Що спадає на думку при згадці того самого «плана Фостера»? Ідеальна схема, яка нарешті зробить наше місто комфортним, інклюзивним, зеленим…?
А як взагалі працюють плани розвитку міст?
Пропоную поговорити про це, пірнувши в історію реалізації харківських планів забудови.
26). Архітектор А. А. Тон, 30-ті роки ХІХ ст.
У пошуках ідеальності
Харків виник як козацька фортеця в середині XVII століття, і тоді все було просто — укріплення, монастир та район Подолу (який й досі зберігся як назва одного з міських районів).
Хіба що можна було дискутувати з білгородським воєводою щодо технології будівництва укріплень — адже у козаків було своє бачення прекрасного, тобто оборонних споруд.
Проте місто дорослішало, а імперія, до складу якої воно входило, змінювалась. Катерина ІІ — та сама яка листувалась з Вольтером про свободу, а сама закріпачила українських селян — була прихильницею абсолютної, але розумної монархії. Монарх, як писали тодішні документи, мав управляти налагодженим механізмом імперії приблизно як Бог.
Щоб один монарх міг справитись з багатомільйонною імперією, треба було все уніфікувати. Наприклад, всі губернські центри мали бути збудовані за стандартним планом — щоб пітерський чиновник не заблукав.
14), перша чверть ХІХ ст.
Тож 1768 року було створено перший план забудови Харкова. Проте вулиць, що перетинаються під прямим кутом та забудовані типовими будівлями у стилі класицизму, не з’явилось навіть у середині XVIII ст. Дослідники пишуть, що план не реалізували, бо він зовсім не відповідав харківському рельєфу.
Тоді імперські чиновники, просвітлені розумними філософами та імператрицею, вирішили спочатку все дослідити. Вони приїхали в Харків і порахували кількість мурованих будівель та церков, записали, який тут все-таки рельєф, чим місто живе, які ремесла розвиваються…
Результати досліджень опублікували у вигляді описів Харківського намісництва (які, до речі, можна почитати і зараз), і навіть намалювали умовну карту міста. Так у нас з’явився другий план забудови.
Вдалось збудувати потрібні місту адміністративні споруди — правда, з дерева, а не муровані, і все. Держава визначила колір фасадів, типові проєкти, але в місті так і залишались хатинки під солом’яним дахом. І попри суворий припис у законі «ни под каким видом не дозволять производить строения не по плану», вулиці розростались як Бог дасть. А ще на масштабну реконструкцію не вистачило грошей.
Тож ХІХ століття Харків зустрів радісно і хаотично. Новий план 1822 р. як і Будівельний статут 1832 р. не допомогли. Насправді ці документи дбали й про безпеку містян — технічну справність будівель, протипожежні та епідеміологічні заходи.
Щоб запустити хоч якесь впорядкування, місту потрібен був герой. І він з’явився: ним став генерал-губернатор Кокошкін.
Натхненний будівельник чи прямолінійний чиновник?
Будівництво було справжньою пристрастю Кокошкіна. Влада жорстко вимагала від мешканців, що не здатні «правильно» реконструювати своє житло, виїхати у приміські Слободи (саме тоді активно заселяються Іванівка, Верещаковка, Холодна та Лиса гори).
Мешканці не погоджувались, подавали в суд, вимагали компенсації. Міська адміністрація потонула в паперах щодо прав власності на землю та відшкодування її вартості.
Харківці жартували, що Кокошкін хоче перебудувати місто відповідно до клятої «прямолінійності» його власної душонки і розказували про нього страшні історії. То через його репресії бідна жінка зарубала чоловіка-пияку, який не міг перебудувати хату за новими вимогами, то він наказував непідйомні податки на продаж коней ввести…
Проте саме Кокошкін ініціював осушення території Благовіщенського базару і впорядкував ринок (до цього він буквально знаходився на болотах), підняв береги рік, що періодично розливались, особисто перевіряв дотримання правил пожежної безпеки.
Його проєкти реконструкції центру провалились через приватну власність — мешканці не хотіли віддавати свої ділянки. Думаю, лондонські архітектори його б зрозуміли — приватна власність постійно заважає чудовим містобудівним проєктам!
До речі, помер Кокошкін дуже символічно: побачив симпатичне будівництво в Пітері, поліз на драбину дивитись, що там таке, впав і зламав собі шию. Справжній фанат будівельної справи!
І все йде не за планом
В середині ХІХ ст. у Харківської адміністрації була суттєва проблема у створенні будь-яких загальних планів — відсутність актуальної мапи міста.
Замовлені землеміри сумлінно працювали аж 10 років, й нарешті в 1860-х роках в харківських календарях (щорічне видання з актуальною інформацією про місто) починають з’являтись мапи, що відповідають реальності. До речі, після 1870-х вони почали оновлюватись регулярно, раз на 3-5 років.
Зростала роль Харкова як економічного центру, а з нею — і темпи будівництва. Нарешті, планувальники змирились: не можемо перебудувати старі квартали, але хоч нові можна по-нормальному зводити?
План 1879 р. доопрацьовувався впродовж кількох років, остаточна його версія з’явилась в 1885 р. за підписом архітектора Г. Стрижевського. Цим планом передбачалося створення у північній частині міста трьох нових кварталів — університетського містечка, районів навколо Журавлівської площі та Конюшенної вулиці.
Проєкт вдалось реалізувати лише частково, навколо вулиці Петінської (сучасна Плеханівська). Але і тут завадила подальша розбудова залізниці, адже там, де мала бути вулиця, проклали колії.
На початку ХХ століття почали з’являтись міські положення про забудову. Тут же були й проєкти щодо асфальтування вулиць, вимоги до технічної сторони зведення будівлі вже без типових дозволених фасадів.
Харківці з різних сфер активно дискутували, як має змінитись їх рідне місто — професор Технічного інституту Шимков досліджував, скільки городян щорічно вмирає від бруду на вулицях, а архітектор Диканський фантазував про майбутній вигляд міської мапи.
Зрештою, деякі ідеї, що знаходили відображення в планах, були реалізовані. Сквер, про який мріяв Кокошкін, створили після Другої світової війни — славнозвісний Дзеркальний струмінь. Але загалом розвиток Харкова визначила складна взаємодія різних акторів, або як кажуть урбаністи — Дух міста.
ХХ ст.
Тож будь-який генеральний план — не панацея, а початок довгої історії змін.
Вікторія Нестеренко
Інші матеріали з серії «Яким має бути Харків після перемоги?»
«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.
