«Хочеться, щоб діти приходили і знали, що їх почують». Як «Кампус» у Чугуєві притягує молодь та допомагає розвивати місто

«Такий моцний! — каже хлопчик другові, дивлячись на козака з репродукції картини Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» та, посміхаючись, вказує на його біцепс: — Рука гіпопотама!»

«Так, хохотуни, ви смішинку спіймали?» — звертається до них хтось із дорослих та просить переставити роботу на стілець.

Репродукція виконана з українського дуба. Її створив волонтер чугуївського молодіжного центру «Кампус» Ігор Бутаков до 180-річчя з дня народження художника. Процес зайняв тиждень. Спочатку Ігор обробляв дошку на верстаті, потім допрацьовував вручну, використовуючи екологічні матеріали — лляне масло і бджолиний воск. 

«Ілля Рєпін — видатний художник для нашого міста, у нас з ним багато пов’язано, й ми робимо заходи, щоб люди пам’ятали [про нього, — «Люк»], — каже директорка молодіжного центру Анна Рибалко та додає: — Ігор — молодець, дуже активний. Коли ми познайомилися, він вже був на колісному кріслі. Допомагав у плануванні того, як тут все будувати. Бо ми орієнтувалися на безбар’єрний простір, доступний для всіх».

Ігор — з селища Кочеток, що в п’яти кілометрах від Чугуєва. Дев’ять років тому він отримав важку травму, зараз пересувається на кріслі колісному. Після травми, згадує Ігор, він «був у лежачому положенні, годували з ложечки, перевертали на бік». Проте займався фізичною реабілітацією й за три роки став самостійним і дієздатним. Й хоча розумів, що відновитися на 100% не вдасться, вирішив працевлаштуватися.

У листопаді 2023-го Ігор подав грантову заявку до швейцарської організації Helvetas на облаштування власної майстерні. У січні 2024-го отримав фрезерний верстат з ЧПУ. За три місяці опанував обладнання — репродукцію Рєпіна створював вже на ньому. 

Торік Ігор доєднався до молодіжної ради Чугуєва. Згодом дізнався про проєкт із створення молодіжного центру й долучився до нього як волонтер. 

«Ми казали, що хочемо бачити в молодіжному центрі (стиль, техніку, освітлення, меблі, інтер’єр), і вже спільно з дизайнером UNICEF проєктували, бо в них був досвід, а в нас — цілі, — пояснює Ігор. — Й вони вже, виходячи з наших побажань, допомагали створити не тільки красиво, а й максимально практично, бо приміщення загалом не велике, а вмістити треба було багато чого. 

Я займався доступністю — це ширина пройомів, щоб [у цьому просторі] не було порогів, була доступна вбиральня». 

Назву «Кампус» команда обрала шляхом голосування з десятка варіантів. Зупинилися саме на ній, бо «це об’єднання, табір, коло, колектив». 

У січні 2024-го молодіжний центр розпочав роботу.

«Намагаємося з усіма знаходити контакт»

«Кампус» розташований у просторому та світлому приміщенні зі свіжим ремонтом. 

У шафі — книги з саморозвитку та настільні ігри. На стіні — цитати Стіва Джобса, Джоан Роулінг, Крістофера Ріва (виконавця ролі Супермена, який отримав травму після падіння з коня і залишився паралізованим, проте продовжував жити активним життям та займатися громадською діяльністю), Святослава Вакарчука і Джека Горобця.

«Це все ми придумували, — посміхається Анна Рибалко. — Ну, не самі цитати, але шукали щось мотивуюче».

Анна народилася в Харкові, але з п’яти років проживає у Чугуєві, відтак вважає його своїм рідним містом. Повномасштабне вторгнення зустріла вдома.

«24 лютого [2022-го] було страшно, бо Чугуїв — це військове місто, — згадує вона. — Я виїхала в березні 2022-го — була в Харківській області, за 100 кілометрів звідси, але все одно хотіла повернутися сюди, бо це дім». 

Врешті додому Анна повернулася у травні 2022-го. Влітку того року, згадує вона, в Чугуєві майже не було людей, місто постійно обстрілювали. 

«Буває страшно, але мені тут набагато спокійніше [ніж будь де], бо я в колі друзів, рідних, — каже вона. — Навіть коли виїжджала в Харківську область — здавалося б, недалеко — для мене це був сильний удар. А зараз мені дуже добре».

Громадською діяльністю Анна почала займатися вже під час повномасштабного вторгнення. Як і Ігор Бутаков, вона приєдналася до молодіжної ради Чугуєва. 

«У жовтні 2023-го до нашої та ще до п’яти громад Харківської області зайшов проєкт за підтримки UNICEF, — розповідає директорка «Кампусу». — За три місяці побудували наш центр. Я активна людина, мені цікаво пізнавати щось нове, тож я навіть свою подругу і однокласницю [Сабіну] запросила до цієї діяльності. Вона була досить сором’язлива, але зараз я відчуваю, як ця діяльність розкрила її».  

До команди «Кампусу» входять сама Анна, Сабіна Абасова та Євген Бондаренко. Центр працює щодня, крім понеділка, доступ до нього вільний. Тут проводять заходи з неформальної освіти, культурні, спортивні та розважальні події, майстер-класи і тренінги.

«У нас був курс із журналістики, ораторської майстерності, фото- та відеозйомки, фінансової грамотності, тренінги з підприємницької діяльності, громадянської освіти, лідерства, командотворення, — перелічує Анна.

Також у нас є психологічні тренінги та консультації. Зараз ми перебуваємо в місті, яке потерпає від війни, й, відповідно, [людям] необхідна психологічна підтримка. Відбувається багато творчих заходів: арттерапія, музикотерапія, театротерапія. 

Крім того, є дозвіллєві [заходи]: кіновечори, ігрові вечори. [Хлопці та дівчата] просто приходять, грають на музичних інструментах, спілкуються та комунікують».

Частину активностей команда «Кампусу» проводить самотужки: Анна — стретчінг (планує також курс із SMM), Євген — мовні клуби, Сабіна — літературні вечори. На інші залучають фахівців. «Український професійний розвиток» задає вектор діяльності, але не обмежує команду: наприклад, курс із фото- та відеозйомки в центрі запустили за власною ініціативою.

Щодня «Кампус» відвідують до 15 людей. Загалом з відкриття через нього пройшло вже близько 600 унікальних відвідувачів. Вік — від 14 до 25 років, основна цільова авдиторія — від 14 до 18. Заходи проводять для різних вікових категорій. 

«З ковідом, з війною [хлопці та дівчата] стали менше розуміти, що таке офлайн-комунікація, їм страшно розкриватися і спілкуватися, — стверджує Анна. — І коли вони приходять [до центру], у них є можливість зрозуміти, що це не страшно.

Ми працюємо з абсолютно різними дітьми, з молоддю. [Подеколи] приходять трошки складні підлітки, але намагаємося до всіх знаходити контакт і заняття. Хочеться, щоб вони приходили і знали, що їх почують».

Ігор Бутаков залучений до діяльності «Кампуса» як волонтер, час від часу відвідує події, іноді виступає в якості спікера. Зокрема, на одному з заходів із профорієнтації розповідав молоді про свою майстерню та бізнес, також провів майстер-клас із виготовлення сувенірів із деревини. Крім того, брав участь у серії заходів, присвячених інклюзії: акцентував на тому, що варто поважати кожну людину в суспільстві.

«Проблема Чугуївської громади — це відсутність громадського транспорту з доступністю і пониженням, бар’єри у вигляді відсутності пандусів. Тож хочеться це змінювати. А молодь — двигун прогресу, тож роблю ставку на неї, — пояснює Ігор.

На першій зустрічі молодь ще соромилася, бо [раніше] не мала справу з людьми з інвалідністю. Я сказав: “Можете ставити будь-які питання”, адже ціль була, щоб мене сприймали на рівних. І на третій зустрічі вже почали питати.

Зараз, коли я зустрічаю на вулиці молодь, вони вже не ховають погляд. Бачать мене і не бачать крісла колісного — просто сприймають мене як людину. Через війну у нас буде багато людей, ветеранів з інвалідністю, [тому тут важливі] спілкування, толерування, поводження й допомога».

Нещодавно команда «Кампусу» їздила в гості до центру «1664» в Пісочині, який відкрився в межах цього ж проєкту. Попри те, що програма в центрах приблизно однакова, каже Анна, молодь все ж відрізняється. Відтак і молодіжні центри — також.

«На мою думку, реклама нашого міста — це люди, — посміхається директорка «Кампусу». — Ми постійно працюємо з новою молоддю, і я бачу, наскільки вона різна, творча, відкрита. 

Мені здається, що ми [молодь Чугуєва] — дуже щирі. Є моменти, коли відчувається, що саме наша молодь не боїться казати свою думку. І я в цілому їм кажу, що їхня думка важлива, та вони мають на ній стояти.

Якщо я буду чути від молоді, що їм тут класно, їх тут розуміють і вони щось від цього отримують — це вже [буде] перемога».

---

Читайте також:

• «Головне — чути підлітків». Як працює молодіжний центр «1664» у Пісочині
• Собачі притулки, подкасти та мотиваційний табір. Які проєкти харківської молоді реалізуються за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ)
• «Укрзалізниця» запустила продаж квитків на перший дитячий вагон. Поїзд з ним їхатиме за Харкова

---

«Загалом це про втілення бажань і мрій»

Сьогодні в «Кампусі» запланований черговий захід: звіт про нещодавну поїздку до французького Шербура. Туди відвідувачі «Кампусу» їздили для обміну досвідом: відвідали місцеві молодіжні центри, музеї та просто провели час разом.

До простору підтягуються підлітки та розсаджуються півколом. На екрані демонструють слайди презентації. Діти посміхаються, споглядаючи групові фото.

«Що більше всього запам’яталося?» — питає їх міська голова Чугуєва Галина Мінаєва, яка також прийшла на захід.

«Компанія!» — в унісон відповідають підлітки.  

Поїздку організував проєкт відділу освіти Чугуївської міськради. Раніше, розповідає Мінаєва, на другому поверсі цієї будівлі із Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) вже створювали молодіжний хаб, але цей простір — більш сучасний.

«Дітям тут комфортно. Важливо мати такі гарні локації, які були б цікаві для спілкування молоді. Бо те, що гарне, стимулює приходити, — пояснює міська голова.

Ми розуміємо, що війна не закінчилася, тому сьогодні тут проводять заходи, але не дуже масштабні, з безпекових міркувань. Також у громаді є декілька укриттів, де ми проводимо різноманітні заходи — зокрема, з дорослим населенням. 

Сьогодні дітям дуже не вистачає спілкування. Ми намагаємося створювати можливість, щоб вони відпочивали десь. Коли дітки в дорозі і певний час [перебувають] разом, то знайомляться й дружать».

Молодіжна рада, розповідає Анна, активно співпрацює з «дорослою»: наприклад, зараз долучилися до створення та облаштування просторів для артгуртків, заходів із самооборони та танцювальної студії для молоді в межах проєкту з міжнародними донорами. Відвідувачі «Кампусу» також цікавляться громадською діяльністю.

«[Кампус —] це про розвиток, про зростання, про комунікації, й це впливає на ставлення [молоді] до навколишнього світу, — каже Анна. — Вони багато дізнаються, впізнають себе, деякі, можливо, розуміють, як їм йти по життю. 

Більшість молоді, яка ходить до нас на постійній основі, планує вступити до молодіжної ради та розвивати місто. Загалом це про втілення бажань і мрій».

Після презентації молодь залишається в центрі. Кілька хлопців та дівчат щось живо обговорюють, а потім сідають за стіл та розкладають карти з колоди «Уно». Анна розповідає, що це постійні відвідувачі, які ходять до «Кампуса» щодня.

«Саме в Чугуєві, на мою думку, дуже мало [можливостей] для самореалізації. Багато є для відпочинку — парки, тренажери, кіно, — каже один із них, інтелігентний хлопець в окулярах Олексій Хомяков та додає позитиву: — Навіть під час війни Чугуїв змінюється на краще: з’являються нові кафешки, магазини. “Кампус” відкрився».

Олексій переїхав до Чугуєва у 2014-му з Первомайського, що на Луганщині. Про молодіжний центр дізнався через Анну та Сабіну, поки готувався до випускного. З початку літа почав відвідувати його.

«Я ходжу [сюди] майже на кожну подію, бо тут часто проходять цікаві заходи на різні теми, — розповідає він. — Наприклад, про фотозйомку, про стресостійкість. Учора проводили квест, пов’язаний з Рєпіним. Мені подобається атмосфера в “Кампусі”. Майже всі мої друзі поїхали [з Чугуєва, тут зустрів] нових знайомих».

Інша постійна відвідувачка «Кампусу» Валерія Скріпіліна також знайшла тут чимало нових знайомств та цікавих активностей.

«Я граю в футбол та познайомилася зі спортивним директором нашого міста [начальницею відділу молоді та спорту Чугуївської міської ради]. Вона мені розповіла, що у нас відкривається такий молодіжний центр, — згадує Лєра. 

Коли я вперше сюди прийшла, мене це зацікавило, й почала ходити. [Запам’яталися] ігрові вечори, кіновечори, майстер-класи з деревообробки, музичні майстер-класи, арттерапії, щось своїми руками зв’язати, зліпити».

Чугуїв — рідне місто Валерії, проте в майбутньому вона бачить себе за його межами. 

«Я б хотіла переїхати в Харків, там більше можливостей, — каже Лєра. — Але Чугуїв завжди залишиться в моєму серденьку. Що особливого в Чугуєві? Можливо, люди. А також місця, що запам’ятовуються. Я провела дитинство на дитячому майданчику, і в нього закохалася. У голові відклалися якісь моменти, які я не хочу забувати, які залишилися саме в цьому місті».

Олексій планує вступати до ХНУ імені В.Н. Каразіна на програміста, Валерія — навчатися на поліцейську. 

Відтік молоді, пояснює Анна, є проблемою не лише Чугуєва, але й загалом маленьких містечок, бо «молодь виростає й хоче чогось більшого, а маленьке місто ніколи не зможе дати все те, що надає велике». До того ж, зараз багато хто поїхав через війну.

Сама Анна навчалася в Академії культури в Харкові, проте повернулася до Чугуєва й знає такі самі приклади. Водночас на початку цього року знов переїхала до Харкова —  при цьому наголошує, що там лише мешкає, а загалом «на своєму місці».

«Я щодня [в Чугуєві] і повністю налаштована на розвиток свого міста, — каже вона. — Я відчуваю великий потенціал в наших дітях і молоді. Зараз радію, що люди повертаються, багато молоді. Це ще одна причина, чому я хочу цим займатися».

«Надихає, що люди почали повертатися»

До великої війни Ігор Бутаков думав про переїзд з України за кордон через велику бар’єрність та відсутність інклюзії. Проте зараз змінив свою думку.

«З початку повномасштабного вторгнення думки [поїхати з України] покинули мене, — каже Ігор. — Я побачив, що робляться реальні кроки для створення інклюзивного простору, й що вже є таке бажання у місцевої влади, у Верховної Ради. Тож вирішив брати участь у створенні безбар’єрного середовища всередині України. В лютому [2024-го] я відкрив ФОП — це було рішення на підтримку економіки».

Галина Мінаєва наголошує, що з початку повномасштабної війни і дотепер органи місцевого самоврядування надають мешканцям всі послуги, комунальні підприємства і заклади охорони здоров’я також функціонують. Великий бізнес поїхав з міста, проте малий продовжує працювати.

«В березні 2022-го я їхала по Чугуєву, і місто було порожнім — це страшно, — згадує міська голова та посміхається: — А зараз я хочу десь припаркуватися, але не можу — настільки багато машин. Надихає, що люди почали повертатися. І надзвичайно приємно, що у громаді є багато молоді і дітей». 

Водночас через безпекову ситуацію чимало мешканців громади, які мають дітей, досі лишаються за межами Харківської області або виїжджають — туди, де більш безпечно. Натомість у місті сподіваються на можливість навчання хоча б за змішаною формою.

«Головне питання — можливість віддати дітей до школи і проходити офлайн-навчання, — пояснює Мінаєва. — Тому для нас важливо продовжувати облаштовувати [укриття]. А далі — час покаже».

Анна планує продовжувати працювати над розвитком Чугуєва. Наостанок питаємо, яким вона бачить місто після війни:

«Я бачу Чугуїв щасливим, спокійним містом, яке не боїться кожного грюкання дверей. Хочеться бачити більше усміхнених людей, об’єднані родини, бачити, що місто розвивається, й у ньому відкривається багато нових можливостей».

---

Матеріал підготовлено у межах проєкту «Створення 6 молодіжних центрів для підтримки підлітків та молоді» ГО «Український професійний розвиток» за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ).

---

Текст — Дмитро Кузубов, фотографії — Юрій Каплюченко, обкладинка — Катя Дрозд, редактура — Олександра Пономаренко