Як сьогодні працює Харківська бібліотека імені Короленка? Інтерв’ю з директоркою Наталею Петренко

Хвилинка історії

Історія Харківської бібліотеки імені В.Г. Короленка розпочалася в 1830 році. Тоді вона відчинила двері вперше ще як Харківська губернська публічна бібліотека. Саме на цьому підґрунті розгорталася подальша історія установи. 

У 1883 році бібліотека мала назву Харківської громадської. У цьому статусі вона працювала до 1916 року.

У 1922-му бібліотека стала державною, їй присвоїли ім’я письменника Володимира Короленка. У 1930 році установа отримала статус наукової. Так сформувалася повна назва бібліотеки, що вже без змін дожила до часів незалежної України.

У 1901 році бібліотека «переїхала» до будівлі у провулку Короленка, впізнаваної харківцям і до сьогодні. Будівлю головного корпусу звели за проєктом Олексія Бекетова, і нині визнана культурною та архітектурною пам’яткою.

У проєкті враховали особливі вимоги пожежної безпеки: застосовувалися металеві балки, будувалися бетонні та цегляні перекриття, вогнетривкі сходи. Можна припустити, що саме ці проєктні особливості дозволили будівлі пережити Другу світову війну, і так само витримувати удари війни сьогоднішньої.

«Протягом існування на діяльності книгозбірні відбивалися особливості кожного історичного періоду, який переживала наша країна: зміни політичних режимів, голод, репресії та кадрові чистки, Друга світова війна та післявоєнна розруха, становлення держави як незалежної. Еволюціонували функції та завдання, розвивалася структура, зростали фонди. 

З плином часу, попри всі випробування, бібліотека завжди намагалася високо тримати планку любові до своїх читачів, серед яких видатні вчені, лауреати Нобелівської премії, письменники, митці, громадські діячі», — йдеться на сайті бібліотеки.

По мірі того, як бібліотека «підростала», потужності книгозбірні збільшувалися. За свої неповних 200 років бібліотека імені Короленка виросла, і це м’яко сказано. У 1834 році фонд книгозбірні складав 846 примірників. Станом на 1 січня 2024 року фонд налічував уже більше семи мільйонів (!) примірників.

Зараз ця бібліотека — найбільша у Харкові й загалом на сході України, друга за чисельністю книгофонду після Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського у Києві. 

Але історична довідка — це не все. Далі на нас чекають не лише цифри і дати, а й бесіда з директоркою бібліотеки Наталею Петренко, котра розповіла нам, як живе установа сьогодні, у прифронтовому Харкові.

«Ми шукали шляхи продовжувати роботу»

— Як почувалася бібліотека майже чотири роки великої війни? Як витримувала перші сильні обстріли 2022 року?

Найсерйозніших ушкоджень бібліотека зазнала у березні 2022 року через ракетні удари по центру Харкова. 

Загалом за час великої війни постраждало майже 500 кв.м. покрівлі даху, переважно над головним історичним корпусом, і понад 500 вікон. Тоді наше книгосховище лишилося майже без жодного вікна.

З перших днів ми спрямували всі сили на збереження бібліотечних фондів. Також робили ремонт, аби врятувати будівлі. Значним викликом також було організувати роботу бібліотеки, аби в ній було безпечно читачам.

Частина працівників виїхала з міста — хоча навіть ті колеги, що були змушені евакуюватися, продовжують працювати з нами в онлайн-форматі.

Поступово ми почали «обживатися» в дистанційному режимі. Ми давали читачам інформацію, доступ до сервісів та архівів тощо. Ми адаптувалися, шукали шляхи продовжувати цю роботу, незважаючи на перепади електропостачання чи проблеми з інтернетом, і за ці роки таке було не раз.

На сайті бібліотеці можна подивитися наші проєкти за ці роки [повномасштабного вторгнення, — «Люк»]. Це проєкти, спрямовані на збереження історичної пам’яті — до прикладу, цифровий архів документів про російсько-українську війну. 

За формування цього архіву бібліотека має поважну нагороду — «Бібліотека року» за 2025 рік від «Української бібліотечної асоціації».

Вся наша колекція збережена. Можна сказати, майже не постраждала. Весь фонд бібліотеки є національним надбанням і значною вагомою складовою Державного бібліотечного фонду України.

Про оцифрування бібліотечного фонду

— До речі, про збереження фонду. Розкажіть детальніше, як ви підтримуєте примірники в належному стані? Адже були зруйновані вікна, покрівлі, система опалення… Це доволі фундаментальні фактори.

Ви правильно кажете, це дуже серйозні ушкодження. Це порушує і волого-температурний режим, і санітарно-гігієнічний, і світловий. Особливо коли ми говоримо про цінні бібліотечні архіви. 

Коли на початку повномасштабного вторгнення книгосховища лишилися без вікон, до приміщень потрапляли і опади, і навіть птахи залітали.

Ми з колегами максимально оперативно закривали вікна, контури будівлі, книгосховища. Але, все одно, ми говоримо про великі площі й обсяги роботи. Тож втрат уникнути не вдалося: понад 11 тисяч примірників зазнали замокань. 

І це ж не просто вода. В такому середовищі легко утворюється грибкова пліснява, і якщо не відреагувати вчасно, вона може перекинутись і на сусідні книги у сховищі.

Відтак, регулярно ми обстежували і сховища, і горища над ними, аби завчасно попередити будь-які протікання.

— Як саме ви рятували книги, що постраждали?

Ми вилучали їх з фондів на просушку і подальше знезараження протигрибковими засобами. Потім, коли наступав теплий період, книги верталися на своє постійне місце зберігання.

Книжки, які мали історичну та наукову цінність, одразу оцифровувались. Звісно, ми так робили і до війни, аби зберегти колекції. Для цього в півпідвальному приміщенні під час війни ми розмістили скан-центр.

Ми також поновлювали вже існуючі цифрові колекції і додавали нові, створені в межах грантових проєктів — наприклад, маємо на сайті електронну колекцію літературно-мистецьких журналів Харкова першої половини ХХ століття та колекцію рукописних ірмолоїв кінця ХVII-XIX століття.

— А який відсоток бібліотечного фонду наразі оцифрований?

Не думаю, що доцільно рахувати саме у відсотках, бо він вийде дуже малий — все-таки, ми говоримо про дуже молоду практику сканування книг на базі багатомільйонного фонду. 

Наразі маємо 1178 оцифрованих видань: 545 книг, 94 газети, 539 журналів.

— Чи допомагали вам в оцифруванні інші установи, партнери?

Активніше з цифровими напрямками ми почали завдяки підтримці міжнародних партнерів. Так, до прикладу, грантове фінансування дозволило нам розмістити на платформі Libraria відкритий архів української періодики.

Також наші читачі зараз можуть безкоштовно замовляти електронні копії фрагментів статей, книг з фондів бібліотеки Конгресу США. Є програма обміну статтями з країнами, що розвиваються, — і ми також беремо в ній участь.

Також ми долучилися до проєкту SUCHO: Saving Ukrainian Cultural Heritage Online. з архівування українських сайтів культурної спадщини. Через платформу Nextcloud нам дали місце для резервного зберігання фонду на хмарних сховищах.

Стан будівель бібліотечного комплексу, відбудова

— До речі, якщо ми вже про допомогу від партнерів. Розкажіть про будівлі — як їх відновлювали, спільно з ким?

Вікна були для нас чи не найгострішою проблемою. Цей виклик ми подолали завдяки колегам і грантовій підтримці. 

Перші, хто нам допоміг — це ГО «Museum for Change», наші колеги з Одеської національної бібліотеки. Через них ми отримали контакти благодійного фонду Ukraine Alive, що надав нам гроші на дошки ОСБ, плівку і інструменти, якими можна було закрити всі вікна. 

Також фінансово долучились «Товариство побратимства Харків-Нюрнберг» і харківський благодійний фонд «Толока».

— Деякі установи лишають вікна закритими плівкою і листами ОСБ на час війни, аби не наражати оригінальні конструкції на додаткові ризики, а хтось, навпаки, прагне відбудувати все якомога швидше. Яка ваша позиція в цьому питанні?

Вікна головного корпусу — це вікна архітектурної пам’ятки, вони мають бути відновлені у своєму автентичному вигляді. 

Тому тут наша позиція така, що ми наразі таких різких рухів не робимо, бо під час війни здійснювати їх скління не доцільно. Зараз ці вікна закриті, всі щілини герметично задуті, аби не порушувати температурний режим.

Загалом ми замінили 383 вікна в читацькому і службово-виробничому корпусах, а також у 22-поверховій будівлі нового книгосховища. Це стало можливим завдяки віконній програмі, що фінансується некомерційною організацією Global Empowerment Mission в партнерстві з благодійним фондом Говарда Баффета.

— А як справи з дахом?

Ми не могли полагодити його власноруч, хай і намагалися мінімізувати шкоду: наші співробітники закривали плівкою покрівлю, аби опади не потрапляли до приміщень. Втім, нам потрібна була фахова допомога, і ми шукали інфраструктурні гранти.

Тут нам допомогли великі фонди World Monument Fund (WMF) та Cultural Emergency Response (CER). За їхнього фінансування ми провели перші протиаварійні роботи, переважно над головним історичним корпусом і книгосховищем. Це було влітку 2023 року.

— Ви також казали, що було серйозно пошкоджено систему опалення.

Її було не просто пошкоджено, а повністю зруйновано. Вона була чавунна, і це доволі крихкий матеріал, який не витримав вибухових хвиль.

Наразі триває масштабний проєкт з відновлення опалення — маємо підтримку представництва ЮНЕСКО в Україні, і, завдяки фінансовій підтримці уряду Японії, зараз в головному корпусі будівлі тривають роботи. Це великий крок до повноцінної відбудови комплексу.

— Ну, ЮНЕСКО і уряд Японії — це звучить серйозно.

Справді так. При цьому підтримка від уряду Японії — вона не точкова, а системна і комплексна. 

Так, наприклад, цьогоріч ми ще відновили накриття на світловому ліхтарі в головному корпусі. Це дуже знакова візитівка будівлі, колись тут було вітражне скло — втім, воно не витримало обстрілів. Зараз ззовні конструкція має тентове покриття, а внутрішній ярус закритий оргсклом. Усі металеві рами світлового ліхтаря оригінальні, і це теж вагомий елемент пам’ятки.

Ми мріємо в майбутньому відновити вітражі цього світлового ліхтаря за оригінальними малюнками Олексія Бекетова — це було б ідеально.

---

Читайте також:

• Як харківські літератори жили до Будинку «Слово», і до чого тут Холодногірська бібліотека. «Харків, де твоє обличчя?»
• В Ірландії відбудеться презентація української книжкової колекції
• В Україні запустили онлайн-базу перекладів українських книжок

---

Чи працює бібліотека зараз?

— Від початку повномасштабного вторгнення бібліотека була закрита для відвідування, але от вже на листопад цього року мали доволі рясну афішу. Розкажіть, як ви дійшли моменту, щоб відновити роботу оффлайн?

Вперше ми відчинились у червні 2023 року. Це був запит наших читачів — люди скучили за фізичним спілкуванням, книгами, місту був потрібен цей осередок культурного життя.

Ми відчували свою місію в тому, щоб підтримати Харків і нашу громаду.

Прямо у вестибюлі бібліотеки ми поставили шафи з книжками і почали приймати читачів. І це знову стало якимсь, знаєте, місцем тяжіння. Приходили родинами. Ми поставили там диванчики для дітей, щоб їм теж було комфортно, і одразу, влітку, почали проводити виставки, заходи тощо. 

В контексті війни і всіх викликів, з котрими стикається місто, це був такий поштовх, такий підйом, що дав нам зрозуміти, що варто відкривати двері і приймати читачів.

— А потім, коли настала зима?

Наші читачі дуже не хотіли, аби ми зачинялися на зиму, але ми мусили. Втім, тоді на допомогу прийшла саме громада Харкова і благодійний фонд Дениса Парамонова. 

За їх допомоги ми провели протиаварійний ремонт у невеличкому читальному залі бібліотеки. Там були вибиті вікна і пошкоджені інженерні комунікації, зруйнована стеля обсипалася. Все це відремонтовали, ми поставили обігрівачі і, звісно, не щодня, але раз-два на тиждень бібліотека відчиняла двері. Тут можна було обміняти книжки, прийти попрацювати. Це був наш такий бібліотечний «пункт незламності».

— А як виглядає науково-просвітницька діяльність бібліотеки зараз, як ви розвиваєте цей напрямок?

Ми активно ведемо соціокультурну роботу. Це і заходи, і тематичні перегляди фільмів, і виставки, і зустрічі з авторами. Не все можна провести в онлайн-форматі, тому, за можливості, ми робимо такі події очно. Звісно, бібліотека продовжує віртуальні виставки, онлайн-вікторини, але подібні зустрічі проходять і оффлайн.

Під час війни стала активно розвиватися клубна діяльність в бібліотеці: у нас є онлайн-гурток англійської, книжкові клуби, кіноклуби, от відродився клуб екології та енергетики. Загалом, багато цікавого.

Також у нас досі живе напрямок виїздної роботи. Так, наші колеги виїздять до терцентрів, де проводять заняття — наприклад, розмовні клуби українською чи заняття з володіння цифровими гаджетами, смартфонами для літніх людей, які обмежені в спілкуванні, прив’язані до місця, але їм потрібна ця взаємодія. Ми між собою називаємо ці поїздки, загалом таку практику — «бібліодесант».

Бібліотека є, була і залишається майданчиком для друзів. Ми підтримуємо і розвиваємо сайт, ми на зв’язку, відкриті, тож усі, хто має бажання, можуть звернутись до нас — і ми відповімо.

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група» у межах проєкту «Єднання для громади», що реалізується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «Люк — медійна група» і не обов’язково відображає позицію ІСАР Єднання та Європейського Союзу.

---

Текст — Дарина Карапетян, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Юрій Каплюченко, обкладинки — Анастасія Юращенко