Діна Чмуж: чи варто нам святкувати День міста 23 серпня?

День міста Харкова 23 серпня — це посткомуністична альтернатива національним святам. І взагалі, це не день визволення, а зміна одного тоталітарного режиму на інший і остаточний перехід Харкова з-під нацистської окупації під контроль сталінської Росії.

Це треба чітко усвідомлювати.

Перейдемо до фактів:

1. «23 серпня — день міста, всєгда так било» — ніт. З 1987 по 1997 роки День міста святкували 20 вересня.

2. 23 серпня — навіть не день визволення Харкова від німецьких загарбників. Фактично, в цей день червоноармійці встановили над Держпромом комуністичний прапор, а саме «звільнення» (одним тоталітарним режимом від іншого) відбулося 29 серпня. Це був жест завчасного звітування (як прийнято у совєтів) маршала Конєва Сталіну. Отаке.

3. У 1997 році зі схвалення тодішнього міського голови Михайла Пилипчука було вирішено об’єднати День міста і День «визволення» Харкова в одну дату для посилення радянських наративів і сакралізації фактично «побєдобєсія», перемоги іншого окупаційного режиму.

«Главная ідєя — прєдать єдіному праздніку максімум значімості», — зазначав Михайло Пилипчук.

Яка геніальна ідея: прирівняти всю багатогранну ідентичність міста, його кількавікову історію (насправді Харкову більше 368 років) до виключно меседжу перемоги у другій світовій війні і, відповідно, лише до радянського контексту. Навіть не знаю, кому це вигідно (сарказм).

4. Найцікавіший пункт — парадоксальний. Саме 23 серпня — це Європейський день пам’яті жертв сталінізму та нацизму. Виходить, ми святкуємо перемогу сталінізму, чи не так? Тоді як в усій Європі згадують жертв цього страшного режиму.

5. Може, і найважливіший пункт. 23 серпня зазвичай святкується неймовірно помпезно, особливо за часів Кернеса (20 вересня так не святкувалось, якщо що). Фактично, це головне літнє свято міста, тоді як День Прапора майже не згадується. Але це ще пів біди.

За цей день святкування 23 серпня містяни «видихаються», і головне свято країни, День Незалежності, наступного дня проходить в Харкові непомітним. Абсолютно. Святкується виключно вузьким патріотичним колом. Ніяких заходів від міської ради — весь акцент на 23 серпня. Після 2014 року День Незалежності почали лише згадувати, і то, тільки в комплекті з днем міста і днем «визволення».

6. Де в цій даті «день народження Харкова», як зараз кажуть? Як це взагалі сталося? Як вам така історія свята, його змістовне ядро, чи пасує?

Наразі, святкуючи 23 серпня, ми залишаємося (і бетонуємо це) у парадигмі «совка». Чи не з його прямим нащадком ми зараз боремося?

Чи відповідає це свято тим цінностям, за які ми зараз боремося?

То як, Харків — українське місто, чи Харків — «советскій город»?

Як це поєднується з декомунізацією, яку ми проводимо?

Чи готові ми погоджуватися з тим, що містячково-радянський патріотизм викривлює історію міста і затьмарює День Незалежності (власне, яку ми знов так героїчно виборюємо)?

Отакі справи.

Я би теж хотіла мати день міста і щиро його святкувати. День Харкова з артикульованою українською ідентичністю, день слобідської столиці, врешті решт.

Харків — дійсно героїчне місто і запекло дає відсіч російським окупантам. І саме тому прирівнювати цю боротьбу до «визволення» є блюзнірством і, взагалі, російським ІПСО.

Це війна сенсів, не можна забувати. І ми мусимо бути дуже уважними до них та відточувати критичне мислення.

Інколи треба боротися навіть із собою, зі своїми звичками (як би дискомфортно це не було), щоб вийти з пекельного кола.

Ну, і харків’янам треба усвідомити хибність цієї дати і почати думати над новою.

Діна Чмуж, обкладинка — Катерина Дрозд

---

Читайте також:

• «Харків, де твоє обличчя?». ­­Як Російська імперія та СРСР русифікували наше місто та що з того вийшло