«Головне — чути підлітків». Як працює молодіжний центр «1664» у Пісочині

«Молодь хоче — і ми це робимо»

— Як виникла ідея створити у Пісочині молодіжний центр?

Валерія: У нас була і є активна молодь. Громада запропонувала цій активній молоді підтримку, і завдяки співпраці Пісочинської селищної ради з UNICEF та громадською організацією «Український професійний розвиток» з’явився наш молодіжний центр.

Ми зібрались із місцевими активістами і почали розробляти програму. До речі, наш дизайн почався із червоного холодильника. У нас працювала дівчина, яка все життя мріяла, щоб мама купила їй червоний холодильник. І от ми вирішили зробити такий ось лофт із яскравими червоними акцентами. 

Громада допомогла знайти приміщення. 22 листопада 2023 року було наше офіційне відкриття, прийшло багато почесних гостей, зокрема [голова ХОВА, — «Люк»] Олег Синєгубов та вище керівництво UNICEF. 

Назва хабу — «1664», це рік заснування Пісочина.

— Якими були перші місяці після відкриття?

Валерія: Перші два місяці ми працювали без додаткового фінансування, запрошували волонтерів проводити заходи, почали з усіма знайомитись. У нас були і квартирники, і молодіжні поєдинки, і саунд-дизайн, і вечорниці. Ми були одним із найактивніших хабів. 

Далі вже за рахунок гранту, який надавав UNICEF, запустили курси, зокрема ораторського мистецтва, медіа продакшену, фінансової грамотності, тренінг з основ підприємницької діяльності і як відкрити власну справу тощо. У нас була екскурсія до місцевого ресторану (під час якої молодь дізналась більше про бізнес процеси, як працює гастробізнес під час війни). Що молодь хоче, на що є запит — це ми й робимо.

До нас приходить молодь різного віку, інколи навіть батьки та діти відвідують заходи разом. За законом молодь — від 14 до 35 років, тож мама з донькою можуть прийти на один і той самий тренінг. У нас дуже дружня та довірлива атмосфера. 

Павло: Ми спілкуємось з молоддю і дізнаємось, що саме для них актуально сьогодні. Сьогодні, наприклад, тренінг про першу медичну допомогу, адже, на жаль, по нашій громаді прилітає.

— Розкажіть, які заходи у вашому центрі користуються особливою популярністю.

Валерія: Один з форматів — управлінські поєдинки, інколи внутрішні, інколи між різними молодіжними центрами. Молодь бере участь командами. Це допомагає їм розвивати комунікацію та впевненість у собі. На дебатах є судді, які виставляють оцінки. Виглядає як захоплююча гра.

Крім того, ми проводимо зустрічі з психологами та арттерапевтами. Теми різні: це й емоційне вигорання, подолання страхів, загалом те, про що просять діти. Одна з наших популярних лекторок — психотерапевтка та викладачка ХНПУ імені Г. Сковороди Марина Сокол.

— За яким графіком ви працюєте?

Валерія: Наразі на літній період ми працюємо з вівторка по суботу з 13:00 до 21:00. У зимовий період будемо працювати і в неділю, бо у дітей почнеться школа, і їм буде зручніше приходити у вихідні.

— Завжди є проактивна молодь, яка радісно відгукується на будь-які заходи. А як ви працюєте з тими, хто ще не впевнений, що їм потрібен молодіжний центр?

Павло: Для цього ми проводимо виїзні заходи, наприклад, на День захисту дітей та на Івана Купала ми відвідали великі прийомні родини [дитячі будинки сімейного типу, ДБСТ] в Пісочині. 

Звісно, силоміць ми нікого не долучимо, але пробуємо максимально презентувати свою діяльність. Один із аргументів відвідати молодіжний центр — пограти на PlayStation.

Валерія: Крім того, ми проводили спільні заходи з різними секціями, ДЮСШ, школами та бібліотеками. У планах ще проведення косплей-фесту. У нас багато неформальних заходів, щоб діти розуміли, що це не нудна школа, тут цікаво. Ми підтримуємо всі ініціативи молоді. 

У нас є багато дітей, яким важко комунікувати. Допомагають у встановленні контакту настільні ігри, той же «Каркасон», «Бункер», «Мафія». Підлітки потроху починають спілкуватись, а хтось вже й зустрічається. Новеньким ми завжди приділяємо багато уваги, і ось вони вже обіймаються при зустрічі і діляться новинами. 

Ми намагаємось максимально підтримувати молодь і дослухатись до її потреб. Головне — чути підлітків, що вони хочуть, а з усім іншим вони самі будуть допомагати.

Наприклад, у нас є одна дівчина, яка робить манікюр, і ми допомогли їй у веденні соцмереж і пошуку клієнтів. Інша дівчина вела проєкт з дизайну, проте мала деякі складнощі, і наша комунікаційна менеджерка допомогла їй успішно закрити проєкт і вийти на стипендію.

«Тренінги від Молодіжного центру допомагають у тих галузях, де точно не впорається шкільна освіта»

[«Люк» приїхав у Молодіжний центр під час тренінгу з першої домедичної допомоги. Дев’ятеро підліток та підлітків активно включались у роботу, разом із тренерами обговорювали як правильно накладати турнікет та збирати валізу з необхідними речами].

Після заходу ми спитали у молоді — чому ви відвідуєте Молодіжний центр?] 

Ярослава (15 років): Я приходжу сюди на тренінги. Їх неймовірна кількість і всі вони дуже цікаві. Можна отримати нові знання, і це особливо цінно, адже школа зараз працює тільки онлайн. А ще тут багато інших дітей, і з ними можна спілкуватись. Молодіжний центр — це простір для саморозвитку.

Кирил (18 років): Наше суспільство під час війни хоч і об’єдналось навколо національної ідеї, проте відчувається трохи атомізованим. Хтось поїхав в інше місто, хтось навчається дистанційно. Частина соціальних зв’язків втрачається. Такі молодіжні центри, як наш, допомагають із цим боротись. Сюди можна прийти пограти, гарно провести час, відчути добросусідство, відновити почуття колективу. Тренінги, які тут проходять, допомагають у тих галузях, де точно не впорається шкільна освіта. Наприклад, домедичну допомогу, заняття з якої було сьогодні, дуже складно пояснити онлайн.

Аріна (16 років): Тут дуже крутий колектив і класні заняття. Мені подобається спілкуватись з людьми, які викладають. Особливо мені запам’ятався тренінг з кібербезпеки. Я б хотіла вступати на цю спеціальність, і завдяки тренінгу я впевнилась, що це точно моє!

Діана (15 років): Для академії дівочого лідерства мені потрібно було зробити проєкт. Я звернулась до Валерії і вона допомогла мені провести майстер-клас з малювання. Я так захопилась ідеєю, що зрештою Валерія запропонувала мені написати разом міні-грант. Ми виграли, і тепер маємо фінансування на закупку матеріалів та каво-брейки під час художніх майстеркласів.

[В хабі є коворкінг, куди можна приходити попрацювати або підключитись на онлайн-навчання. Окремо обладнана фотозона та студія звукозапису, є стіл для настільних ігор, кухня та зона з PlayStation. А головне — велика зала для проведення заходів. Валерія запевняє, що у залі можна провести навіть танцювальний майстер-клас. Особливою увагою підлітків користується крейдяна дошка знайомств: тут можна лишити свої контакти і, можливо, хтось тобі напише].

---

Читайте також:

• Українська молодь отримає державну допомогу, щоб придбати книжки
• «Важливо давати молоді альтернативу». Інтерв’ю з керівницею простору «Уява» Василісою Гайденко. Місто для дітей
• «Ми працювали з боку мистецтва і свідомого громадянства». Інтерв’ю з директоркою «Мобільної школи» Анною Дубінською

---

«Наша єдина проблема — російські ракети»

— Багато громад стикаються з проблемою, що молодь хоче переїхати у велике місто. Як у вас з цим?

Павло: Ми знаходимось на відстані десяти хвилин від Харкова, тож багато хто працює в місті, а живе тут. До нас часто приїжджають на заходи гості з Харкова. Звісно, частина молоді виїжджає за кордон, так само як і усюди. 

На нашу громаду дуже позитивно вплинула децентралізація, тут почалась розбудова. Локальні підприємства — ТЕЦ-5, «Лоск», заводи — почали сплачувати податки у місцевий бюджет. Після початку реформи у нас з’явилися дві школи, а третя була відреставрована. Збудували новий мікрорайон, оренда нерухомості навіть дорожча ніж в Харкові. Місцева влада ефективно використовує гроші.

Валерія: Селищний голова якось звернув увагу, що у нас немає освітлення на вході в Молодіжний центр. І буквально в той же день проблему виправили. Нас максимально чують і підтримують наші ідеї.

— Громадські проєкти сильно залежать від грантового фінансування. Яка ваша стратегія сталості?

Валерія: UNICEF зробив нам ремонт, а «Український професійний розвиток» підтримує нас навчанням. Вони навчали нас проєктній діяльності та грантрайтингу. Ми пишемо багато грантів і у нас є партнери серед інших громадських організацій. Але найголовніша наша підтримка — сама громада. 

Більшість проблем, з якими стикаються громади (на кшталт фінансування), нас просто не стосуються. Наша єдина проблема — російські ракети.

Павло: Наша зарплатня як співробітників Молодіжного центру нараховується з місцевого бюджету, по відділу освіти. А гранти ми пишемо на реалізацію проєктів. 

Зараз написали грант, щоб придбати [портативну електростанцію] EcoFlow і зробити наш простір комфортним під час блекаутів.

— Які плани на майбутнє вважаєте першочерговими?

Павло: Наразі ми працюємо над створенням молодіжної ради. Теоретично, вона вже існує, але ми хочемо залучити більше людей і зробити її дійсно дієвим інструментом.

— Чому ви працюєте в молодіжному хабі?

Павло: Моя мотивація працювати тут — ком’юніті. Мені подобається організовувати події і бачити, як діти та підлітки стають активними і втілюють свій потенціал.

Валерія: Я волонтерила з раннього віку, ще з 2014-го. Ми їздили в інтернати, у військові госпіталі. Все це мені до душі.

Також я маю педагогічну освіту. Мені болить, що молодь зараз навчається дистанційно, їм багато чого не вистачає. Я можу бути на роботі і в вихідні, мені цікаво і хочеться щось змінювати. Ми маємо чути молодь, щоб у нас було майбутнє.

---

Матеріал підготовлено у межах проєкту «Створення 6 молодіжних центрів для підтримки підлітків та молоді» від ГО «Український професійний розвиток» за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ).

---

Текст — Вікторія Нестеренко, фотографії — Юрій Каплюченко, обкладинка — Катя Дрозд, редактура — Олександра Пономаренко