Сила родини: чому діти потребують сімейного тепла, а не інтернатів 

Батькам дають шанс повернути дитину в сім’ю 

Чому діти виховуються за межами своєї сім’ї? Деякі стали сиротами, інші були вилучені з родин. Дитина отримує статус сироти, якщо її батьки померли або загинули. Статус дитини, позбавленої батьківського піклування надається, коли батьки відмовляються від дитини або нездатні опікуватися нею з різних причин.

Як зазначає директорка Харківського обласного центру соціальних служб Оксана Радіч, найпоширеніша причина — це коли батьки не можуть виконувати батьківські обов’язки, якщо дитина не живе і розвивається в нормальних умовах. У цій ситуації може опинитися будь-яка  родина, а особливо ті сім’ї, які потрапили в складні життєві обставини. 

«Наприклад, є благополучна, добре забезпечена родина, — розповідає Оксана Радіч. — Хороша репутація, жодних шкідливих звичок. Але сталася трагедія — батько гине внаслідок аварії. У матері не виходить впоратися з горем, і це негативно впливає на дітей. 

Щоб жінка змогла швидше подолати горе, їй потрібна психологічна допомога. У цей час вона може звернутися до соціальних працівників. Вони допомагають зрозуміти як діяти, як планувати своє життя так, щоб діти залишилися в гарних умовах з люблячою біологічної мамою. Її також може підтримувати громада, сусіди та родичі».

На період подолання мамою складних життєвих обставин, лікування тощо, законодавством передбачено, що дитина може від трьох до шести місяців виховуватися поза домом. Наприклад, у патронатній родині. У цей час не тільки дитина отримує соціальну допомогу, а й її біологічні батьки. Все для того, щоб вони відновили свою ресурсність, знайшли роботу, створили гарні умови для дитини.

На жаль, не всі батьки здатні повернутися до нормального життя навіть за підтримки і допомоги. Інколи бажання та мотивації недостатньо. Тоді рішенням суду їх син чи донька може отримати статус дитини, позбавленої батьківського піклування. 

«Дуже часто перше судове засідання закінчується тим, що суддя надає певний термін для того, щоб біологічні батьки могли відновитися і зосередитись на поверненні дитини, — зазначає Оксана Радіч. — На жаль, не всі використовують цю можливість і навіть не думають про повернення своїх дітей. 

Статистика показує, що 30% намагаються відновити [батьківські права, — «Люк»]. Відновлюють 10%. Інші 90% таки позбавляються батьківських прав».

«Щоб діти раділи, що поруч із ними турботливі дорослі»

Що відбувається, коли дитина втрачає батьківське піклування чи стає сиротою? Як правило, на неї чекає або інституційний заклад, або одна із сімейних форм виховання: усиновлення, опіка чи піклування, прийомна сім’я чи велика прийомна сім’я (дитячий будинок сімейного типу).

Загалом, всі форми сімейного виховання краще забезпечують інтереси дитини, ніж будь-які дитячі будинки чи інтернати. За словами Оксани Радіч, саме у Харківській області найбільше дітей влаштовуються до сімейних форм виховання.

«Сімейна форма найкраща тим, що про дитину дбають одні і ті самі дорослі. Вона не для того, щоб дорослі раділи, що можуть виховувати дітей. А щоб діти раділи, що поруч з ними є турботливі дорослі, для яких дитина на першому місці. Цього немає в інституції з найкращими умовами, обладнанням та фінансовою підтримкою», — каже Оксана Радіч.  

Навіть найкращий спеціаліст, який щиро любить дітей, не може постійно бути з ними. До того ж, жодна дитина не може бути впевнена, що улюблений вихователь залишиться поруч до повноліття. Таким чином, дитина не має правильно сформованої прив’язаності до одного або двох дорослих, які би були в її житті постійно. Дорослих, у яких вона була би дійсно впевнена — що ці люди на її боці, вони люблять її та відстоюють її інтереси. 

Коли поруч із дитиною залишається один той самий люблячий та турботливий дорослий, вона швидше долає стресові ситуації. І, взагалі, зростає куди щасливішою.

Опіка, піклування, прийомна сім’я чи велика прийомна сім’я: у чому відмінність?

За словами директорки, найпоширенішою формою сімейного виховання є опіка (до 14 років) та піклування (після 14-ти). Вони дозволяють дитині залишатися в звичних для себе умовах, відвідувати ту саму школу чи дитячий садок. Особливо якщо функцію опікуна чи піклувальника перебере на себе хтось з родичів. Якщо родинний зв’язок доведений, вони можуть оформити родинну опіку. У протилежному випадку, дорослим необхідно пройти відповідне навчання.

Під час призначення опікуна чи піклувальника враховуються його або її спроможність дбати про дитину, а також особисті стосунки з нею. А якщо дитині вже виповнилось десять років, то і її особиста думка також береться до уваги. 

Далі йде така форма сімейного виховання як прийомні сім’ї. Це коли окрема сім’я або один дорослий, який не перебуває у шлюбі, бере до себе дитину. За словами Оксани Радіч, це можуть бути люди, які мають бажання, потенціал та можливість виховувати від однієї до чотирьох дітей.

Також варіант — велика прийомна родина або дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ). Його може створити як подружжя, так і одна людина одноосібно, і взяти до себе на виховання не менше п’яти дітей. За словами Оксани Радіч, у такому будинку може проживати не більше десяти дітей, включаючи біологічних. Але для того, щоб організувати ДБСТ, необхідно мати досвід у вихованні, а ще бажання та відповідні таланти. А також — любити дітей. 

Якщо дуже спростити, то усі ці форми виховання передбачають тимчасове виховання дитини: до її повноліття, до повернення в біологічну родину чи усиновлення.

«Також дитина може бути усиновлена, — зазначає Оксана Радіч. — І тоді ви отримаєте права біологічних батьків, а вона — права біологічних дітей».

Турбота — теж робота: яку підтримку отримують батьки-вихователі?  

За спостереженнями Оксани Радіч, щороку з’являється більше програм для підтримки людей, які бажають стати прийомною сім’єю чи дитячим будинком сімейного типу.

«Обласна військова адміністрація дуже підтримує створення сімейних форм виховання, — підкреслює Оксана Радіч. — При створенні таких передбачена виплата грошей. Зокрема, виплачується грошова допомога обсягом 30 тисяч гривень людям, які створили дитячий будинок сімейного типу і взяли на виховання дитину з інвалідністю. Кошти можна отримати не тільки з державного, але й місцевого бюджету.

Державою передбачена щомісячна допомога у розмірі 2,5 прожиткового мінімуму для дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування. І якщо у дитини є інвалідність, то це — 3,5 прожиткового мінімуму.».

І прийомні сім’ї, і ДБСТ, і патронатні родини отримують грошове забезпечення за виховання дітей. Як згадувала Оксана Радіч, були часи, коли люди стверджували, що це соромно — отримувати за це гроші. Але сьогодні вона разом із колегами приїздить в громади та спілкується з її мешканцями. Стає помітно, що люди більше не соромляться наявності таких виплат, адже турбота про дітей — це теж робота.

Є також центри життєстійкості, де можна безкоштовно отримати соціальні послуги, психосоціальну підтримку, пройти тренінги. Це те місце, де дорослі можуть покращити свої батьківські компетенції та повчитися тому, як правильно взаємодіяти з дітьми різного віку. Центри життєстійкості працюють у п’яти громадах області: Кегичівській, Чугуївській, Ізюмській, Балаклійській та Валківській.

Значну роль у просуванні розвитку сімейних форм виховання відіграє також їх інформаційна підтримка. Так, у січні на Харківщині запрацювала гаряча лінія 0 800 300 823, куди можна безкоштовно звернутися за інформацією.

На сьогоднішній день завдяки цій гарячій лінії з’явилася 41 сім’я опікунів, куди влаштували 59 дітей, утворено 17 прийомних сімей, де стали жити 38 дітей, а також створили десять ДБСТ із 57 дітьми. Окрім цього, завдяки гарячій лінії з’явилися дві патронатні сім’ї, куди влаштували чотирьох дітей — по дві дитини в кожну родину. 

Які вимоги для оформлення опіки чи створення ДБСТ?

Щоб оформити опіку над осиротілими племінниками чи створити будинок сімейного типу, кандидатам потрібно відповідати низці вимог, зазначених у  відповідних законодавчих актах. За словами Оксани Радіч, у першу чергу це постанова Кабінету Міністрів №866 від 24 вересня 2008 року. Там перелічені як вимоги, так і пакет документів, необхідні кандидатам в опікуни, піклувальники, прийомні сім’ї і ДБСТ, а також в патронатні вихователі.

Як зазначила директорка, кандидати не повинні мати судимостей чи банківських заборгованостей. У них має бути своє чи орендоване житло та самостійний дохід, а також належний стан здоров’я — як фізичного, так і ментального.  

«Кожен кандидат має розуміти, що коли він або вона йде до лікарні за висновком про стан здоров’я, то це робиться не для того, щоб затягнути процес, — зауважує Оксана Радіч. — А тому, що держава не може передати дитину в родину, яка не має підтвердження належного медичного стану. 

Деякі наші кандидати кажуть, що найважче — це медичне обстеження. Але, знову ж таки, це все залежить від громади. У нас по пів року ніхто не чекав. Виявили бажання — отримали довідку протягом місяця. А потім вже потрапили в чергу з інших кандидатів».

---

Читайте також:

• «Я рада, що мене не залишили у біологічної матері. Інакше я не мала б того, що маю зараз». Історія вихованки дитячого будинку сімейного типу
• «Моя мотивація — бачити як діти змінюються на краще». Інтерв’ю із керівницею фонду «Волонтери: Дорослі-Дітям» Вікторією Тищенко

---

Разом із тим кожен дорослий повинен розуміти, що недостатньо відповідати одним тільки юридичним вимогам. За словами Оксани Радіч, кандидати ще мають бути активними, займатися саморозвитком, вивчати різні методи виховання. Необхідно мати внутрішній ресурс. Потрібно також розуміння вікової психології: як взаємодіяти з дітьми різного віку, як допомогти їм подолати кризи.

Також перед тим, як прийняти дитину в сім’ю, кандидати повинні пройти відповідні курси на базі центру соціальних служб. За словами директорки, щомісяця у них проходять навчання 25 кандидатів на усиновлення і 25 кандидатів на прийомні сім’ї, ДБСТ, опікуни чи піклувальники.

«У нас щомісяця відбувається навчання майбутніх кандидатів, — каже Оксана Радіч. — На базі нашого обласного центру соціальних служб створено навчально-методичний центр, у чиїх залах можуть проходити навчання одразу дві групи. Кандидати, які сюди приходять, дивуються, в яких гарних умовах тут все відбувається».

Якими мотивами керуються дорослі, які хочуть взяти дитину на виховання?

У кожної родини свої мотиви, аби взяти дитину на виховання, зазначає Оксана Радіч. Це можуть бути люди з різною історією: в одних немає біологічних дітей, інші, ж навпаки, мають чималий досвід у вихованні власних дітлахів, племінників та онуків. 

Існують родини, які кажуть: «Ми просто хочемо, щоб у нас була дитина». Але це не завжди правильна позиція, зазначає директорка. Буває, що дорослі намагаються втілити через дітей свої нереалізовані мрії. Також не завжди можна зрозуміти мотивацію того чи іншого кандидата. Бо кожен дорослий зазвичай каже, що хоче зробити чужу дитину щасливою. 

«Є такий вислів: “Чужих дітей не буває”, — каже Оксана Радіч. — Перш за все, ми всі повинні дивитися на те, що не буває чужих дітей. Кожна дитина має право на щасливе дитинство. 

Часто всиновлювачі хочуть виключно маленьких дітей. Але як бути з підлітками? І от ми роз’яснюємо людям, що не треба думати тільки про маленьких. Якщо ви вирішили стати щасливою родиною, подивіться, будь ласка, з ким у вас краще виходить спілкуватися. І, наприклад, подаруйте щастя шіснатдцятирічному підлітку. І коли йому виповниться вісімнадцять, у вас точно буде досвід. Ви зрозумієте, чи ви хочете виховувати малечу, чи стати гарним другом для підлітка». 

Директорка розповіла історію дівчинки, яка у віці семи років була позбавлена батьківського піклування. Її мати не виконувала свої батьківські обов’язки. Дитина потрапила до прийомної сім’ї, де виховувалося ще троє. Через три роки з’явилися й потенційні усиновлювачі, які захотіли стати батьками цієї дівчинки. 

«Незважаючи на те, що мама свого часу за нею не доглядала, у дівчинки не було захворювань, — розповідає Оксана Радіч. — Та й під час перебування в прийомній сім’ї педагогічної занедбаності вдалося повністю позбутися. Але коли про це дізналася її біологічна мама, вона заявила, що не дозволить цього зробити. Разом із тим, відновлювати свої біологічні права не схотіла. 

Але за всіма законодавчими актами десятирічна дитина може висловити власну думку щодо цього. Дівчина заявила, хоче бути усиновленою цим подружжям. Вона сказала: хоча все одно люблю свою біологічну маму, я зростатиму в цій сім’ї». 

До речі, люди, які свого часу пройшли інтернатну систему, також наголошують на необхідності саме сімейного виховання. Яскравий приклад — керівник офісу дітей та молоді «ДІйМО» при Міністерстві соціальної політики Кирило Невдоха, який цьогоріч став наставником для тридцяти підлітків. Свого часу хлопець виховувався в інтернаті та добре відчув на собі всі недоліки такої системи. Але підтримка наставників допомогла йому адаптуватися до дорослого життя. Тепер Кирило на всеукраїнському рівні відстоює право кожної дитини виховуватися в сім’ї.

Як розповіла Оксана Радіч, в дорослому віці діти можуть не забувати своїх прийомних батьків. Вони селяться поруч, регулярно до них навідуються. А коли в них з’являються вже власні діти, то охоче водять їх до названих дідуся та бабусі. 

Я хочу прийняти дитину в свою родину. Що робити?

Якщо у людини виникла думка відкрити свою родину для дитини, яка залишилася без батьків, в першу чергу, зателефонуйте на гарячу лінію 0 800 300 823. Фахівці гарячої лінії зможуть проконсультувати щодо всіх можливих форм сімейного виховання, нададуть інформацію про додаткові ресурси, які варто переглянути.. 

За бажання людини, фахівці гарячої лінії зкерують до місцевої служби у справах дітей. Саме ця структура має всі повноваження щодо захисту прав неповнолітніх. Там людина консультується з фахівцем та подає відповідний пакет документів, а співробітники зможуть пояснити, чи відповідають вони всім чинним вимогам. 

Далі людину можуть внести у реєстр майбутніх усиновлювачів, опікунів, піклувальників чи прийомних батьків. 

Кожна дитина заслуговує на любов, підтримку та безпеку, які може дати лише родина. Незалежно від обставин, у яких опинилися діти, важливо, щоб вони зростали в середовищі, де відчувають себе бажаними та захищеними. Кожен дорослий, який вирішує прийняти дитину до своєї родини, стає частиною великої місії — дарувати дітям щасливе дитинство та впевнене майбутнє. Спільними зусиллями ми можемо створити світ, де кожна дитина знає, що є люди, готові їх підтримати та захистити.

---

Матеріал підготовлено за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва й розвитку Німеччини (BMZ) через Німецький державний банк розвитку KfW. 

---

Текст — Юлія Гуш, фотографії — Юрій Каплюченко, обкладинка — Катя Дрозд, редактура — Олександра Пономаренко