Круглий ринок на Салтівці: історія модернізму, що майже вижив. «Хроніки залізобетону»

Як справи у критих ринків?

Чесно? По-різному у них справи, але в середньому по палаті — не надто весело. Будівлі старшого покоління, ще дореволюційні, іноді рятує історична цінність архітектури і наближеність до центру: так, наприклад, живуть собі і працюють харківський Центральний ринок чи столична Бессарабка, ба навіть зберігають оригінальну функцію торгових павільйонів. 

Ну, бо пам’ятка, бо тяглість, для пам’яток тієї доби це ще аргумент.

З критими ринками епохи радянського модернізму складніше. Для багатьох це так званий «сірий совок», не вартий збереження — ну, бо воно якесь кострубате, радянське, сумне, нащо його, мовляв, берегти. 

Таке ставлення дається взнаки: чимало будівель тієї епохи, хай які вони були технологічно інноваційні для свого часу і знакові загалом для історії модернізму в архітектурі, нині не вважаються пам’ятками, переживають період занепаду і поступового руйнування. Щось зносять, щось перебудовують до невпізнаваності.

Сама концепція критих ринків переживає кризу, бо ті поступаються сучаснішим торгівельним центрам, їх не так часто відвідують, а в спробах це скомпенсувати «обростають» ларьками і МАФами, за котрими геть губиться оригінальний архітектурний задум. От і маємо, що не маємо.

Втім, чому ми досі про це говоримо? Бо іноді за клеймом «сірого совка» ховається дещо більше: історії прагнень та експериментів українських архітекторів та архітекторок. 

Це не просто спадок модернізму. Це спадок своїх — створений тут, в Україні. Щось із цього — і в Харкові. І це історії, котрі файно би пам’ятати.

Хто зробив ринок круглим?

Давайте одразу проговоримо: харківський Круглий ринок не був якимось там першим, єдиним і неповторним. Це був типовий проєкт, втілений у кількох містах (Київ, Черкаси, Рівне). Про харківську будівлю ми говоримо не тому що в неї унікальна конструкція, а тому що, на відміну від «родичів», вона має інакшу долю. Ну і, звісно, бо це своє, і ми його любимо! Втім, давайте по порядку.

Веселуха почалась десь після 60-х рокі, коли на всю Україну і тодішній совєцький союз прогриміла новина про перекриття на підвісних вантових конструкціях. Один з найпоказовіших кейсів того часу — проєкт харківського ККЗ «Україна», що зрештою став типовим.

То були часи куражу й новаторства на теренах модерністської архітектури. Залізобетон перестав бути паралельно-перпендикулярним. За рахунок підвісних конструкцій стало можливо втілювати в життя дедалі сміливіші задуми й форми — тим і займалися.

На хвилі експериментів з підвісними конструкціями і з’явився проєкт критого круглого ринку. Команда, що його створювала, має дуже моцні вайби girl power в архітектурній професії. Авторки проєкту — архітекторки Алла Аніщенко і Наталія Чмутіна. Вони обидві працювали у Київському ЗНІДЕП (Зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву) і були одними з небагатьох жінок у своїй професії, що в епоху модернізму зуміли «пробитись» і лишити чималий архітектурний спадок у вигляді реалізованих проєктів.

Саме Алла Аніщенко, київська архітекторка родом з Полтави, розробила проєктне рішення критого ринку-шайби з круглим підвісним дахом. За її словами, коло — оптимальне рішення для критого торгового закладу. По-перше, це вдвічі дешевше, ніж традиційна залізобетонна конструкція. По-друге, при круглій формі будівлі кожне торгове місце всередині матиме більшу кубатуру.

Всього ринки подібної конструкції розраховані на 500 торгових місць. Таке рішення дозволяло економно використовувати міську територію за рахунок розташування всіх приміщень на кількох рівнях.

На базі власних досліджень і розрахунків у 1969 році Алла Аніщенко видала роботу «Ефективність будівництва громадських будівель з висячими покриттями на криволінійному замкненому контурі».

Що по архітектурі задуму?

Експериментальний проєкт критого круглого ринку вперше реалізували у 1972 році в Черкасах. Це була не та будівля, яку ми бачимо на харківській Салтівці. Черкаська «Шайба» (так в народі охрестили ринок містяни) має фасадну «сітку» з прямокутних елементів і опору по центру приміщення, до котрої сходяться ванти стелі.

Далі — цікавіше. В життя втілюються проєкти Аніщенко і Чмутіної вже зі знайомими нам трикутними елементами фасаду. Це чотири будівлі: «Залізничний» ринок у Києві (1973 рік), «Салтівський» в Харкові, такий самий круглий ринок у Рівному (обидва — 1979 рік), а також молодшенький в родині — «Анжі-Базар» в Махачкалі (1982 рік).

Критий колгоспний ринок «Салтівський» збудували на вулиці Нескорених, 15. Прив’язку до місцевості виконали архітекторки В. А. Бахтіна та О. А. Дунаєва. Тоді в ще молодому спальному районі ринок виконував роль архітектурної і смислової домінанти — бо де торгівля, там і люди, там і вирує життя.

Споруда мала кругове скління, крізь яке за оригінальним задумом загальне приміщення критого ринку було рясно залите денним світлом. Залізобетонні трикутні елементи, з котрих зібрані стіни, виконували не лише декоративну, а й несучу функцію. Відтак, саме на них спирається зовнішнє коло даху, від котрого вантові троси тягнуться до центральної півкулі і в такий спосіб утворюють самоутримуючу підвісну конструкцію покрівлі. Звучить складно, виглядає прикольно!

Що пішло не так?

На жаль, сама концепція круглих ринків багато де по містах не витримала випробування часом. Салтівський Круглий ринок так само втратив роль смислового центру району, головного осередку торгівлі і взаємодії спільноти — бо люди почали ходити на закупи в новозведені супермаркети типу умовного «ЮСІ» в 2000-х чи згодом вже в ТЦ на кшталт «Дафі» чи «Каравану».

Тим часом сама територія, де розташований круглий ринок, теж видозмінювалася. Колись скляна прозора шайба з ефектним модерністським фасадом привертала до себе увагу, оточена простором і зеленню. Це було сучасно і креативно, це додавало житловій тканині «спальника» якоїсь особливої архітектурної естетики. Потім Ринок почав обростати лавками, кіосками тощо. Згодом поруч з’явилися торгові ряди і блошиний ринок.

Модернізм «затисло» між брезентом торгових навісів і гофрометалом стихійних прибудов. Він перестав зчитуватись. Перестав бути видими — а відтак, цінним.

І так воно було в багатьох містах. Черкаську «Шайбу» вже ледь можна розгледіти за новобудовами, «Залізничний» ринок у Києві під загрозою знищення, а «Анжі-Базар» в Махачкалі вже не вберегли — його знесли у 2016 році.

---

Читайте також:

• Яким може бути Харків: чому збереження культурних пам’яток стало гострою проблемою для міста
• Яків Столяров — перший, хто привіз знання про нову технологію будівництва. «Хроніки залізобетону»
• ККЗ «Україна» як вісник нової архітектурної епохи 60-х та 70-х років. «Хроніки залізобетону»

---

Як зараз почувається Круглий ринок на Салтівці?

Можна сказати, що харківському ринку пощастило. Його не зносять. Ба більше, його відновили. Нині він єдиний з родини «круглих ринків Аніщенко» в цілком притомному стані.

У 2021 році мережа супермаркетів «Рост» реконструювала ринок. Також його так само повторно відбудували після руйнувань, спричинених російськими обстрілами навесні 2022 року.

Втім, те, як саме будівлю реконструювали, варте окремого обговорення. То є справді велика втіха, що ми досі маємо на Салтівці свою модерністську «шайбу». Але по відношенню до оригінального архітектурного задуму було б нечесно сказати, мовляв, відновили і дякуємо, хай там як воно змінилося у вигляді.

Будівля втратила своє кругове скління, крізь яке інтер’єр заливало денне світло. Натомість ми бачимо тоноване темне скло. Так само зникли й автентичні козирки над входами, що формою повторювали «сітку» залізобетонних трикутників — замість цього оригінальну «шайбу» всадовили на «шайбу побільше», в котрій облаштували активний зовнішній поверх з торговими приміщеннями. Через це з висоти людського зросту не видно десь половину оригінальної споруди.

Справедливості заради, знаєте, якщо порівняти цю реконструкцію зі старшими кейсами по Харкову — це, звісно, небо і земля. Хто постарше ще може пам’ятати «трушний» вигляд ТРК «Україна», що теж на Салтівці. Від оригінального задуму не лишилося нічого: його знищили, зашили листовим металом, і ця втрата в історії харківського модернізму вже є непоправною.

Порівняно з такими випадками ми явно бачимо прогрес на прикладі Круглого ринку — адже тут, навіть незважаючи на деякі зміни, ми все ще бачимо оригінальну структуру фасадного «плетіння», форму будівлі і фактуру її експериментального перекриття, якщо зайти всередину.

Втім, нам ще вчитися відрізняти нав’язане від свого, і своє берегти й відновлювати — в усій його архітектурній автентиці, з усіма його історіями. Круглий ринок — це ж не лише продуктовий, а чиїсь ностальгічні спогади з дитинства про похід з мамою за продуктами, про лавки з цукатами по центру зали і таку мішанину запахів сиру, фруктів і м’яса у великому критому просторі, що з ніг збиває.

Це історія про задуми і спадок, про архітектуру як маркер технологічного куражу 70-х, і про жінок в українській архітектурі на хвилі того куражу — жінок, що зналися на залізобетоні й експериментах з ним.

Текст — Дарина Карапетян, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — з відкритих джерел, обкладинки — Анастасія Юращенко

---

«Люк» — це незалежне онлайн-медіа про Харків, яке висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.

Ви можете робити свій щомісячний внесок у розвиток харківського медіа або зробити разовий донат на будь-яку суму. Дякуємо❤️