«Моя мотивація — бачити як діти змінюються на краще». Інтерв’ю із керівницею фонду «Волонтери: Дорослі-Дітям» Вікторією Тищенко

«Я роблю усе, щоб влаштувати дітей у родини»

— Для початку розкажіть, будь ласка, три факти про себе.

По-перше, я маю хобі — волонтерство, та велику родину, в мене четверо дітей. 

По-друге, я докторка економічних наук, професорка з економіки. 

По-третє, минулого року я отримала відзнаку Президента України «Золоте серце». Цю нагороду вручали 39 волонтерам з різних міст України. 

— Як ви прийшли працювати у громадський сектор? Як з’явився ваш благодійний фонд? 

В громадському секторі я опинилася випадково. Я народила другу донечку, в мене залишилися гарні дитячі речі і я думала куди їх діти. Знайшла оголошення, що якісь харківські волонтери збирали речі для покинутих немовлят в перинатальному центрі. 

Це стало першим кроком до мого професійного волонтерства. Не зупиняюсь вже дванадцять років, системно допомагаю дітям та родинам у Харківській області. 

Спочатку у мене була волонтерська ініціатива: десь два роки я збирала харків’ян, хто хотів та міг допомогти дітям у закладах. На той момент було десь до 300 людей, я навіть не усіх знала. Багато було волонтерів-водіїв, які безоплатно возили допомогу. Це був доволі активний період становлення нашого благодійного фонду.

Потім ми зіткнулися з проблемою звітності та залучення коштів від донорів. Тому у 2016 році ми офіційно зареєстрували благодійну організацію «Благодійний фонд “Волонтери: Дорослі-Дітям”». Так невелике об’єднання небайдужих людей виросло у досвідчену юридичну організацію з гарною аудиторською історією, документацією та командою. 

Від базової підтримки дітей ми перейшли до адвокації змін у законодавстві, підтримці сімейних форм виховання [далі по тексту — СФВ, — «Люк»]. Без зайвої скромності скажу, що наш фонд відіграє важливу роль у Харківському регіоні. Ми є підтримкою обласної Служби у справах дітей, співпрацюємо з місцевими соціальними службами. 

Доросли до такого рівня, що «Волонтери: Дорослі-Дітям» стали одним зі стовпів опори сімейного виховання Харківщини. Якщо на початку нашої роботи адміністрація інтернатів нас радо зустріла, бо ми привозили гуманітарну допомогу, то зараз до останнього тримають двері зачиненими. Знають, що якщо вже приїхала Тищенко, то вже не тільки з подарунками. Тепер я роблю усе, щоб забрати дітей із цих закладів та влаштувати їх у родини. 

— Хто у Вашій команді? Розкажіть трохи про цих людей.

Ще на самому початку роботи нам допомагав один чоловік. Він був вже у поважному віці, але завжди перший відгукувався у чаті, коли ми шукали водія з машиною. Дуже допоміг нам із ромською родиною у Дергачівському районі під Харковом. Там був складний випадок: батько втратив руку і не міг піти на роботу. Тоді ми тільки вчились працювати з родинами у складних життєвих обставинах [СЖО], і часто їздили до цієї ромської сім’ї. 

Та якось через певний час нам зателефонував син того волонтера і повідомив, що його батько помер. Виявилось, що він тяжко хворів, коли почав з нами співпрацювати. Чоловіку хотілося наостанок перед смертю зробити щось корисне для суспільства. І він встиг підтримати нас і ту родину. 

Взагалі, у нас в Харкові чудові волонтери, досвідчені, стійкі та мотивовані. Усі активні, мають жагу до знань та прагнення самовдосконалення. Одна з таких — волонтерка Ірина, яка згодом стала хрещеною мамою моїх дітей. Вона їздила зі мною допомагати дітям у Комарівський психоневрологічний інтернат. Я думала, що вона злякається чи буде шокована, бо там дуже важкі діти були. Та Іра потім брала цих дітей до себе додому на вихідні, а згодом — стала мамою-вихователькою та створила свій дитячий будинок сімейного типу. Вона і досі зі мною працює. 

Команда наша у рази зменшилась, ми зробили її якіснішою. Тепер із нами працюють десяток досвідчених спеціалістів — людей, які пропрацювали «в полях», досконало знають специфіку захисту прав дитини, сімейних форм влаштування. Вони або працювали в Службах у справах дітей, Центрі соціальних служб. Дехто прийшов до нас з інтернатних закладів, бо підтримують більш європейський підхід влаштування дітей. 

«Проблема, зокрема, у підході до комунікації державних структур із батьками» 

— Чи бачите збільшення усиновлень та створення сімейних форм виховання (прийомних родин, дитячих будинків сімейного типу, оформлення опіки та піклування)? 

У Харківській області на обліку Служб у справах дітей перебуває 4277 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. До сімейних форм виховання влаштовано 4139 дітей. 

Зазначу, що така ситуація тільки в Харківській області, а не у самому Харкові. Міська рада повністю закрита для спілкування, жодна харківська Служба у справах дітей не готова співпрацювати з нами. Натомість, обласна рада — навпаки, радо йде назустріч, прислуховується до рекомендацій, навіть до критики. 

У Харківському регіоні є потенціал до розвитку сімейних форм виховання. Але для цього потрібна державна фінансова підтримка родин. Добре, що зараз пілотують подібний проєкт — з обласного бюджету виплачують від 30 до 50 тисяч гривень, залежно від стажу роботи. 

Фінансування від держави набагато краще і стабільніше, ніж перманентна підтримка будь-якої громадської організації.

— Яка мотивація у тих, хто готовий усиновити дитину чи тимчасово взяти дитину на виховання у сімейну форму виховання? Хто стає батьком-вихователем чи прийомним батьком? 

І з кожним роком зростає кількість СФВ. Стає більше дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ), де можуть одночасно перебувати до 10 дітей. Тільки нещодавно ми разом із обласною Службою у справах дітей створили шість ДБСТ. Поступово зростає і кількість прийомних родин завдяки менторській підтримці, зокрема й нашої організації. 

Кожна родина унікальна по-своєму. Для деяких батьків-вихователів (які створюють будинок сімейного типу) та прийомних батьків виховання дітей — це робота. Хтось йде працювати на заводи чи ферми, інші – працюють на державу. Ці батьки отримують державні виплати за те, що виховують дітей у форматі, наближеному до сімейного. 

У Харківській області усі гарні родини СФВ, кожна має свою «родзинку» і розвивається в певному напрямку. Є родини, де діти з батьками займаються музикою, танцюють, співають. Є з нахилом до математики й точних наук. Є ті, які більше приділяють увагу господарству — вигодовують кіз, курей, допомагають на городі, граються з котами та собаками. Інші можуть займатись побутовими справами: постійно щось випікати, готувати, грати у настільні ігри за чаєм. Бувають релігійні сім’ї. 

Тож коли потрібно влаштовувати дитину в якусь із родин, ми дивимось, що саме потрібно їй на цьому етапі.

Мене надихає розвиток дітей, влаштованих у СФВ. Коли я приїжджаю у прийомну сім’ю чи ДБСТ, а там дівчинка чи хлопчик, які мене пам’ятають ще з часів життя в інтернаті. Але вони вже не у закладі, а в сім’ї. А потім ці діти виростають, ідуть кудись вчитись, я вже зустрічаю їх у місті. Це моя мотивація — бачити як діти змінюються на краще. 

Хтось каже, що за життя треба «побудувати дерево та посадити будинок», моя ж мрія — допомогти дітям. Я всіх не можу охопити. Але можу допомагати через батьків-вихователів. Я думаю, що така мотивація майже у кожного в нашій команді. 

Загалом, допомога дітям — це покликання. Не кожен може прийняти у сім’ю та будинок фактично чужу людину, багато років жити з нею поруч. Не кожен витримає це випробування. 

До повномасштабного вторгнення були випадки розисуновлення, коли дитину повертали в інтернат. Це трагедія для усіх. Потрібно ще довгий час реабілітувати дитину психологічно. Для мене такий вчинок рівноцінний вбивству людини. Дорослий змириться і буде жити далі, а дитина без допомоги не зможе побудувати нормальне життя. 

Причини розусиновлення різні: неготовність батьків до сприйняття дитини, неправильна підготовка з боку державних структур, які займаються цим процесом. У Службах у справах дітей немає ставки психолога, а цей спеціаліст має не один день працювати з батьками, бути при знайомстві з дитиною, допомогти будувати стосунки під час адаптації. Це б мінімізувало ризики. 

— Чи змінюється щось у сфері прав дитини на Харківщині за останні роки? 

У громадах у нас провал у сфері захисту прав дитини. Бракує кваліфікованих фахівців із соціальної роботи. Зарплати малі, людей немає, ніхто не навчає тих, хто вже є.

В умовах війни ситуація в області подекуди катастрофічна. У нас, та й по усій країні, виявляють сім’ї у прихованих СЖО. Коли батьки залишаються без роботи, їм бракує елементарних харчів, вони зриваються. Щоб у них не забрали дітей, такі сім’ї починають мігрувати з громади у громаду. Бо на «дитячі» виплати ще якось живуть, а якщо дітей вилучаться з сім’ї — навіть ті копійки не будуть платити. 

Проблема ще й у підході до комунікації державних структур із батьками. У нас зберігається підхід «начальство завжди праве, а я дурень». А треба вийти на підхід «рівний рівному». 

Поки ми не змінимо ставлення до батьків та до тих, хто виховує дітей у СФВ — ми не вийдемо на європейську стезю реформи деінституціалізації [коли пріоритетом стає виховання дитини у сім’ї, а не в дитячих будинках чи інтернатах], як би ми цього не хотіли. Соціальні служби, Служби у справах дітей та інші державні структури мають бути партнерами у вихованні дітей. 

---

Читайте також:

• «Гранти кінечні, підтримка спільноти — вічна». Дитячий благодійний фонд з Харкова просить підтримки
• «Я рада, що мене не залишили у біологічної матері. Інакше я не мала б того, що маю зараз». Історія вихованки дитячого будинку сімейного типу
• Школа для дітей, «які досить сильні, щоб плисти проти течії та знайти свій шлях в житті». Директорка FinaRibba Марина Бессонова про інклюзивну освіту у Харкові

---

«Я мрію про закриття усіх дитячих будинків»

— Якої підтримки потребують родини в Харківському регіоні? 

Бачу, що батькам найбільше бракує не гуманітарної, а інформаційної підтримки. Особливо у сільських громадах. Вони не знають як і куди їм звернутися, які документи потрібні. Спеціалісти служби у справах дітей дуже завантажені, не можуть консультувати людей 24 години на добу 7 днів на тиждень.

Ми побачили цей «інформаційний голод», коли створили чат у Telegram для усіх СФВ. Я думала, що це неможливо, виявилось навпаки. Ми зібрали 270 батьків-вихователів, опікунів та піклувальників, прийомних та патронатних батьків Харківської області. 

У чаті ми вже рік надаємо інформаційну медичну підтримку, юридичну і психологічну. Також консультуємо з питань виплат, зарахування до університетів, технікумів, переоформлення документів, позовних заяв до суду та багатьох інших тем. 

Ефект від такої роботи вражає. У мене купа заяв від сімей, які хочуть розширюватись та влаштовувати до себе ще дітей. Вони готові за власний кошт добудовувати будинки, бо знають, що в них є юридична і матеріальна підтримка від нашого фонду. Зі своїми проблемами чи сумнівами вони не лишаються сам на сам.  

А ще ми побачили готовність батьків та дітей вчити англійську мову, вивчати історію, тему фінансової грамотності та ще багато тем. У жовтні ми запустили проєкт «Неформальна освіта для родин» за фінансової підтримки Crown Agents International Development. За перші три місяці майже 700 людей відвідали онлайн та офлайн заходи. 

Часто у батьків просто немає грошей, щоб оплатити курси собі та дітям. Тому вони дуже цінують можливість безоплатної неформальної освіти. Деякі вперше користувались Zoom, створили електронну пошту та дізнались, як протистояти фейкам та дезінформації, почали вчити англійську мову.  Насправді, я не очікувала, що батьки аж так захочуть вчитись. Зараз їх не зупинити.  

Ще до запуску проєкту ми отримували багато запитів на послуги логопеда-дефектолога для дітей. Ми змогли оплатити такого спеціаліста з Нідерландів, яка працює онлайн з малечею до шести років. Саме таких фахівців треба більше зараз, а в харківських громадах їх взагалі не знайдеш. 

Бракує й сімейних медіаторів. Служба у справах дітей у розпачі: щось трапляється між дитиною та родиною, дитину поміщають до патронатної форми [тимчасовe влаштування дитини у сім’ю, де дитина перебуває не більше трьох місяців] й на цьому все. Хто буде працювати з батьками та дітьми? Хто буде робити медіацію? 

Проте, схожа ситуація і в інших регіонах України. Соціальні послуги впроваджені точково. Багато громадських організацій надають психологічну допомогу, але вкрай мало — соціальної.    

У Харкові, наприклад, немає дуже важливої послуги підтриманого проживання. Це квартири (чи будинки) для випускників інтернатів та людей з інвалідністю, до яких мають бути прикріплені ще й спеціалісти для супроводу. Такі квартири у Харкові для галочки зроблені у гуртожитку, де коридорна система. Загальні вбиральні, столова — це хіба підтримане проживання? Хоча в нас є ресурси та можливість, і ми готові допомагати впроваджувати пілотні проєкти. 

— Чи є у Вас мрія? Як Ви б хотіли, щоб змінилась сфера захисту прав дітей в Україні? 

Я мрію про закриття усіх дитячих будинків. У деяких країнах Європи подібне вже втілили. І там не трансформували ці заклади у реабілітаційні центри (як роблять у нас). Так, потрібно залишили заклади, де допомагають дітям та людям з інвалідністю. Але нам не потрібна аж така їх кількість, як зараз є інтернатів.  

Також я хочу, щоб ми впоралися з реформою деінституціалізації. Запустили б якісні послуги в громадах. Відкрили б, нарешті, гідні квартири підтриманого проживання, не у великому гуртожитку, а хоча б в окремому будинку на 10-12 осіб максимум.

І, головне, мрію, щоб змінилось ставлення до дітей-сиріт з ДБСТ чи інших сімейних форм виховання. Коли дитина приходить з інтернатного закладу, вона не підготовлена по шкільних предметах. В інтернаті ніхто не зважав на рівень знань і навчання дітей. Там годують, одягають, слідкують і цього, на думку персоналу, достатньо. 

Батьки залишаються самі з проблемою розвитку та реабілітації дітей. Від школи немає програми обов’язкової підтримки. Це виключно бажання громади, директора школи. Я знаю, як це класно, коли з твоєю дитиною хтось займається, а не ти. Бо це геть інший рівень. Коли ми змогли підтримати батьків та дітей та знайшли їм репетиторів, отримали дуже багато вдячності та позитивних відгуків. 

Мені здається, що з усіма цими проблемами можна впоратись. Була б лише політична воля та мотивація людей у громадах. 

Матеріал підготовлений в межах проєкту «Неформальна освіта для родин» БО «БФ “Волонтери: Дорослі-Дітям”», за фінансової підтримки Crown Agents International Development. Проєкт спрямований на підвищення та зміцнення стійкості батьків-вихователів і дітей сімейних форм виховання Харківської області. 

Текст — Анна Дерев’янко, фотографії — з особистого архіву Вікторії Тищенко, обкладинка — Катя Дрозд