їм, і собі

Світлана Фурсова на позивний «Білка» — медикиня роти «Схід» Полку поліції особливого призначення. Вона викладає основи домедичної допомоги та тактичної медицини колегам-поліцейським, а також на волонтерських засадах проводить тренінги для військових і цивільних із організацією TacMed Kharkiv та «Центром Готовності цивільних». 

Колись вчителі Світлани були переконані, що вона теж працюватиме в школі, адже мала хист до вчителювання. Натомість вона пішла до медичного коледжу. Такмеду Світлана стала навчати у 2014 році, коли почалася війна, а після повномасштабного вторгнення це стало частиною її життя. 

«Основи домедичної допомоги потрібно знати всім, — наголошує Світлана. — Оскільки часто бувають випадки, коли тільки перший, хто опиниться поряд, може врятувати життя постраждалому. І це може трапитись з кожним, не тільки під час війни. 

Цікавих історій за десять років було безліч. У 2022 році я проводила тренінг по зупинці кровотечі для волонтерів. Там був чоловік, який панічно боявся крові і навіть згадок про неї. Підходячи до манекену, що імітує поранення і заповнюється штучною кров’ю, він починав відчувати нудоту і втрачати свідомість. Я приводила його до тями шість разів. Але попри все, він щоразу продовжував і зміг успішно опанувати знання. Бо був вмотивований».

У сфері першої домедичної допомоги склалося чимало міфів і стереотипів. Деякі з них можуть не тільки нанести серйозну шкоду здоров’ю, а й призвести до смерті постраждалого, зазначає Світлана. Наприклад, впевненість у тому, що саморобний чи нерекомендований турнікет — це «краще, ніж нічого». Або що турнікет — це надто дорога річ, щоб купувати її звичайній людині. 

«Кожна людина, що втрачала близьких, знає — немає нічого дорожчого за життя, — підкреслює Світлана. — Потурбуватися про близьких — це купити турнікет і їм, і собі. 

Для мене, як для інструктора, немає нічого дорожчого, ніж подяка учня і повідомлення: “Завдяки вам я сьогодні зупинив кровотечу, надав допомогу”. Деякі з моїх колишніх учнів і самі зараз стали медиками на фронті. І тепер в них можу повчитись я».

Поради від «Білки»: 

• Які турнікети купувати? Тут варто заглянути до списку рекомендацій комітету ТССС (Tactical Сombat Сasualty Сare). Обирати турнікети потрібно за таким принципом: немає в переліку — значить, брати тільки для тренування. Виняток — український турнікет SICH, якісний і недорогий, але купувати його тільки у виробника.
• Поновлювати знання з такмеду треба постійно. Це, як мінімум, раз на пів року проходити тренінги, а також тренувати навички вдома, щомісяця передивлятися короткі навчальні відео. 
• Навчати дітей навичкам домедичної допомоги треба ще з дитячого садочку. Звісно, подавати інформацію дозовано, згідно вікових особливостей. Підліткам з 12-14 років, за згодою батьків, можна проходити навчання за тією ж програмою, що й дорослим. 
• Щодня потрібно носити з собою мінімальну аптечку: нестерильні оглядові рукавички, два турнікети зі списку рекомендованих, гемостатичний бинт та ізраїльський бандаж (або марлевий та еластичний бинт). 

Важливо, щоб поруч були люди, навчені якісно надавати допомогу

Богдан на позивний «Вуголь» (прізвище попросив не розголошувати) викладає у команді TacMed Kharkiv як цивільним, так і військовим та співробітникам поліції. Будучи фельдшером за освітою, стати інструктором Богдан захотів після власного навчання.

«Для мене важливо доносити знання якісно, — каже Богдан. — Як мінімум, для того, щоб за будь-якої ситуації були поруч люди, навчені якісно надавати першу домедичну допомогу. 

Був такий випадок наприкінці літа 2024 року, коли ворожий КАБ влучив у мій дім. Я був вдома, спочатку заспокоїв родину та пояснив, що піду зараз надавати допомогу. Як тільки вийшов на вулицю, то побачив людей, які загинули миттєво. Рятував тих, у кого ще були ознаки життя».

Як і Світлана, Богдан теж обурений певними міфами домедичної допомоги. Наприклад, що під час епілептичного нападу потрібно засунути постраждалому щось до рота або ж шпилькою прикріпити язика до внутрішньої сторони щоки, щоб він не западав. Цього насправді статися не може, зазначає Богдан, бо що в цій ситуації і западає, так це корінь язика. І щоб цього не сталося, потрібно покласти людину в стабільне бокове положення. 

Поради від «Вугля»: 

• «Освіжати» навички бажано хоча б раз на місяць, бо в цій сфері часто виходять оновлення. 
• Чим частіше людина відпрацьовує навички — тим більший шанс того, що допомога буде надана якісно.
• Заповнюючи аптечку, варто остерігатися неякісних комплектуючих. Вони, скоріше за все, не спрацюють. Під час занять часто використовують китайські турнікети та інші комплектуючі, і, як показує практика, все це живе недовго.

«Швидка» не мала ні турнікетів, ні оклюзійних наліпок 

Інтерн-анестезіолог Едуард Онишко на початку повномасштабного вторгнення ще вчився у медичному виші, працював медбратом швидкої допомоги на підстанції Дергачівського району. Перші півтори місяці провів безпосередньо в зоні бойових дій.

«Я бачив дуже багато всього, — згадує Едуард. — Дуже багато бойових поранень. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, я побачив і на особистому прикладі, і на прикладі оточуючих, що рівень підготовки до надання допомоги в межах бойової травми знаходиться на доволі низькому рівні. Наша “швидка” тоді ще не мала турнікетів, їх почали доставляти дещо згодом. Були лише старі джгути Есмарха, які набагато менш ефективні. Не було оклюзійних наліпок, а іноді навіть не було навичок щодо їх встановлення». 

Згодом Едуард пішов працювати в реанімацію, а паралельно почав цікавитися тактичною медициною. Він став відвідувати тренінги, де викладали базові навички для медиків. 

Едуард став сертифікованим тренером. Наразі він викладає у Навчально-тренінговому центрі з тактичної медицини Харківського національного медичного університету. Його створювали, щоб навчати такмеду студентів. На той момент у виші подібних курсів взагалі не було. Чомусь могли навчити на військовій кафедрі, але то була застаріла інформація, яка не відповідала умовам сучасної війни. 

«Знання з такмеду стали у нагоді нашому студенту з медичного університету, — розповідає Едуард. — Було це десь приблизно в кінці серпня чи на початку вересня. Студент приходив на кожен наш тренінг, постійно шукав якихось додаткових знань. Питав, де купити краще обладнання, де можна почитати найновіші гайдлайни. Він ходив із тактичним рюкзаком, в нього там з десяток турнікетів, є оклюзійні наліпки та гемостатики. 

І от був “приліт” КАБу по Салтівці. Прилетіло буквально в двір цього студента. І йому вдалося накласти турнікети двом постраждалим і навіть допомогти “швидкій” накласти оклюзійну наліпку». 

Другий випадок стався вже із колегою. Це був «приліт» на Олексіївці, прямо в його двір. І колега також зміг швидко накласти постраждалій турнікет на руку. Наскільки відомо, в подальшому її життя було врятоване.

---

Читайте також:

• Лазертаги, симулятори дронів та такмед. Уряд виділив кошти на оновлений курс «Захисту України»
• В Україні створили застосунок LifesaverSIM, в якому можна вчитись такмеду
• Міністерство освіти затвердило нову програму «Захисту України» в школах. Що змінилось?

---

У стресі можна забути і номер «швидкої»

Волонтер Євген Кириченко на позивний «Валіко» займається евакуацією цивільних — як з деокупованих територій, так і з лінії бойового зіткнення. До 2023 року він працював із Червоним Хрестом, а наступного року приєднався до ГО «П’ятихатки-БАМ». 

«Одного разу ми забирали жінку на останньому місяці вагітності, — каже Євген. — Мені довелося її везти на евакуаційному авто до найближчого шпиталю, адже вона могла ось-ось народити. Це був стрес. Вона у той же день народила дівчинку. Але в мене тоді настала розгубленість щодо того, як у разі необхідності приймати пологи. Я цього не знав. Тому і вирішив отримати знання з домедичної допомоги. 

Минулого року я пройшов курс і отримав сертифікат інструктора в Тернопільському медичному виші. До речі, там я і пройшов приймання пологів на симуляторі. Дуже корисні знання». 

Для волонтера знання з першої домедичної допомоги — це абсолютно базова, елементарна річ. І може статися, що постраждала людина отримає допомогу тільки від волонтера, підкреслює Євген, бо оточуючі в стані стресу.

«Був випадок, коли у людини стались судоми епілептичного характеру, — згадує Євген. — Мене кличуть: “Допоможи”. Я кажу: “Викликайте швидку”. І тут я почув розгублене: “А за яким номером викликати?” Тож такі випадки бувають, бо люди в стресі. Щоразу після проходження тренінгу я всім нагадую, що ці знання потрібно поновлювати. Чим більше ви будете цим займатись, тим менше буде того стану розгубленості». 

Першу домедичну допомогу Євген викладає не тільки дорослим, а й дітям. Волонтер переконаний: їм особливо важливо приділяти увагу, якщо ми хочемо розбудовувати безпечне суспільство. Навчання проходить залежно від вікових особливостей учнів — найменшим воно подається в ігровій формі. Підліків вже можна навчати, як і дорослих, наприклад, розповідати про критичні кровотечі чи перші ознаки інфаркту та інсульту. 

Окрім першої домедичної, Євген також навчає протимінній безпеці. За його словами, нині діти чимало часу проводять без дорослих. А ці навички можуть зберегти їм життя. 

«Також дитина може врятувати своїх близьких — батьків, бабусь, дідусів, — зазначає Євген. — Будь-кого. Навіть домашнього улюблениця. 

Якось я проводив тренінг із мінної небезпеки у Краснокутській школі. Там було близько дев’яноста дітей різного віку і десять дорослих. Діти були з певними особливостями розвитку, і до того моменту я не працював з такими учнями. Викладачі сказали, що дітям тренінг сподобався». 

Вам потрібні ці знання

У необхідності знань з домедичної допомоги свого часу переконався ветеран Костянтин Руденко. За його словами, він проходив базову військову підготовку ще за часів АТО. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він одразу став на захист своєї країни. Тоді й виникла потреба в поновленні знань та навичок. 

Такмед Костянтин вивчав у Старичах, однак програма була застарілою — їх не вчили користуватися турнікетами, тільки показували. Перший серозний штурм стався 13 серпня 2022 року. Тоді Костянтин побачив, наскільки знання такмеду життєво необхідні.  

«Люди пішли на чергування, — згадує Костянтин. — І один з них — дядя Вова. Позиції там були слабенькими, а окопи — маленькими. Це не окоп був, а що попало. І туди прилітає міна і відриває дяді Вові ступню. Знову таки, ніхто нікого нічому не вчив. Турнікети в нас були, їх привезли волонтери. Але тоді вже темніло, ми цілий день були на адреналіні. І йому неправильно наклали турнікет — не затягнули. 

Потім ми вчотирьох по темному несли дядю Вову півтори кілометри до позиції, де був професійний лікар. Молодий пацан, але молодець. Сказав: “Він втратив багато крові. Я міг би його врятувати тільки в умовах стаціонару. Я не зможу зробити йому переливання посеред посадки”. Ми втратили людину, бо неправильно наклали турнікет». 

Бачив Костянтин і протилежний випадок, коли турнікет застосували хоча й правильно, але недоцільно. Це сталося у вересні, коли окупантів вже погнали з позицій. Один із побратимів Костянтина отримав легке поранення ноги, але йому наклали турнікет, хоча постраждав він найменше за всіх. За словами Костянтина, побратим від болю «кричав та пищав», але турнікет послабити не дозволили. Від наслідків такої допомоги він потім лікувався у Сумах. 

Сам Костянтин влітку 2023 року приїхав на Львівщину вчитись на сержанта. Кілька занять були присвячені саме такмеду. От тоді навчання проводилось вже на належному рівні. 

«Ну, їдемо далі, — продовжує Костянтин. — Запоріжжя, штурм 22 серпня 2023 року. Ваш покорний слуга цей турнікет проносив запакованим. І отут я перед цим штурмом беру турнікет, відкриваю і роблю підготовку. Все, як треба. І засовую назад в цю кишеньку на броні. Ну і, звісно, турнікет мені знадобився. Щось я відчував. Тому що мені відірвало коліно. 

Турнікет мені наложив медик з мого відділення. Він такий: “Я такого страшного поранення ніколи не бачив”. Кажу: “Не повіриш, я теж. Накладай турнікет”». 

Зокрема ветеран загадав одну історію, яка сталося з ним ще до поранення. Він їхав у метро в однострої, «втикав» у телефон. І тут хлопчик п’ятнадцяти років смикнув його та вказав на чоловіка навпроти. Той бився у конвульсіях. Тоді втрутилась жінка, яка назвалася медсестрою. Вона попросила їх обох перевернути постраждалого набік, а Костянтина — розтулити долоню та натиснути на потрібну точку. Мовляв, це допоможе розслабити м’язи та передати потрібний імпульс до мозку. Приступ пройшов. 

«Я раджу всім вчити такмед, — підбиває підсумок Костянтин. — Коли багато років тому я здавав на права, то у нас обов’язково був курс першої допомоги. Я можу застосувати ці знання. І якщо десь прилетить, у мене є військова аптечка, бо мало що? Можу врятувати людині життя».

Текст — Юлія Гуш, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з архіву героїв, обкладинка — Катя Дрозд

---

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️