Лист до редакції: кінофестиваль «Бардак» та перспективи «харківської школи кіномистецтва»

Цьогоріч мені довелось подивитись програми короткого метра кількох кінофестивалів — від Запорізького до Канського. І я можу з упевненістю сказати, що програма кінофестивалю «Бардак» несподівано виявилась найпотужнішою та найцікавішою. 

Фестиваль проходив у приємній та дружній атмосфері, не в останню чергу завдяки харизмі організатора Антона Фролова. Увага організаторів була приділена не тільки якості стрічок, але й жанровому та стилістичному різноманіттю: від анімації та документалки до музичних та ігрових фільмів.

В офлайн-секції заслужені овації зірвала стрічка «Магазинчик» актора і режисера Олександра Онуфрієнка. Надчутлива історія школярки, яка зайшла в невеличкий продовольчий магазин і стала свідком кількох повсякденних для цього магазину ситуацій. Пронизлива драматургія, підкреслена неперевершеною грою акторів, не залишили байдужими глядачів, та здатні видавити сльозу навіть у каміння. На фестивалі «Бардак» фільм отримав приз глядацьких симпатій.

Приємне враження справила чорна комедія Сергія Пудіча «The Barber» на англійській мові. Сучасність, в якій забагато перукарів, а серед них чимало маніяків-фетишистів, які вичікують слушну нагоду, аби відрізати вухо своєму клієнту. Хід подій може круто змінитися, якщо таким клієнтом виявиться професійний мисливець на перукарів.

Не залишать байдужим глядача непересічна драматургія та методи її візуалізації в психологічній драмі «MUTE» Кирила Земляного. Підліток з вадами слуху, одержимий бажанням стати актором театру, якого традиційна театральна школа не готова ані сприймати, ані навчати. Незвичайний художній репортаж з нашого повсякденного божевілля.

Музичний фільм «Ragapop-Сяся» молодого київського режисера Максима Коцького вразив своїми яскравими візуальними рішеннями, які мали достатньо глибокий драматургійний контекст, про що сам автор люб’язно розповів під час сесії запитання-відповіді. А запитань до автора було чимало. Зйомки фільму відбувались в одну кінозміну, яка тривала 21 годину. 

Не обійшлось на харківському кінофестивалі і без участі робіт харківських режисерів. Маленька та охайна коргі без жодних сумлінь совісті пожирає внутрішні органи нареченого, який лежить на весільному столі. З цієї сцени починається фільм Андрія Люлько «Не зараз», в якому слід відзначити високий рівень гри акторів. Ця стрічка вже встигла отримати шість призів на іноземних кінофестивалях, останній з яких — приз за найкращий монтаж на Чикагському кінофестивалі незалежного кіно.

Психологічна драма Поліни Бєляєвої «Соната для скрипки без супроводу» вирізняється на тлі не тільки фільмів конкурсної програми фестивалю «Бардак», а й взагалі сучасного українського кіно своєю еротичністю та відвертістю — небезпечними матеріями, на роботу з якими відважується далеко не кожен вітчизняний режисер.

Документальна стрічка Павла Дорогого «Щоденник 1937» розповідає про те, як придбана на барахолці родинна кіноплівка може стати джерелом натхнення для цілого історичного дослідження епохи сталінізму.

Молода аніматорка Еліна Пупіна представляла найкоротший фільм конкурсної програми — «Filter selfie», тривалість якої всього 35 секунд. За свідченнями авторки на створення цієї стрічки вона витратила сім годин.

В онлайн-секції фестивалю хотілося би відзначити кілька стрічок. 

Перш за все, це фільм «Actors and actresses» Корнія Грицюка — стрічка змонтована з шоурілів [демонстраційних роликів — прим.] акторів. Чи може бути в такому фільмі розв’язка та ще й несподівана? В цьому ви можете переконатись, якщо подивитесь цей фільм.

Пригодницька комедія Слави Бабенкова «Immigrant Holdem» потішить глядача, як сюжетом картини так і виразною акторською грою. А дотепна історія про непростий день з життя домашнього хом’яка у фільмі Станіслава Лозовського «Ефект бакенбарда» — закрученністю сюжету та несподіваною розв’язкою.

Знімати ігрове кіно в Харкові можливо

Незважаючи на наявність журі, переможця кінофестивалю визначав глядач. Перед кожним блоком присутнім видавали листи для голосування, в яких вони оцінювали побачені фільми. 

Існуючі порядки отримання державного фінансування на виробництво фільмів унеможливлюють участь у пітчингах проєктів фільмів-дебютів, в яких режисером не має профільної освіти. Тому, напевно, незалежне українське кіно є вимушено незалежним. 

Складається враження, що сумарний кошторис всіх фільмів, представлених на фестивалі «Бардак» менший, ніж кошторис одного короткометражного фільму, створеного за державні кошти.

Якість стрічок, особливо їх драматургійна складова, разюче відрізняється, і не на користь фільмів, які підтримує держава. Стабільно низька якість фільмів, що були зроблені за державної підтримки, відлякують від українського кінопродукту навіть найлояльніших кіноманів-патріотів.

Завдяки кінофестивалю «Бардак» особисто я усвідомив наявність певного феномену: держава фінансує виробництво фільмів для підтримки власного культурного іміджу, а вироблені стрічки, здебільшого, якщо і доходять до вузького кола кіноманів, підривають і без того слабку репутацію молодого українського кіно. 

Представництво харківських кінематографістів на фестивалі засвідчило, що знімати ігрове кіно в Харкові можливо, таке кіно знімається і має свій особливий почерк. Напевно, зарано говорити про започаткування харківської школи кіномистецтва, але, безумовно, передумови для цього існують.

Кінофестиваль «Бардак» — це важлива та потрібна культурна подія, в якій варто брати участь і яку варто відвідувати. Щиро сподіваюсь, що ані епідеміологічна ситуація, ані інші негаразди не завадять проведенню кінофестивалю в наступному році.

Ласло Імре, обкладинка — Влад Найдьонов