Залякати та деморалізувати. Як ворог використовує акустичний теорор проти харків’ян 

Харків для росіян — потужний опорний пункт 

Дослідження акустичного терору починалося зі звичайного спілкування. Як згадувала адміністраторка проєкту, голова правління «Майдан Моніторинг» Наталія Зубар, у перші дні вторгнення у чаті організації люди почали обговорювати як самі «прильоти», так і відчуття від них. Вони намагалися ідентифікувати різні види озброєння, якими гатили по місту росіяни. 

«Весь час зарубіжні ЗМІ під час інтерв’ю мене питали, звідки я знаю, як ті ракети звучать, — згадує Наталія Зубар. — Пам’ятаю, як ми стали шукати бази даних звуків. Ми багато це обговорювали. 

5 березня 2022 року наша колежанка Юлія Билина з Кременчуга поставила нам на сайт новину про те, що ми постійно відчуваємо звуковий терор. І так ми ввели це поняття. Далі ми спілкувалися з  досвідченими зарубіжними воєнними журналістами, для яких наша війна — далеко не перша. Вони казали: “Так, ми теж чули про подібну тактику, коли просто стріляють. Навіть без мети щось зруйнувати, а просто щоб налякати, аби було гучно і люди боялися”. Журналісти бачили подібне в Грозному під час чеченських війн, а потім в Сирії. А оскільки це ніде не описувалося, ми вирішили поступово це досліджувати». 

Спочатку опитали 489 людей. На базі їх відповідей з грудня 2023-го по лютий 2024 року «Майдан Моніторинг» провів 31 поглиблене інтерв’ю з різними респондентами, зокрема з волонтерами та медиками. 

«Є кілька міст, які систематично піддаються ударам, — розповідає керівник проєкту, доктор соціологічних наук професор Ігор Рущенко. — Це Київ, Кривий Ріг, Запоріжжя, і, можливо, ще Дніпро. Але по їх кількості, думаю, на першому місці — Харків. 

По-перше, харківський напрямок для них [російських військ, — «Люк»] цікавий, адже вони планували захопити місто. А коли захоплюють місто, вони його перед тим безжально бомбардують. З самого початку у них у планах було захоплення Харкова. В принципі, я думаю, що ці плани не змінилися. Цього року вони знову почали наступ на місто. 

До того ж, Харків — це потужний опорний пункт. Росіяни розуміють, що там є якась інфраструктура, яка підтримує опір військових. Вони полюють там за військовими, їх колонами, якимись підприємствами, цілями. Але ми бачимо, що удари йдуть і по суто цивільних об’єктах».

Ворог використовує терор абсолютно свідомо

З точки зору акустичного терору, для цивільних однаково — ворог вдарив по військовій цілі чи по житловій забудові. У будь-якому випадку утворюється звукова хвиля, яка й вражає людей. З перших днів вторгнення росіяни гатили по місту з танків, артилерії, мінометів, реактивних систем «Ураган» чи «Град». Деякі цивільні навіть навчилися розрізняти види озброєння на звук. 

Як показало дослідження, наслідком акустичного терору стали порушення сну. Респонденти скаржились, що не можуть заснути через відчуття тривоги, що сон їх став нестійким та переривчастим, що вони прокидаються навіть тоді, коли обстрілів немає.

Як зазначає Ігор Рущенко, ворог використовує терор свідомо, з розумінням всіх його наслідків. Це його тактика. Росіяни хочуть зламати населення та примусити його до капітуляції. Ще одна факультативна мета — витиснути людей з власних територій.

«Мене вразили деякі історії, — згадує Ігор. — Вони були дуже болючими. Коли люди ними ділилися, іноді доходило до сліз. Бо знов переживали ці ситуації, знов занурювалися в ці спогади. 

Хронічний стрес не відпускає людину навіть після року проживання в абсолютно безпечному місці за кордоном. Одна жінка в Словаччині схопила дитину та впала на підлогу, коли грюкнули дверцятами. Так організм рефлекторно реагує. Це відбувається поза нашим контролем. 

Раніше ми ніколи так не реагували на якісь гучні звуки, наприклад, на грозу. Навіть якщо десь щось вибухнуло, ніхто на землю не падав. У мене є знайома, яка починає рефлекторно плакати, коли чує вибухи. Більше того — така реакція в неї починається ще зі смартфону, коли вона бачить, що на місто летать КАБи». 

Дослідження від «Майдан Моніторинг» показало, що всі респонденти спостерігали за собою так званий синдром проєкції. Тобто, вони несвідомо сприймали цілком нормальні звуки — як-от грім чи роботу газонокосарки — за вибухи чи «прильоти» «шахедів». Наприклад, серед звуків, які змушували людей напружуватися: сміттярки, автомобілі та мотоцикли без глушників, грюкання дверей, шум газонокосарок, грім і навіть гучні голоси та крики.

«Дуже важливо розповідати про наслідки акустичного терору для здоров’я людей, — підкреслює Наталія Зубар. — Між іншим, для тварин також. Це довготривалі наслідки. І вони не такі очевидні, як зруйнований будинок. Цей руйнівний вплив, особливо, коли він повторюється, дуже важливо усвідомлювати. 

Дуже важливо, щоб ми самі знали, що війна на нас впливає, щоб ми це проговорювали. І щоб про це знали інші люди, зокрема й медичні спеціалісти, а також політики, які можуть пропонувати якісь рішення в галузі охорони здоров’я».

«Від сильного шоку не могла надрукувати повідомлення»

Окремо варто зазначити й інформаційний фон, який оточує людину. Якщо «приліт» стався недалеко, якщо є загиблі — така новина також стає травмуючим фактором. Наприклад, людина дізнається, що в Палац спорту влучило кілька ракет. Це місце знайоме з дитинства, у людини є спогади, пов’язані з ним. І руйнація пам’ятного місця сильно деморалізує.

 «Найяскравішим випадком для мене особисто стало бомбардування ТРЦ “Нікольский”, — згадує Наталія Зубар. — Я живу за 150 метрів від нього. Це сталося 9 березня 2022 року, близько одинадцятої години вечора. У ТРЦ влучила ракета. Хоча ніхто ще не сказав, яка — балістична чи крилата. Був дуже сильний струс. Я вже засинала, мене з ліжка підняло та гепнуло в прямому сенсі цього слова. Я якось піднялася, почала дивитися, що відбувається навколо. Я й досі впевнена, що це була термобарична зброя. І я почала записувати аудіоповідомлення у різні чати. У мене був настільки сильний шок, що я не могла друкувати. Сльози були на очах. І це був перший раз в житті, коли я почала користуватися аудіоповідомленнями».

Наталія почала пересилати повідомлення у різні чати. Згодом їй відповіла волонтерка з США Софія Кагна. Вона психіатрична медсестра вищої категорії, живе в Балтіморі. Софія запропонувала свою допомогу. 

«Тільки потім я зрозуміла, у чому була справа, — зазначає Наталія. — Кілька днів потому, як Софія провела зі мною дебріфінг, вона сказала: “А ти послухай своє повідомлення”. У мене було настільки незв’язне мовлення, що я б сама не зрозуміла, що там казала. Це був дуже серйозний струс. Це був шок. Я відчула сильну ударну хвилю, будинок здригнувся. У нас двері заклинило. На першому поверсі взагалі не могли відкрити металеві двері, тому що повело півтораметрову стіну».

Відповідальний виконавець проєкту Ігор Дубровський живе в Основ’янському районі. Під час вторгнення він тимчасово перебрався на Олексіївку. За його словами, внаслідок акутичного терору у нього тепер спостерігається те, що лікарі називають гіперакузією — підвищена чутливість до звуків. 

«Мені запам’яталося 2 березня 2022 року, — каже Ігор. — Я бачив літак, який заходив на пуск ракети, бачив цю ракету. І вибух цей бачив. Дружину на землю кинув. Ракета пролетіла над нами, це було дуже близько. 

Взимку, коли прилетіло на танковий завод, я був на Олексіївці. Туди прилітало неодноразово. Там неподалік кудись влучило, і була дуже довга детонація. Дати я не пам’ятаю. Ще пару разів я спіймав хвилю, один раз навіть кров носом пішла».

---

Читайте також:

• У Харкові відкрили простори для дітей, постраждалих від війни
• «Маємо навчитися жити в країні, що воює завжди». Інтерв’ю з військовим та волонтером Денисом Євдокименком
• «Травма є у всіх і це нас точно об’єднує». Інтерв’ю із співзасновницею реабілітаційного табору «Український дзен» Марією Какуріною

---

«Тривога посилюється, коли довго немає вибухів»

Своїм досвідом переживання акустичного терору поділилися двоє респонденток дослідження. Одна з них, Вікторія Кравченко, мешкає у П’ятихатках на півночі Харкова. Вона волонтерка ГО «П’ятихатки-БАМ», парамедикиня, яка з перших днів повномасштабного вторгнення допомагала мешканцям селища. Що таке акустичний теорор Вікторія знає пречудово. 

«Звісно, коли прилітає поруч, коли до звуків додається вібрація — це страшно, будь-яка нервова система не витримує, — каже Вікторія. — Але в мене найчастіше тривога наступає, коли довго немає вибухів. Тому що десь на підсвідомості сидить те, що нічого не закінчилось, що це все ще продовжується. Коли немає активних дій, виникає якась тривога через те, що задумали вороги. Було навіть безсоння через це затишшя. І навпаки, коли вже відстрілялися, я спокійніше засинаю, ніж коли вечір тихий». 

У межах своєї роботи Вікторія дбає про хворих літніх людей. За її словами, вони переносять акустичний терор особливо тяжко. Людина не читає оповіщення про тривогу, тому кожен вибух може стати несподіванкою. Для маломобільних пацієнтів це особливий жах. Вони просто бояться, що не зможуть втекти вчасно. До того ж, гучні звуки впливають на нервову систему, особливо коли обстріли відбуваються вночі. А поганий сон ще більше погіршує самопочуття та загострює вже наявні хвороби. 

Після обстрілів селища збільшувалася кількість пацієнтів, які потребували допомоги. Але страх — це здорова реакція нервової системи на надзвичайну подію, підкреслює Вікторія. Страх може врятувати. Коли людина боїться — вона стає більш уважною. 

«У мене доволі багато тварин, — розповідає Вікторія. — І через війну стало ще більше. Довелось забрати покинутих. Коти взагалі не реагували, а собаки…. У мене одна мисливська, інша — їздова. Мисливська не реагувала на гучні звуки, бо у неї в крові це закладено. А їздова була в жахливому стресі десь до вересня 2022 року. Вона дуже схудла. Було важко вийти з нею погуляти, адже собака одразу просилася додому. Але, все одно, тварини дуже довіряють господарям. Ми так навчили, що ті знають, що поруч з нами вони захищені, що все буде добре. 

Якось у 2022-му я вийшла на прогулянку. Тоді оповіщень ще не було. Почався обстріл. Обстрілювали не селище, снаряди просто пролітали над нами. Був страшний гул. Мої собаки просто в одну мить притягли мене до укриття. Я прийшла у себе, коли вже знаходилася в захищеному місці».  

«Для мене найбільший страх — це звуки ворожих літаків» 

Інша респондентка, Марина Чивільова, навпаки, живе в центрі міста. Більшу частину великої війни вона провела в Харкові. Її реакція на вибухи залежить від їх близькості. Якщо вони далекі — то Марина сприймає їх цілком спокійно. Бо, на жаль, вже звикла до такого. 

«Але навіть нині на мене це впливає, — розповідає Марина. — Найбільше, напевно, дратують “шахєди”. Особливо, коли вони летять над моїм будинком. Таке враження, що я можу рукою до них дотягнутися — настільки це близько від мене. 

На жаль, ми вже вміємо розрізняти за звуком чи це в нас вони летять, чи просто пролітають над нами по своєму маршруту. Але, все одно, це викликає велике нервове збудження і страх, що ця штука може летіти в твій будинок. 

На великі вибухи я виходжу в коридор. Але якщо це невеликі вибухи, то просто намагаюсь не реагувати».

Проте на людину впливають не тільки вибухи, а й звуки сирен, переконана Марина. Коли на вулиці раптово починає вити сирена, це викликає занепокоєння. У такі моменти Марина починає одразу гортати соцмережі. Чи летить щось на місто? Але відчуття постійної тривоги не відпускає. За словами Марини, з ним доводиться адаптуватися до сучасних реалій. Адже без цього в Харкові просто не вижити.  

«Під час перших бомбардувань Харкова я чомусь згадувала бомбардування Лондона, які бачила десь у фільмах або про які читала, — каже Марина. — Мені важко було сприйняти, що це все відбувається наяву, а не в якомусь фільмі. Настільки це було нереально і страшно. 

Зараз, звичайно, вже такого немає. З акустичного шуму звуки ворожих літаків — це найстрашніше. Таке я ніколи не забуду. Зараз я не буваю за кордоном, але мені здається, якщо я почую звук літака наді мною, то це мене тригерне. Ворожі літаки, які летять над моїм містом і від яких не сховатися — це дуже страшно».

Текст і фотографії — Юлія Гуш, портрети героїв — з їх особистих архівів, редактура — Олександра Пономаренко, обкладинка — Катя Дрозд

---

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️