Головна - Місто - 18.01 – 25.02 Курбас у Харкові: що натворив Лесь?

18.01 – 25.02 Курбас у Харкові: що натворив Лесь?

18.01.2018

Час прочитання: 3 хв

18 января в YermilovCentre открывается выставка «Лесь Курбас у Харкові», которая рассказывает о театральных инновациях, которые определяют творчество Курбаса и ставят его в один ряд с наиболее известными авангардистами первой половины ХХ века. Накануне выставки «Люк» встретился с художественной руководительницей проекта Вирляной Ткач и расспросили её об экспозиции, Лесе Курбасе и (совсем немного) о Харькове.

Так как выставка уже вот-вот, пересказываем интересный и важный разговор в цитатах. Осторожно: в тексте может встречаться критическое количество упоминаний Леся Курбаса и Павла Тычины.

Я багато писала про Курбаса, цікавилася його роботою. Одного разу я була на телевізійній передачі в Києві, і ведучій спитав мене: «А все ж таки, що такого зробив Лесь Курбас?». Я подумала: дуже добре питання. Всі ми знаємо, що Малевич намалював «Чорний Квадрат». А що зробив Лесь Курбас? Всі знають, що він щось зробив, але що саме?

Тоді він насправді робив вражаючі речі. Наприклад, вперше дуже цікаво вжив рух у театрі. Люди виходили на сцену як робітники, перетворювалися у машини, потім у газ, а за цим — вибух цілого заводу. Курбас перший почав впроваджувати у театр фільм, щоб показати думки людини, це феноменально для історії театру. Нам здається, що це хтось вчора придумав, а Курбас це ще в двадцять третьому робив

Харків — моє найулюбленіше місто. Мені здається, що саме тут у двадцятих роках діялась феноменальна культура. Тоді була велика мрія — створити у Харкові нову урбаністичну українську столицю, нову культуру.

Ми всі любимо Харків і знаємо, що ця історія залишилась в багатьох з нас. Вона і зараз цілий день на наших очах. Ми ж всі дивимось на Держпром? А це одна з передових будівель свого часу. Не можна перейти центр Харкова і не відчути цей вплив. Йогансен, Хвильовий, Тичина, всі ті суперові автори з 20-30х років — це все і є в Харкові наша спадщина, наша культура

Я бачу, що тут набагато більше людей, які відкриті до чогось нового. Це те, що мене найбільш захоплює в Харкові — поняття того, що в нас є майбутнє. З цієї ж причини я так сильно люблю Жадана — це творення нового, зі знанням історії і своєї спадщини, але не закостенілість в них. Вистава «1917/2017: Тичина, Жадан і Собаки» народилася з формальної театральної ідеї. Хтось запитав: а що ти ще хочеш зробити? Мені дуже хотілося повернутися до Тичини. І от вистава. Буде стіна, буде Тичина. А потім стіна буде несподівано відкриватись. Але там щось повинно бути. І я подумала: та це ж можуть бути Жадан і Собаки. Навкруги цього ми вже вибудовували наратив і все інше.

Найцікавіше в Харкові — це історія модернізму. Єрмілов, Держпром, Курбас — це надзвичайні речі. Але, навіть тоді, під час двадцятих років Тичина написав вірш «Харків, Харків, де твоє обличчя?». Навіть тоді було незрозуміло, що тут є найважливіше. З одного боку, тут є історія, яку треба розуміти і пам’ятати, з іншого боку — багато незрозумілого. Я іноді йду по Харкову, і не розумію: де я? що я? що сталося? Це як з людьми: коли ви все знаєте про людину, вона ніколи не буде вам дуже близька. Інша справа — коли є якась містерія, міф, або секрет. І, я думаю, це найбільше і зачіпляє в Харкові. Чим ближче ви до нього підходите, тим більше ви не розумієте, хоч дуже й хотіли б.