У Харкові замалювали останні мурали з Пушкіним

Що відбувається?

У Харкові зафарбували останні мурали з Пушкіним. Оскільки міська влада саботує ці процеси, деколонізація зазвичай відбувається за ініціативою знизу. Цього разу «Люк» вирішив позбавитися стінопису разом з художницями Діною Чмуж та Єлизаветою Кричковською.

«Російські митці прив’язують нас до російської культури, не залишають місця для наших, українських діячів. Вони кодують наше місто та свідомість російськими наративами, — розповідає про ідею замальовування муралу Діна Чмуж у коментарі «Люку».

Якщо говорити про постать Пушкіна, то це один із найяскравіших маркерів російськоімперської колоніальної політики, і ця постать є найбільш нав’язаною українцям. Пушкін не мав до Харкова жодного відношення, але його фігуру нам насадили у межах культурної війни, яку Росія веде проти України вже не одне сторіччя. Нам потрібно виходити з лабет російської культури, мати своїх героїв»

Замість російського поета на стіні біля станції метро (поки що) «Пушкінська» поступово з’являється великий кольоровий мурал з харківськими культурними та політичними діячами. З-поміж них проглядаються квіти у стилі українських авангардистів, тремпель, абриси Держпрому та герб авторства Василя Кричевського. 

«Мені було важко обрати персоналій, оскільки Харків багатий на яскравих постатей та діячів, — каже Діна Чмуж.

Вирішили зосередитись на різних сферах культури та їх найбільш знакових фігурах: тут є і Курбас (театр), Сковорода (взагалі одна з найважливіших постатей в українській літературі), Раєвська-Іванова (візуальне мистецтво), Хвильовий (найяскравіший голос Розстріляного відродження). Є Микола Міхновський, який був політичним діячем та першим представником українського націоналізму»

По зображенню розкидані літери, з яких можна зібрати фразу: «Харків, де твоє обличчя?». Так називається проєкт «Люка», у якому ми розповідаємо про українську ідентичність нашого міста, яку Росія століттями намагалася затерти та присвоїти собі. Назва відсилає до однойменного вірша Павла Тичини, написаного рівно сто років тому, та уособлює спроби віднайти нові сенси та нове самоусвідомлення Харкова — модерного українського міста, а не сірої російської провінції.

Де ще зафарбували Пушкіна?

Це вже другий стінопис Діни Чмуж, який з’явився замість зафарбованого Пушкіна. Попередній вона створила в арці будинку на вулиці Пушкінській, 69. Зображення російського поета вона замалювала разом із активісткою проєкту «Деколонізація.Україна» ще у вересні, а місяць по тому розписала стіну власною графікою та віршами Катерини Калитко на тему російсько-української війни.

Примітно, що навпроти муралу Діни Чмуж знаходиться стінопис іншого харківського художника — Гамлета Зіньківського, створений замість стріляючого з пістолета Пушкіна ще кілька років тому. На ньому зображено соняшникове насіння, але художниця спростовує зв’язок із власною роботою.

«Ідея намалювати великі соняхи (тоді як нагадування, що йде війна) прийшла мені у січні 2022 року, але я не встигла її втілити, — пише мисткиня у Facebook. — Цей задум зійшов нанівець, бо здавалось, що нагадування не потрібні. А коли постало питання, що ж малювати замість наявного на цій стіні пу-пу-пушкіна, я дуже добре уявила там великі соняхи, але тепер вони стали більш скорботними».

Звідки у Харкові стільки Пушкіна?

Вперше Пушкін почав проникати у міський простір Харкова ще у 1899 році, коли до сторіччя від дня народження поета на честь нього перейменували одну з центральних вулиць міста — Німецьку. Ще через п’ять років за гроші громади на ній встановили погруддя Пушкіна, яке того ж року спробували підірвати натхненні Миколою Міхновським підпільники. Тоді пам’ятник витримав вибух. Остаточно його прибрали лише восени 2022 року, після красномовного селфі Сергія Жадана.

За сталінських часів більшовицька влада переглянула свої погляди на Пушкіна як «буржуазного» поета та почала представляти його співцем свободи й борцем із самодержавством. У розпал терору проти української інтелігенції у СРСР із помпою відзначили століття від дня смерті Пушкіна. На його честь по всій країні проводилися мітинги та поетичні вечори, відкривалися бібліотеки та музеї, встановлювалися пам’ятники та меморіальні дошки.

Харкову тоді відносно «пощастило» — він вже мав своє погруддя Пушкіна. Але до 150-річчя російського поета його ім’я все ж було присвоєно Харківському драматичному театру. Ще одну потужну інтервенцію у громадський простір російський класик здійснив у 1984 році під час відкриття станції метро «Пушкінська» — найбільш пишно прикрашеної на той момент. Прибирати з неї уривки віршів Пушкіна почали лише цього місяця.

У 2008 році, напередодні чергового ювілею Пушкіна, у Харкові почали з’являтися численні стінописи з його зображенням. До їх створення долучилися художники-муралісти з України та Росії. Найбільша їх концентрація знаходилася на стінах будинків уздовж вулиці Пушкінської, особливо біля однойменної станції метро.

Примітно, що деякі з муралів згодом замінили на нові. Проте, після повномасштабного російського вторгнення всі «пушкінські» стінописи так чи інакше зафарбували під тиском активістів-деколонізаторів. Останній з них тепер завдяки Діні Чмуж та проєкту «Харків, де твоє обличчя?» перетворився на зображення українських культурних та громадських діячів, які жили, працювали та творили у Харкові століття тому.

Антон Алохінссон, фотографії — Катерина Переверзева, обкладинка — Катерина Дрозд

---

Читайте також:

• «Позбуваючись старого, чужого — відшукуємо самих себе». Все про деколонізацію: пояснювач від «Люк»
• «Харків, де твоє обличчя?». ­­Як Російська імперія та СРСР русифікували наше місто та що з того вийшло