Головна - За містом - Ідемо по міських головах: як Антанас Мокус змінив місто за допомогою мистецтва та епатажу
…

Ідемо по міських головах: як Антанас Мокус змінив місто за допомогою мистецтва та епатажу

Час прочитання: 6 хв

Антанас Мокус — колумбійський політичний діяч, мер Боготи (з 1995 по 1997-й та з 2001 по 2003 роки), філософ та письменник.

Тільки на перший погляд він справляє враження відірваного від реального життя мрійника. Насправді, за кожним кроком — нестандартна, десь екстравагантна, але чітка логіка, що зрештою, дала свої результати. 

За словами журналістів, Мокус зарекомендував себе «творчим і ефективним господарником», який досяг радикальних змін у Боготі: добився зниження рівня злочинності, значною мірою позбавив місто від пробок на дорогах, заборонив використання приватними особами піротехніки, яка щороку забирала сотні життів.

Це нова серія текстів «Ідемо по міських головах». У ній «Люк» розповідає про дієву політку мерів різних міст, яка, зрештою, привела до покращень міського простору та якості життя мешканців.

Місто тотальної агресії

Майбутній мер столиці Колумбії Антанас Мокус народився у сім’ї литовських мігрантів. Його мама була мисткинею і погано знала іспанську; батько був професором і славився неординарними методами викладання. 

Антанас рано навчився читати, блискуче закінчив коледж, отримав освіту у Франції, вивчав математику та філософію. Серйозна теоретична підготовка мала результат: свої майбутні реформи Мокус пояснював концепціями німецького філософа Юргена Хабермаса, американського економіста Дугласа Норта та французького політичного мислителя Алена Бадью.

Мер
Антанас Мокус

На початку 90-х років у Боготі мешкало приблизно вісім мільйонів людей. Столиця вважалась найнебезпечнішим містом Латинської Америки через наслідки громадянської війни, яка тривала кілька десятиліть.

Документальний фільм, присвячений діяльності Антанаса Мокуса на посту мера Боготи, зображував місто, що потонуло в злочинах та бідності, а його мешканці скаржились на великий розрив між бідними та багатими. Людина в кадрі показує на закривавлену дівчину, що стала жертвою аварії, і відчайдушно кричить: «У багатому кварталі швидка вже була б тут!». Одним з осередків мітингів став Національний університет Колумбії, в якому Антанас Мокус був ректором на початку 90-х.

На посаді ректора він щиро намагався побудувати діалог зі студентами, проте ті його, здається, не чули. Він показував максимальну відкритість, приїжджав на роботу на велосипеді, навіть коли на вулиці було, м’яко кажучи, неспокійно. У 1993 році, під час однієї зустрічі із студентами в великій актовій залі Антанас зрозумів, що слухати його ніхто буде — присутні зчинили ґвалт. І тоді він зробив те, що визначило всю його подальшу долю: повільно розстібнув ширинку, повернувся до зали спиною і оголив сідниці. Ситуація миттєво потрапила в новини. Антанаса звільнили.

Після такого перфомансу журналісти поставили йому питання: «Наскільки правильно, що ви, як ректор, показали своїм студентам голий зад?». Мокус на кілька секунд замислився, а потім з усмішкою відповів: «Звісно, це поганий приклад. Але те, що вони побачили, було кольору миру — білого».

«Мером буде божевільний Антанас!»

У 1995 році, залишившись безробітним, Мокус взяв участь у перегонах за крісло мера. Він не мав партії, а його офісом слугував дім батьківський дім. Мама, до речі, була не в захваті. Коли журналісти приходили до них додому, вона ламаною іспанською казала їм: «Ідіть геть!»

На дебатах сталась справжня потасовка — нападники вирвали у Мокуса з рук мікрофон і ледь не вбили його. Однак простий народ, втомлений обіцянками політиків, проголосував, як-то кажуть, «по приколу» за «божевільного» Антанаса.

Його агітація полягала в тому, що він, у костюмі супермена з буквою «C» (від слова «citizen», містянин), ходив містом і зривав афіші, виступаючи проти інформаційного шуму, прибирав сміття, спілкувався з людьми. 

Мер

Молодий Мокус в інтерв’ю тих років зазначав, що дозволяв собі бути «bad guy» і вивільняти агресію, через що йому симпатизували. Експерти, аналізуючи його перемогу, кажуть, що інколи ситуація потребує особливих людей, і що виборці розумніші, ніж думають. На відео, знятому після оголошення результатів виборів, видно, що Мокус трошки розгублений і не усвідомлює свій раптовий успіх. Складається враження, що його дійсно обрали просто тому, що він вчасно зняв штани.

Проте він мав чітку теорію. Наприклад, він вважав, що люди кидають сміття на вулиці, бо це прийнятно, бо культура цього не забороняє. Тож потрібно змінити мораль, навчити людей діяти інакше, і тоді місто трансформує саме себе. Звісно, деякі до його концепції ставились максимально скептично.

Найвища цінність — людське життя

Однією з найбільших проблем Боготи була смертність в аваріях на дорогах. Люди просто ігнорували правила дорожнього руху — як водії, так і пішоходи. Корумпована дорожня поліція не сприяла покращенню ситуації, тож Антанас запросив кілька сотень мімів, які мали слідкувати за порядком. Звучить дивно, але на відео тих часів видно, як актори з білим гримом зупиняють автобуси, що їдуть на червоний, та переводять пішоходів по зебрі. 

Мер

Тоді вони також привертали увагу до проблеми незнання правил дорожнього руху. Люди посміхались і прислухались до вказівок. Зрештою, через певний час смертність в ДТП знизилась на 50%*.

Після такого експерименту Мокус хотів звільнити всіх поліцейських і замість них взяти на роботу мімів, проте управління поліції заперечувало корупцію. Зрештою, мер викликав поліцейських до суду, де вони мали доводити чистоту своєї совісті. Остаточно змінити ситуацію не вдалось, проте обсяги хабарів значно зменшились.

Ще однією ініціативою мера стало створення ордену Лицарів зебри. Він просив мешканців міста телефонувати до його офісу, коли їм попадався пристойний і чесний таксист. Всіх, кого йому порадили, він запросив на розмову, аби водії допомогли налагодити рух на дорогах.

Мокус розумів страшну реальність: вартість життя в Колумбії тих часів була дешевша за автомобіль. І з цим треба було боротись.

Мер

«Закон Моркви» та боротьба з агресією

Багато критики в суспільстві викликало рішення Мокуса закривати бари о першій ночі. Власники барів намагались сперечатись і доводити, що їх діяльність ніяк не пов’язана зі злочинністю або аваріями. Проте статистика свідчила про інше: буквально за тиждень кількість нічних ДТП зменшилась з 16-ти до чотирьох, а кількість вбивств за вихідні – з 38-ми до 18-ти. 

Позитивний ефект відмічали і лікарі. Це обмеження на роботу барів отримало назву «Закон Моркви», бо пропагувало здоровий життя. Його амбасадором стала маленька дівчинка, яка тримає м’яку іграшку-овоч. Мер особисто їздив вулицями о першій годині ночі в супроводі охоронця та монашки і просив власників барів закриватись.

Антанас Мокус активно співпрацював і з феміністками. Він вважав, що безпечними були ті вулиці, на яких було багато жінок. Так виникла ідея фестивалю «Ніч для жінок», коли чоловіки дбали про дітей та господарство, а їх партнерки брали участь у величезній вечірці на все місто. Проте ця «комендантська година для чоловіків» була суто добровільною, і частина з них вийшли на протест, називаючи Мокуса клоуном. Проте були й інші чоловіки, які залишались вдома з малими дітьми, і, проходячи повз їхні будинки, жінки скандували слова вдячності і захоплення.

Мокус створив лінію довіри, куди діти могли телефонувати і розказувати про насилля в родині. Мер розглядав широко поширене насильство в Боготі як хворобу, яка потребує лікування. Він запровадив кампанію із назвою «Вакцинація проти агресії», у межах якої попросив 45 000 громадян надути повітряні кулі з зображенням кривдника. Люди лопали або відпускали кулі у небо, і це допомогло зрозуміти, що не тільки агресією можна впоратись із душевною травмою. Зрештою, кількість кримінальних злочинів впала на 70%*.

Філософія міста від Антанаса Мокуса

У своєму виступі на TEDx Антанас Мокус наводить цікаву паралель: дуже важко домовитись з членом родини про те, щоб він змінив свою поведінку, але ще важче — дійти якоїсь згоди в міській спільноті, що складається з незнайомців. 

Найкращий шлях до порозуміння — розмова, але однієї розмови не завжди достатньо для кардинальних змін, які б суспільство прийняло надовго. Тож необхідно змінювати серця і розуми людей, а для цього використовувати освіту, гумор та мистецтво.

«Якщо ти хочеш вистрелити в мене — краще штовхни мене. 

Якщо ти хочеш штовхнути мене — краще образь мене. 

Якщо ти хочеш образити мене — то просто накричи. 

Якщо ти хочеш накричати на мене — поговори зі мною. 

Якщо ти хочеш поговорити зі мною — давай поговоримо», — на цьому принципі й базувалась політика Мокуса. 

Треба зменшити споживання води, щоб її вистачало всім мешканцям? Мокус запропонував провести дослідження і дізнатись, чи справді подача води за графіком сприяла її економії. Виявилось, що люди просто набирали якомога більше запасів води, коли вона була у доступі, і потім марно використовували або виливали залишки. Мер знявся у ролику, де приймав душ і розповідав, що варто вимикати воду, поки ти намилюєш тіло. Цього разу оголення перед публікою теж дало результати — вдалось суттєво зменшити використання води на 40%* і  забезпечити водопостачанням і каналізацією на 20%* більше людей.

В місті занадто багато зброї? Давайте зберемо гангстерів, щоб вони заспівали «Оду до радості» Людвіга ван Бетховена, запросимо священників до перемовин зі злочинцями, а сам мер буде вдягнутий у бронежилет з діркою у формі серця. Мокус пропонував акцентувати увагу не тільки на покараннях, які обіцяє закон, але й на почутті провини. Проте, коли ми соромимо когось, завжди маємо показувати шлях до відновлення стосунків, щоб совість не руйнувала, а допомагала стати кращим.

Мер

Мера підтримували, ним захоплювались. Коли він попросив найбагатших людей добровільно сплатити 10% свого доходу на потреби міста, 63000 містян погодились. Саме це було важливим для мера — створити колективне лідерство і показати людям їх роль у змінах.

Кажуть, Антанас Мокус створив в Боготі нового містянина, а його наступник Енріке Пеньялоса продовжив фізичні зміни в міському просторі, розробивши мережу громадського транспорту та паркові зони. Але це вже зовсім інша історія…

* — дані з документального фільму Cities on Speed: Bogota Change (2009)

Вікторія Нестеренко, ілюстрації — Катерина Переверзева, обкладинка — Катерина Дрозд


Читайте також:

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа, яке знайомить харківців із культурою нового часу, висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Якщо ви хочете підтримати «Люк» та виготовлення якісного медіа-контенту, ви можете оформити щомісячну підписку на Buy me a coffee або закинути донат разово будь-якою зручною для вас сумою

ПІДТРИМАТИ ЛЮК

Поділитись в соц мережах
Підтримати люк