«Збираючи себе». На виставці у Німеччині представили вітраж харківської художниці

Що це за виставка?

У кельнському музеї сучасного мистецтва Museum Ludwig відкрилася виставка «Тут і зараз. Модернізм в Україні 1900–1930-х років і Дарія Кольцова». 

Її мета — переглянути уявлення про те, що досі сприймалося європейцями за «російський авангард», у тому числі, творчість таких митців та мисткинь, як Олександри Екстер, Олександра Богомазова, Володимира Бурлюка та Василя Єрмілова.

Виставка відтворює історію вітчизняного модерну, що розгорталася на тлі політичних потрясінь початку минулого століття. Попри численні війни та революції, цей час став періодом розквіту мистецтва, літератури, театру та кіно. Поєднання українських, польських, російських та єврейських елементів призвело до створення самобутньої художньої культури. 

Виставка «Тут і зараз. Модернізм в Україні 1900–1930-х років і Дарія Кольцова»

Експозиція об’єднує близько 80 робіт українських художників, створених на початку минулого століття. Здебільшого це шедеври з фондів Museum Ludwig, доповнені роботами з колекцій Національного художнього музею України, а також Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. 

Такі маловідомі на Заході митці, як Олександр Богомазов, Анатоль Петрицький чи «Бойчукісти» стануть справжнім відкриттям для європейської публіки — розповідають організатори виставки.

До чого тут Держпром?

Згадана у назві виставки харківська художниця Дар’я Кольцова розширює новий історичний погляд на український модерн за допомогою своєї монументальної вітражної інсталяції Tessellated (self) — «Збираючи себе». Вона займає центральне місце виставки, трохи затінюючи роботи митців столітньої давнини і одночасно перегукуюючись із ними.

Tessellated (self) — «Мозаїчне Я». Дар’я Кольцова

Великий (3 на 7 метрів) вітраж зображує Держпром, зведений майже сто років тому як уособлення модерної України, і одночасно — символ більшовицької влади над нею. Художниця зводить знайому кожному харків’янину будівлю до темного, притлумленого силуету, нагадуючи про репресії, що почалися одразу після його побудови.

«Я обожнювала його, — пише Дар’я Кольцова на своїй Facebook-сторінці. — Мене зачаровували строгі лінії його сірих стін, архітектурна багатошаровість численних арок, згуртованість і ясність форм. З цією будівлею мене пов’язували особисті асоціації та теплі спогади дитинства. Але водночас ця величезна будівля була символом комуністичної епохи — пов’язаної з нещадними репресіями, русифікацією Харкова та “червоним терором”».

Художниця розповідає, що спочатку архітектурний проект Держпрому мав назву «Непроханий гість», що зрештою стало зловісним пророцтвом. Побудований у 1920-ті, він став свідком багатьох непроханих гостей: співробітників НКВС, червоноармійців, що відбирали зерно у голодуючих українських селян, російських поселенців, які займали порожні квартири кримських татар, примусово виселених з Криму у непридатні для життя райони СРСР.

Які відсилання на український авангард містить вітраж?

Робота Дар’ї Кольцової сповнена не лише тривожними роздумами про пострадянську травму. У її вітражі «віддзеркалюється» і мистецький досвід українських авангардистів, яким присвячена виставка. Їх орнаменти, форми та  сюжети лишаються живими та потужними, попри десятиліття знецінення та привласнення російською культурою.

Так, центр композиції займає сонце з рослинними візерунками довкола, які нагадують традиційний для заходу України весільний вінок. Мисткиня розповідає, що в цьому вона надихалася харківським художником Василем Єрміловим, який теж використовував елементи українського народного мистецтва у своїх роботах. 

Сонце має символічне «обличчя» у вигляді хреста, як у традиційної української ляльки-мотанки. Водночас це відсилання до картини Казимира Малевича «Містичний суперматизм (чорний хрест на червоному овалі)» — ще одного українського художника, якого звикли вважати «російським».

Чорні фрагменти вітражу перемежовуються з колосками сонячного вінку, нагадуючи про спалені у 2022 році російськими окупантами українські поля, а також про історію родини самої художниці:

«Мій дід був генетиком і займався селекцією зернових, коли сталінський режим офіційно оголосив генетику буржуазною лженаукою і заборонив її на багато років, репресуючи вчених, — пояснює Дар’я Кольцова. — Я свідомо використовую цей засіб, щоб розповісти глибоко особисту історію, майже сповідь, чому раніше майже ніколи не було місця в монументальному мистецтві. Мені набридли гасла і завчені фрази. Я хочу з’ясувати, як ті події пережили окремі люди».

Антон Алохінссон, фото — Дар’я Кольцова, Ludwig Museum та Jetan Kuch, обкладинка — Катерина Дрозд

---

Читайте також:

• «Харків, де твоє обличчя?». Інтерв’ю з історикинею мистецтв Оксаною Семенік про деколонізацію української культури та харківську ідентичність
• «З міста Залізобетону». У Польщі відкриється виставка робіт харківських митців і мисткинь