Яким має бути Харків після перемоги? Досліджуємо принципи реставрації та їх актуальність сьогодні

Колись — і я вірю, що дуже скоро — ми побачимо в новинах бажане: «Ми перемогли, війна закінчилась», дочекаємось розмінування наших територій та повернемось додому. До понівечених міст, які необхідно буде відбудовувати.

Наразі можновладці кажуть нам, що плани відбудови міст вже розробляються (проте без участі громади, без проведення опитувань). 

Або про те, що спілкуються з Норманом Фостером (один із найвідоміших архітекторів сучасності, відзначений величезною кількістю нагород, засновник стилю хай-тек) щодо побудови суперіміджевих проєктів. 

Від цього тхне страшенним популізмом. Може, ми самі визначимо, яким хочемо бачити наше місто? 

Відбудова Харкова після війни — можливість вирішити вічні проблеми нашого міста, як-то знищення історичного центру, розробка генплану, переосмислення спальних районів. 

Всі принципи правильної реставрації пам’яток архітектури і визначних місць були сформовані та задокументовані ще в повоєнній Європі.

Реставрація завершується тоді, коли починається гіпотеза

«‎Реставрація завершується тоді, коли починається гіпотеза» — так проголошує Венеціанська хартія 1964 року, Міжнародна хартія з охорони й реставрації нерухомих пам’яток і визначних місць. 

Згідно з нею, все історичне, що збереглося, необхідно бережно законсервувати, а все, що було втрачене, заповнити вставками, які «‎визнані необхідними з естетичних чи технічних міркувань», але «‎мають відрізнятися в архітектурній формі пам’ятки і нести ознаки нашого часу». 

Тобто, ці самі вставки не повинні руйнувати історичний вигляд пам’ятки, а з повагою ставитися до оригінального вигляду будівель, мати форму, що відрізняється від історичною, задля того, щоб будівля могла бути «книгою», яка розповідає свою історію «читачеві» міського простору. 

Те ж саме стосується й в цілому вулиць та кварталів. 

У Венеціанській хартії також стверджується: «Метою реставрації є збереження й виявлення естетичної та історичної значущості пам’ятки, що базується на   обачливому ставленні до історичної субстанції як автентичного документа».

Таким чином, гуляючи по місту, мешканець або гість міста можуть неусвідомлено «розуміти» історію міста, вирізняти квартали різних епох за підходом до містобудування, масштабом вулиць та масштабністю будівель.

Прикладів правильної реставрації можна знайти безліч, але особисто моєю рекомендацією будуть роботи Девіда Чиперфільда, відомого британського архітектора, засновника студії David Chipperfield Architects.

Розглянемо, як саме він працює з історичним спадком в найбільш захищеній від втручань історичній зоні території, в серці Венеції. 

Студія Чиперфільда працювала над реставрацією будівлі Прокуратури Веккі с 2017 до 2022 року. Так це довго, але це зумовлено специфікою місця, де розташована будівля.

Одне фото може описати всі вищеперелічені фактори: ми можемо бачити, як якісно архітектори підійшли до збереження всього історичного, як-то нашарувань різних кладок в одному з холів, збереження металевих закладних елементів, замуровування окремих віконних отворів, конструкцій покрівлі (звичайно, якщо вона пройшла технічний огляд та може виконувати свої конструктивні функції). 

Але водночас ми можемо бачити охайно інтегровані сучасні арку, огорожу, підлогу та систему освітлення. Візуально ми можемо виокремити історичні та сучасні елементи, але все виглядає максимально гармонійно. Це й є чесність. 

Від окремого до загального

Принципи реставрації будівель, згідно з Венеціанською хартією, є правильними й для відновлення загальної тканини забудови міст. 

Після Другої світової війни в повоєнному СРСР через брак коштів значну кількість будівель не реставрували, а просто зносили, утворюючи велику кількість парків та банально пустирів. Як-то історія з великим Пасажем у Харкові, коли унікальну будову, яка б потенційно могла бути цікавим туристичним плейсом, вирішили не реставрувати, а знесли цілим кварталом і розбили парк [Терасний сквер на вулиці Університетській — «Люк»]. 

Таким чином, через втрату історичної тканини місто втратило свою справжність й фактично статус історичного. 

Історичні тканини слід також відновлювати не відтворюючи втрачені будівлі, але замінюючи їх на сучасні вставки, які не суперечать зі збереженими будівлями. 

Прекрасним прикладом збереження історичної тканини в цілому міста без створення фейкових, нібито історичних будівель, або взагалі усіляких «воздвиженок»*, є німецьке місто Кельн. Після Другої світової від старовинного міста фактично залишився один лише Кельнський Собор.

• Воздвиженка — житловий мікрорайон, побудований в псевдоісторичому стилі в Подільському районі Києва в 2000-х роках, є прикладом абсолютного несмаку.

Проте в Кельні, як ви можете бачити, збереглися контури історичних кварталів. Ті будівлі, які вціліли, відреставрували. А в місцях, де будівлі були знищені вщент, створили вставки, які відповідають новому часу, мають модерністські форми, але не руйнують історичну тканину. Прогулюючись Кельном, бачиш купу різностильових будівель, але все одно усвідомлюєш, що ти знаходишся в історичному, давно сформованому місті. 

Це і є той самий принцип реставрації без «гіпотез». Тканина міста збережена, ми бачимо історичні кордони кварталів, але й також сучасні, без закосів під історію будівлі, які є повноцінною частиною тієї самої тканини. 

Наразі можна проаналізувати історичні карти Харкова й повернути місту історичну квартальну забудову в межах історичних кварталів, але використовуючи нові будівлі з регламентованою поверховістю та дизайном.

Юрій Пархоменко, обкладинка — Катерина Дрозд

---

«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.