50 відтінків сірого фасаду. «Люк» розвінчує стереотипи про харківську архітектуру

Кожен лонгрід про історію Харкова — це маніфест любові. Говорити про його будівлі, що ними всіяний старий центр — це як вивчати родимки на тілі коханої людини; це як знайти коробку зі світлинами з молодості бабусі й дідуся, до котрих дитиною їздив на дачу, і там дізнавався, що яблука найсмачніші прямо з дерева, дідусеві анекдоти з 20-го разу стають смішні, а гуси — це страшно. Аби бачити красу в старих, пошарпаних, і, таки так, сірих стінах — треба їх любити. І якщо вже говорити до інших крізь призму цієї любові — то робити це так, аби вдалося передати те, що відчуваєш, тому, хто слухає. Любити набагато простіше, ніж загортати цю любов у слова. Але ми спробуємо. І слова ці будуть про сірий модерн.

Чому модерн?

Якщо спробувати дослідити історію розбудови Харкова, неминуче натикаєшся на численні згадки про так званий архітектурний бум початку XX століття. Саме в цей період були зведені найвизначніші пам’ятки, що й донині формують архітектурну тканину старого центру. 

Але звідки вони взялись? Чому так багато і саме в цьому часовому проміжку? 

На табличках з відомостями про пам’ятку, зазвичай розміщених на фасаді, з подивом помічаєш, що переважну більшість будівель звели в період з 1910 по 1918 роки.

Перш ніж розповідати історії окремих будинків, давайте розберемося, звідки вони взялись, і чому вони виглядають так, як виглядають. Зараз буде історична хвилинка з певним списком дат і факторів, тож слідкуйте за руками, бо показуємо фокус:

• Кінець ХІХ століття
  
  • Стається промислова революція. З огляду на потребу у великій кількості освічених фахівців в Харкові до вже існуючих вишів додаються новостворені освітні установи: Технологічний інститут (1885 р.), Комерційне училище (1893 р.), а також громадська бібліотека (1886 р.) і промислово-мистецький музей (1886 р.).
    
    До вишів вступає молодь — там вони навчаються, освоюють нові для свого часу професії, випускаються і згодом стануть на ноги. Ми до цих молодих фахівців повернемось, а поки ми за них просто дуже раді, запам’ятайте їх.

• 1900 рік
  
  • В Парижі з квітня по листопад триває Всесвітня виставка, що нею відзначається нове століття.
    
    У 18 галузевих секціях свої новітні розробки представляють 35 країн. Були там й представники і представниці від Харкова (так, наприклад, дві медалі за педагогічні досягнення повезла додому Христина Алчевська). Відвідувачам презентують перші фільми, дизельний двигун, конструкцію ескалатора тощо. 
    
    Втім, що найважливіше для нас тут, «зіркою» програми стає ще геть молода мистецька течія ар-нуво, а з нею — і явище модерну як таке.

• 1900 рік
  
  • Поки в Парижі натхненна публіка дивується винаходам прийдешнього століття, у Харкові на посаду міського голови заступає Олександр Погорілко — фізик, приват-доцент Харківського університету, професор Харківського технологічного інституту.
    
    Будучи людиною науки, далекою від адміністративних керівних посад, Погорілко, втім, Харків любив, з увагою ставився до інновацій світового прогресу і основною своєю метою бачив якісний розвиток міста. А розвивати було що, адже у перший рік головування Погорілка Харків стикнувся з економічною кризою.

• 1901 рік
  
  • Помирає Олексій Алчевський — людина, з котрої свого часу почалася розбудова економічної системи не лише у Харкові, а й в усій імперії. Алчевський мав чималий вплив у банківській галузі, і багато економічних процесів було зав’язано саме на цій особистості. Аби довго не розписувати наслідки, ось вам метафора. Уявіть, що з клаптикової ковдри витягнули нитку, котрою це все було зшито — такий ефект мала смерть Алчевського.
    
• Перші два десятиліття ХХ ст.
  
  • Пам’ятаєте студентів, що вступили до новостворених та існуючих харківських вишів на хвилі промислової революції? Так от, вони випустилися, підросли і вже щось розуміють про життя. Це молоді фахівці новітніх професій: вони подорожують, спостерігають досвіди й досягнення світової спільноти — не лише технологічні, а й мистецькі. Ці люди не просто розуміють вплив нової епохи — вони до цього дотичні й залучені. Вони мають успіх та амбіції. І вони вже замислюються про те, щоби прикупити собі будиночок.
    
• 1900-1912 роки
  
  • Період перебування Олександра Погорілка на посаді харківського міського голови. На цю посаду він переобирався тричі — у 1902, 1906 і 1910 роках. Економічна криза стимулювала Харків до розвитку з особливим запалом.
    
    За каденції Погорілка Харків набув мегаполісного шарму, став дзеркалом молодого століття. У місті провели трамвай, побудували електростанцію, муніципалізували водопровід, до тями приходив благоустрій, відкривалися підприємства — словом, відбувалося «благо міста і всіх харків’ян» здорової людини. А де благо міста й інновації — там і нова архітектура.

Лише питанням часу було, коли одне за одним почнуть з’являтись і втілюватись архітектурні замовлення від вищезгаданих молодих фахівців — людей, що хочуть жити в сучасному та амбітному Харкові, і будувати на його вулицях. А будувати треба теж сучасне й амбітне. Будувати треба модерн.

Місцями слави

Модерн в архітектурі — поняття взагалі розтяжиме. В українських містах можна помітити, як та чи інша течія «обрала» собі осередок. Так, наприклад, у Львові, Чернівцях чи Одесі можна з ніг до голови обмазатись естетикою західноєвропейської сецесії — і втопитися в тій красі щасливим, серед чудернацьких кованих візерунків, квіткових мотивів і вигинів кам’яного жіночого тіла й лиця. І в Харкові, звісно, теж є ніжні «нувошні» будівлі з чарівним оцим стилізованим декоруванням (там теж говорити є про що, до цього якось ще повернемось). Але харківський модерний вайб інший. Харківська візитівка — північний модерн.

Перша мелодія сірого міста

Перша локація в нашій екскурсії сірим Харковом — так звана «Мелодія» на Павлівській площі. Колись тут на розі був розташований однойменний магазин з платівками — власне, з нього назва і перекочувала на цілу будівлю.

Нині того магазину вже давно немає, і вивіски теж (вона мужньо трималася до останнього), а ім’я, втім, лишилося. Однак воно не перше. Попередня назва будинку старша і солідніша. Вашій увазі — будівля Купецького банку і готелю «Асторія».

Будівлю звели у 1913 році. Цей проєкт став знаковим для Харкова, адже разом з ним в місто приїхав його автор, Олександр Ржепішевський — людина, яка зрештою стала амбасадором північного модерну в місті. І це не єдиний раз, коли ми його згадаємо в нашій добірці — в портфоліо архітектора багацько цікавих сторінок, адже в Харкові він спроєктував близько трьох десятків будівель, більшість із яких нині визнані пам’ятками архітектури.

Але чим цікава саме ця будівля? По-перше, монолітним залізобетонним каркасом. Так, Держпром був першим хмарочосом, збудованим у такий спосіб, але ще за десять років до того, як його проєкт лише прийняли в роботу, в Харкові уже височіла над Павлівською площею семиповерхова залізобетонна «Асторія».

Проєкт розроблявся у співавторстві — Ржепішевський працював над ним спільно з Миколою Васильєвим. Архітектори створили два варіанти фасадного рішення. Комісія обрала той, що, на їхню думку, створював би «солідніший» імідж для площі. Його втілення ми й бачимо в місті сьогодні.

Фасад — збалансована комбінація гладких сірих стін та фактурного оздоблення «під грубий камінь», типового для будівель цього стилю. Загальну масивність будівлі врівноважують заокруглені балконні еркери, «пом’якшений» центральний фронтон і циліндрична кутова секція з фігурною покрівлею. Тут немає ніжних сецесійних жінок на фасадах — замість них балкони підпирають декадансні чоловічі фігури, а вхідні двері першого поверху декоровані прямокутними маскаронами, на котрих зображені чоловіки з суворими бровами і промовистою фактурою недосконалих облич.

Інтелігентною мовою північний модерн можна пояснювати довго, але якщо чесно і коротко… Він з тобою не панькається. Сіра будівля не заграє з твоїм сентиментальним відчуттям прекрасного — вона постає перед тобою у всій своїй суворій кам’яній красі і з дорослою повагою покладається на твою здатність цю красу зчитати. 

Харківське «Сіті»

За рогом від «Мелодії», якщо трохи пройтись до річки і через міст, нас зустрічає Благовіщенський собор. Ні, ми не збираємося говорити саме про нього. Але на цій зупинці по маршруту ми маємо не одну, а одразу декілька вартих уваги будівель, які були зведені у межах реновації даного району.

Історія така, що район довкола Благовіщенського собору довгий час, незважаючи на наближеність до центру, стояв занедбаний і вважався неблагополучним. Міська влада в якийсь момент таки визнала цю проблему, і вирішила «воскресити» місцевість таким чином, аби вона підкреслювала дух сучасного мегаполісного Харкова — створити таке собі харківське «Сіті».

У ході втілення масштабного проєкту вулиця Різдвяна перетворилася на осередок торгово-виробничого життя міста. Починаючи з 1910 року, одна за одною обабіч вулиці виростали будівлі мануфактурних підприємств — високі, солідно-сірі, якось навіть по-особливому харизматичні в цій своїй індустріальності.

Не без Ржепішевського обійшлося і тут — проєкти кількох будівель в цьому районі вийшли з-під його руки. Проте, на жаль, не всі вберегли харизму молодих років.

На розі Різдвяної з Лопанським провулком стоїть будівля без вікон. Навіть не будівля — радше її скелет. Колись тут була мануфактура, за сумісництвом — локація проведення Всеукраїнської виставки народного господарства. Мешканці Харкова знають цю будівлю як Казино — багато кому навіть поталанило встигнути забратись на його горище і пройтися втомленими дошками покрівлі даху.

Велич колишньої мануфактури вже не пашіє від сірих стін — радше колисається поміж них, наче привид, помітний лише пильному оку, чи то горда, але збідніла самотня акторка, готова розповісти історію минулої вроди і слави лише уважному слухачу. А розповідати є що.

За рахунок пропорцій і розташування ця будівля виконувала роль своєрідної візуальної домінанти вулиці. Фасадне рішення справило фурор — вигляд суцільного скляного полотна, оздобленого залізобетонними колонами, зумовлював парадоксальний тандем легкості і солідної суворості проєкту. Просторе планування і стрічкове скління наштовхувало на асоціації з промисловими гігантами чиказької школи архітектури. Амбітний вигляд будівлі ніби натякав, що ви завітали на вулицю, де народжується прогрес.

Втім, ще одна промовиста риса Різдвяної — її неоднаковість. Якщо в першій половині ХІХ століття панувала тенденція на уніфікацію торгових будівель, підведення їхніх пропорцій і стилістичних рішень під якийсь більш-менш єдиний знаменник, то тут, на порозі ХХ століття, ринок смакував розмаїття, спричинене конкуренцією. Підприємці дедалі більше воліли заявляти про свою унікальність — і широкий вибір архітектурних варіацій це дозволяв.

Так, наприклад, буквально через дорогу від Казино височіє… готичний замок? Так, все правильно, торговий дім «Зібельман і сини» 1913 року побудови, адреса — вулиця Різдвяна, 9, архітектор — М. Компанієць. 

Вузьку шестиповерхову будівлю увінчують декоративні псевдоготичні башти, а по центру фасаду виблискує гігантська скляна арка, що візуально поєднує перші п’ять поверхів. Характерний стиль мануфактури підкреслюють стрільчаті силуети, що ними оздоблено велику площу скла.

Одразу зліва від готики нас зустрічає все ще сірий, але вже набагато «казковіший»  модерн колишнього єпархіального готелю, що був зведений того ж року за проєктом Володимира Покровського (це ім’я теж запам’ятайте). Це не можна назвати модерном в чистому вигляді жодної з течій — естетика будівлі проростає з контрастів. 

Багатоповерховий сірий масив врівноважується неодноманітною формою даху і декоративними елементами фасадів — стриманими, але по-своєму сентиментальними. Після 1917 року готель перейменували, прости господи, на «Червону москву», але, незважаючи на такі неймінгові знущання, оригінальна архітектура будівлі дожила до наших днів майже незмінною.

Однакова поверховість готелю із псевдоготичним «Зібельманом» спонукає нас сприймати ці дві будівлі як єдиний тандем, що лише підкреслює їхню еклектичність і ніби запрошує завернути з Полтавського шляху на Різдвяну — бо там явно відбувається щось цікаве.

---

Читайте також:

• «Коли я приїхала, Харків здавався сірим, депресивним і “совковим”. Тепер я в нього закохана». Харків очима нехарків’ян
• Познайомитись із харківською архітектурою і подивитись на місто. З’явився віртуальний путівник Харковом
• Яким має бути Харків після перемоги? Та що потрібно, щоб перетворити його на місто-мрію?

---

До речі про казки

Північний модерн буває стриманим і лаконічним, а бува, що виглядає, наче казка — щоправда, німецька якась казка. Не адаптовані, знаєте, до крихкої дитячої психіки віршики з кольорових сторінок, а радше явно складені дорослими людьми оповіді з воронкою сюжету і накрученим саспенсом — таким, що тобі і моторошно, і цікаво, і не маєш іншого вибору, крім як іти далі в ліс, аби дізнатися продовження історії. А в лісі — химери.

З химерами в архітектурі зазвичай асоціюється київський проєкт Городецького, що на вулиці Банковій. Але у нас є свої власні химери, і до них можна пройтися Чернишевською, а не їхати п’ять годин в Інтерсіті.

У попередньому розділі ми вже згадували про казковість, називали одне там ім’я і просили вас його запам’ятати. Так от, Володимир Покровський — архітектор, що також ніжно любив модерн і при цьому мав слабкість до того, аби наділяти свої будівлі тим-таки цікавим казковим вайбом. В Харкові одна з найбільш впізнаваних його будівель так і називається — «Дім з химерами».

У 1912 році до Покровського звернулися його сестри. Олена та Ольга Покровські мали намір відкрити жіночу гімназію за адресою вулиця Чернишевська, 79, і просили брата, аби той розробив для них проєкт будівлі освітнього закладу.

Через два роки гімназія вже відчинила двері для перших студенток. Але просто спроєктувати гімназію архітектору було мало — на фасаді романтично-сірої будівлі з візуальними відлуннями неоготики він оселив з дюжину скульптур, зокрема, тварин та міфічних істот. 

З будівлі на перехожих дивляться вовки, лицарські погруддя, саламандри, мавпи з людськими тілами, а також поважні грифони з похиленими головами і важкими вигнутими дзьобами. Навіс вхідної групи підпирають скульптури двох чоловіків. Старший чоловік з книгою і в окулярах — сам Покровський. Молодший — його учень і співавтор проєкту Петро Величко.

З часом жіноча гімназія перетворилася на школу — спочатку одну, потім іншу. Втім, 70-ті роки будівля вже зустрічала в занедбаному та аварійному стані. Порятунком для «Дому з химерами» став перехід у власність театрального факультету Харківського університету мистецтв. Саме керівництво вишу за активної участі студентів повернуло архітектурну пам’ятку до життя.

Нещодавно фасад оновили — хоча на цей раз рішення видається радше сумнівним. Всі елементи скульптурного оздоблення пам’ятки пофарбували в білий колір, що разюче виділяється на тлі сірої штукатурки. І в цьому рішенні губиться основна роль персонажів будівлі — тепер вони ніби кричать про себе, силуючись вирватись із площини фасаду в прагненні бути поміченими, що для химер геть нетипово. Складається враження, ніби біла фарба забрала скрадливу суть ідентичності подекуди моторошних, але цікавих тварин, що були готові розповісти свою історію лише тому, хто придивляється пильніше… і йде далі в ліс.

Північне-романтичне

Північний модерн в скандинавських країнах має ще одну назву — національний романтизм. І загалом ця назва заслужена — свого часу саме скандинави заклали до новоствореної філософії модерну власні рефлексії про архітектурний спадок національної епохи середньовіччя. Тенденція швидко поширилася світом, і, зрештою, в Харкові теж можна побачити масивні сірі будівлі — хіба що модерна реінкарнація цього стилю не так цурається фасадного декорування, як старі фортеці.

Ще двоє архітектурних персонажів з нашого списку — будинки 6 і 19 по вулиці Римарській, обидва за проєктом Ржепішевського.

Першим у 1912 році з’явився будинок під номером 6. Семиповерхова будівля височіє не лише над Римарською — сірий трикутник даху видніється з самої набережної, і додає панорамі за Бурсацьким узвозом особливого «каскадного» об’єму. Фасад будівлі привертає увагу за рахунок асиметричної компоновки, підкресленої п’ятигранним еркером, проте не «заглушеної» зайвою декоративністю.

Прикра більшість відкритих терас, що виходили на фасад, нині зашиті в металопластик і гофрометал. Але деякі рішення Ржепішевського, закладені в проєкт, збереглися донині і досі нагадують мешканцям про поважний вік і шляхетність золотих років цієї будівлі. Так, наприклад, на поверхах, прямо в під’їзді, розташовано чотири оригінальних фонтани, два з яких досі функціональні.

На іншому кінці вулиці, зліва від філармонії, стоїть ще один сірий велетень. Його Ржепішевський звів уже в 1914 році. П-образна форма плану будівлі створює так званий курдонер — прямокутний простір двору, що однією стороною відкрито виходить на вулицю.

Таких по-своєму затишних будівель в модерному Харкові не сказати щоб багато — Саламандра на Сумській, от Римарська 19, і ще про один теж розповімо далі по тексту. Але тим більше цінуєш такі несподівані метаморфози міського простору, коли вони рідкісні. Тут, на Римарській, будівля ніби запрошує тебе до знайомства — і хочеться дозволити їй оточити тебе стінами, й роздивитися крізь гілля дерев скульптури на даху й ліпнину, що акуратно додає стінам витонченості, але не краде цим їхню монументальність.

Молодший в родині

Обіцяли ще один курдонер — тримаємо слово! Будинок, розташований по вулиці Алчевських під номером 6, — на подив, був зведений найпізніше з-поміж усіх інших героїв нашої добірки, аж у 1928 році для працівників Наркомату фінансів УРСР. То вже були роки розквіту конструктивізму, але автор будівлі, Віктор Естрович, все ще ніжно плекав любов до модерну.

«Червоний банківець» — така назва будівлі повелася серед містян — особливий тим, що гарний не лише з фасаду. На відміну від більшості будівель, що мають «причепурену» лише фронтальну частину, цю пам’ятку можна роздивлятися годинами з усіх боків. Архітектор подбав про те, аби мурування з червоної цегли на стіні, що виходить на подвір’я, було не менш естетичним, ніж фасад. Але фасад без уваги теж лишити не можна.

З глибини прямокутного курдонера на перехожих дивиться торець будівлі, увінчаний характерним трикутничком даху, що ніби передає привіт з минулого.

В оздобленні будівлі архітектор поєднав елементи неоготики, автентику українського модерну і сірість північного. З загальної гами вибивається хіба світліша на пару тонів ліпнина і червона вервичка оригінальної черепиці, що тягнеться через весь фасад між четвертим і п’ятим поверхами. 

Нині будівля не в найліпшому стані — там у нього обсипається кутик балкону, тут до нього щось надбудовують, а колись скляні вікна жовтіють натомість листами ДСП. Але ти заходиш у цей курдонер… і він тебе обіймає. Ніби дає підглянути одним оком в його мікросвіт. А в цьому мікросвіті — гарно.

Сусіди

Всі попередні будівлі з нашого переліку мають ще одну спільну рису, крім кольору — вони будувалися по одній. Навіть у кварталі так званого «Сіті» біля Благовіщенського собору, задуманого як єдиний промисловий ансамбль мануфактур, кожна будівля є окремим самодостатнім проєктом.

Але є в Харкові дві сірі будівлі, про які окремо говорити не вийде. Будувалися вони синхронно і споріднені не лише за віком чи стилем, а й за конструкцією. Йдеться про прибуткові будинки на вулиці Чорноглазівській, під номерами 6 і 8.

Проєкти обох будівель створив Микола Колодяжний у 1912 році на замовлення вченого і магістра фармацевтики Лазаря Розенфельда (ні, не родичі). Втім, через численні конфлікти з замовником на предмет правок і проєктного бюджету Колодяжний відмовився брати участь в реалізації і самоусунувся з цієї атракції. Обов’язки із супервізії будівництва перейшли до інженера Михайла Ройтенберга — і згодом авторство самих проєктів помилково почали приписувати теж йому.

Чим цікаві ці два будинки? Вони були зведені одночасно, мають ідентичну поверховість, схожу стилістику, пропорції і фактуру сірих фасадів — втім, динаміка життя, занепаду й відродження їх спіткала геть різна.

Довгі роки в набагато гіршому становищі був будинок під номером 8 — ще у 80-х роках він був визнаний аварійним і відселений. Подбати про будівлю так ніхто і не брався, тож згодом аварійність справдилася, і в будинку обвалився дах. Проходячи вулицею, можна було крізь порожні очниці вікон побачити небо, перешите балками металевого скелету будівлі.

Спроб розпочати реконструкцію пам’ятки було декілька — та завжди бракувало чи то коштів, чи то вмотивованості братися за такий складний проєкт. Знести будівлю міська влада теж не наважувалась, хоча і тут здійснювала спроби.

Врешті-решт, сталося диво, і будинок потрапив в руки до Alter Development, і команда компанії таки розробила детальний план його спасіння. Нині, проходячи Чорноглазівською, можна побачити, як будівля буквально воскресла. Скульптури, що ними оздоблений фасад, усі відновлені, фактуру стін збережено, оригінальний сірий колір будівлі все ще сірий, але в ній більше нема занедбаності — тепер це гідна сірість відродженого модерного спадку.

Сусідній будинок під номером 6 тримається. Він житловий, але ж і йому з часом стане поганенько. Лишається тільки сподіватися, що гідний приклад реконструкції, який контрастно височіє по сусідству, спонукатиме міську владу не повторювати ту саму помилку вдруге і не дозволити цим двом спорідненим будівлям помінятися ролями діаметрально.

Сіре, різне, своє

Ще кілька тижнів — і буде тепло. Якщо маєте змогу, візьміть собі кави на Бекетова і прогуляйтеся сірим Харковом. Заскочте на Чорноглазівську, потіштеся за восьмий будинок і побажайте удачі його сусіду. Поверніться трошки назад, до метро, і звідти спустіться по Сковороди до площ Конституції і Павлівської. Роздивіться свіжим поглядом «Асторію» у всій її впертій кам’яній красі. Від неї пройдіть до Університетської гірки, перейдіть міст і завітайте на Різдвяну — вдивіться в панораму вулиці, що колись була епіцентром харківського торгово-виробничого двіжу.

Як буде геть тепло — можете навіть затриматись в «Трипіччі», аби щось смачне перекусити, сісти за столик на вулиці і роздивитися пару будівель як слід. Як будете йти в бік Бурсацького, затримайтеся біля його підніжжя, і знайдіть в панорамі спуску сірий трикутничок даху — це ваша наступна зупинка, вам на Римарську. На свій страх і ризик, якщо в цей момент хтось буде виходити чи заходити, проскочте в під’їзд 6-го будинку і зацініть фонтани, що на поверхах. А тоді ходіть навідати будівлю під номером 19 — зайдіть у цей її прямокутний дворик, відчуйте себе малим і легким в порівнянні з шестиповерховим сірим велетнем.

Звідти можете піднятись через сквер за Дзеркальним струменем до повороту на Чернишевську. На перехресті п’яти доріг зробіть маленький крюк, підійдіть до «Банківця» на початку вулиці Алчевських — дайте йому себе приобійняти. Як наобіймаєтеся, і ще матимете сили — наостанок навідайте химер на фасаді 79-го будинку по Чернишевській. Скажіть їм, що вони і в білій фарбі все одно гарні.

А тоді вдихніть і видихніть, бо ви находилися. Бо сірий Харків великий і різний.

Текст — Дарина Карапетян, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Юрій Каплюченко, з відкритих джерел, обкладинка — Катя Дрозд

---

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️