Яким має бути Харків після перемоги? Аналізуємо, чи можна збудувати місто раз і назавжди
Місто
Поки Харків ледь не щоденно обстрілюють, міська влада та громадськість продовжують дискусії стосовно того, як правильно відбудовувати наше місто.
Британський архітектор Норман Фостер, який за пропозицією міського голови Ігоря Терехова, погодився взяти участь у відновленні Харкова та вже встиг отримати порцію критики від архітектурної спільноти, обіцяє першим кроком генплан міста «з метою об’єднати найулюбленішу і найшанованішу спадщину минулого з найбажанішими та найзеленішими елементами інфраструктури та будівель».
«Люк» та dveryki продовжують спільну серію матеріалів про те, яким ми хочемо бачити майбутній Харків. У цьому матеріалі історикиня, викладачка ХНУ імені В. Н. Каразіна Вікторія Нестеренко розповідає, як Харків намагались будувати за планом впродовж XIX століття та що з цього вийшло.
Що спадає на думку при згадці того самого «плана Фостера»? Ідеальна схема, яка нарешті зробить наше місто комфортним, інклюзивним, зеленим…?
А як взагалі працюють плани розвитку міст?
Пропоную поговорити про це, пірнувши в історію реалізації харківських планів забудови.
26). Архітектор А. А. Тон, 30-ті роки ХІХ ст.
У пошуках ідеальності
Харків виник як козацька фортеця в середині XVII століття, і тоді все було просто — укріплення, монастир та район Подолу (який й досі зберігся як назва одного з міських районів).
Хіба що можна було дискутувати з білгородським воєводою щодо технології будівництва укріплень — адже у козаків було своє бачення прекрасного, тобто оборонних споруд.
Проте місто дорослішало, а імперія, до складу якої воно входило, змінювалась. Катерина ІІ — та сама яка листувалась з Вольтером про свободу, а сама закріпачила українських селян — була прихильницею абсолютної, але розумної монархії. Монарх, як писали тодішні документи, мав управляти налагодженим механізмом імперії приблизно як Бог.
Щоб один монарх міг справитись з багатомільйонною імперією, треба було все уніфікувати. Наприклад, всі губернські центри мали бути збудовані за стандартним планом — щоб пітерський чиновник не заблукав.
14), перша чверть ХІХ ст.
Тож 1768 року було створено перший план забудови Харкова. Проте вулиць, що перетинаються під прямим кутом та забудовані типовими будівлями у стилі класицизму, не з’явилось навіть у середині XVIII ст. Дослідники пишуть, що план не реалізували, бо він зовсім не відповідав харківському рельєфу.
Тоді імперські чиновники, просвітлені розумними філософами та імператрицею, вирішили спочатку все дослідити. Вони приїхали в Харків і порахували кількість мурованих будівель та церков, записали, який тут все-таки рельєф, чим місто живе, які ремесла розвиваються…
Результати досліджень опублікували у вигляді описів Харківського намісництва (які, до речі, можна почитати і зараз), і навіть намалювали умовну карту міста. Так у нас з’явився другий план забудови.
Вдалось збудувати потрібні місту адміністративні споруди — правда, з дерева, а не муровані, і все. Держава визначила колір фасадів, типові проєкти, але в місті так і залишались хатинки під солом’яним дахом. І попри суворий припис у законі «ни под каким видом не дозволять производить строения не по плану», вулиці розростались як Бог дасть. А ще на масштабну реконструкцію не вистачило грошей.
Тож ХІХ століття Харків зустрів радісно і хаотично. Новий план 1822 р. як і Будівельний статут 1832 р. не допомогли. Насправді ці документи дбали й про безпеку містян — технічну справність будівель, протипожежні та епідеміологічні заходи.
Щоб запустити хоч якесь впорядкування, місту потрібен був герой. І він з’явився: ним став генерал-губернатор Кокошкін.
Натхненний будівельник чи прямолінійний чиновник?
Будівництво було справжньою пристрастю Кокошкіна. Влада жорстко вимагала від мешканців, що не здатні «правильно» реконструювати своє житло, виїхати у приміські Слободи (саме тоді активно заселяються Іванівка, Верещаковка, Холодна та Лиса гори).
Мешканці не погоджувались, подавали в суд, вимагали компенсації. Міська адміністрація потонула в паперах щодо прав власності на землю та відшкодування її вартості.
Харківці жартували, що Кокошкін хоче перебудувати місто відповідно до клятої «прямолінійності» його власної душонки і розказували про нього страшні історії. То через його репресії бідна жінка зарубала чоловіка-пияку, який не міг перебудувати хату за новими вимогами, то він наказував непідйомні податки на продаж коней ввести…
Проте саме Кокошкін ініціював осушення території Благовіщенського базару і впорядкував ринок (до цього він буквально знаходився на болотах), підняв береги рік, що періодично розливались, особисто перевіряв дотримання правил пожежної безпеки.
Його проєкти реконструкції центру провалились через приватну власність — мешканці не хотіли віддавати свої ділянки. Думаю, лондонські архітектори його б зрозуміли — приватна власність постійно заважає чудовим містобудівним проєктам!
До речі, помер Кокошкін дуже символічно: побачив симпатичне будівництво в Пітері, поліз на драбину дивитись, що там таке, впав і зламав собі шию. Справжній фанат будівельної справи!
І все йде не за планом
В середині ХІХ ст. у Харківської адміністрації була суттєва проблема у створенні будь-яких загальних планів — відсутність актуальної мапи міста.
Замовлені землеміри сумлінно працювали аж 10 років, й нарешті в 1860-х роках в харківських календарях (щорічне видання з актуальною інформацією про місто) починають з’являтись мапи, що відповідають реальності. До речі, після 1870-х вони почали оновлюватись регулярно, раз на 3-5 років.
Зростала роль Харкова як економічного центру, а з нею — і темпи будівництва. Нарешті, планувальники змирились: не можемо перебудувати старі квартали, але хоч нові можна по-нормальному зводити?
План 1879 р. доопрацьовувався впродовж кількох років, остаточна його версія з’явилась в 1885 р. за підписом архітектора Г. Стрижевського. Цим планом передбачалося створення у північній частині міста трьох нових кварталів — університетського містечка, районів навколо Журавлівської площі та Конюшенної вулиці.
Проєкт вдалось реалізувати лише частково, навколо вулиці Петінської (сучасна Плеханівська). Але і тут завадила подальша розбудова залізниці, адже там, де мала бути вулиця, проклали колії.
На початку ХХ століття почали з’являтись міські положення про забудову. Тут же були й проєкти щодо асфальтування вулиць, вимоги до технічної сторони зведення будівлі вже без типових дозволених фасадів.
Харківці з різних сфер активно дискутували, як має змінитись їх рідне місто — професор Технічного інституту Шимков досліджував, скільки городян щорічно вмирає від бруду на вулицях, а архітектор Диканський фантазував про майбутній вигляд міської мапи.
Зрештою, деякі ідеї, що знаходили відображення в планах, були реалізовані. Сквер, про який мріяв Кокошкін, створили після Другої світової війни — славнозвісний Дзеркальний струмінь. Але загалом розвиток Харкова визначила складна взаємодія різних акторів, або як кажуть урбаністи — Дух міста.
ХХ ст.
Тож будь-який генеральний план — не панацея, а початок довгої історії змін.
Вікторія Нестеренко
Інші матеріали з серії «Яким має бути Харків після перемоги?»
«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.
Люди
Люди 
За містом
Місто
Місто 
