Місто
Війна проти здорового глузду. День 19-21

Головний редактор «Люка» Дмитро Кузубов продовжує вести щоденник війни, фіксує злочини рашистів, розмірковує над життям під час війни та сумує за Харковом.

Допомогти українській армії можна тут.

Головний редактор «Люка» Дмитро Кузубов продовжує вести щоденник війни, фіксує злочини рашистів, розмірковує над життям під час війни та сумує за Харковом.

Допомогти українській армії можна тут.

19

«Тоска, уныние, напряжение, ужас, сердце никогда не чувствовала, а сейчас чувствую», — каже бабуся, ледве піднімаючи голову з ліжка.

Попри те, що молодший за неї на 50 років, почуваюся приблизно так само.

Ранок починається з бентежної новини. Рашисти завдають ракетного удару по житловому будинку на вулиці Свободи. Пам’ятка архітектури, яка була побудована в 1911 році, практично знищена. Кадри з руїнами в самому серці Харкова жахають.

Внаслідок атаки гинуть двоє людей. Пізніше з’ясовується, що всередині був штаб територіальної оборони.

Фото: соцмережі

Разом з будинком знищено і культовий паб «Старик Хем». Добре пам’ятаю, як ми раділи, коли він відкрився. На той час у Харкові була випалена земля. Вистачало рюмочних та прокурених пивних з бридким третім пивом у подарунок, але ходити в такі місця можна було лише від безвиході. Коли ж нарешті з’явився затишний паб із концепцією, чудовим асортиментом та вайбом свободи, наші серця забилися частіше.

Символічно, що «Хем» став частиною нашої політичної історії. Взимку 2014-го, коли ми з товаришем при -15°С ходили до пам’ятника Шевченку під час харківського Євромайдану (решта друзів спочатку посміювалася з нас, але потім і самі приєдналася), заходили в паб, щоб випити 50 грамів і зігрітися. На екранах у цей час крутили стріми з Майдану, атмосфера була патріотична.

Якось під час паб-кроулінгу з ще одним другом ми пили в «Хемі» хріновуху з-під поли та темне пиво разом з віскі (а потім усе, що можна пити, ще в кількох барах). Цей день став одним із найстрашніших у моїй кар’єрі дегустатора. Втім, і надалі я продовжив пити все, що пив. Але тільки не хріновуху.

Пізніше заклади в Харкові почали рости як гриби, інші бари витіснили «Хем» із нашого шорт-листа. Але минулого року ми знову туди повернулися. Зустріли знайомі напої на барі та той самий вайб свободи. А ще — на диво — другу залу і навіть додатковий туалет.

Саме в «Хемі» ми проводили останній вечір перед війною, передбачаючи її, але ще не знаючи, що на нас чекає. Жарти про останній вечір у барі виявилися пророчими, тепер немає не лише нас у пабі, а й самого паба. Замість нього — купа руїн, під якими поховано так багато безтурботного та прекрасного.

Тим часом у «Хемі» впевнені — після перемоги відкриються знову. Залишається лише наближати цей день усіма правдами та неправдами.

***

Їдемо до райцентру, щоб трохи розігнати тугу. Але туга в’їлася так щільно, що її вже не витравити зміною картинки. Та й сама картинка цього разу не тішить. Хмарне небо, розбита дорога, чорні поля, голі дерева, напруга, що застигла в повітрі. Й саме місто сьогодні вже не здається таким живим і безтурботним, як два дні тому.

Заходимо до ресторану «Берізка», замовляємо пельмені та чай. У великому банкетному залі на 20+ столиків — нікого. Продавчиня нудьгує за буфетом.

«Мы так натоптали, извините», — винувато звертаємось до неї.

«Та нічо, уберемо, це не самоє страшноє зараз», — сумно посміхається вона.

Продавчиня розповідає, що народилася в селі, де ми зараз живемо. Тут, у райцентрі, мешкає вже 30 «год». Пробиваючи замовлення, ділиться останніми новинами.

«Вчора як зазилинчало в 3:15 ночі, малий вскочив, кричить як не своїм голосом, бігає дитина по хаті, просто страшно, — бідкається вона. — Куми в нас три дня були, я казала: “Будьте, оставайтесь”. На Вінницю поїхали, а теперь знов хочуть сюди». 

Поки їмо пельмені, Ілон Маск викликає Путіна на батл — каже, що на кону Україна. У Лондоні сквотери захоплюють будинок російського олігарха Олега Дерипаски та вивішують із вікна український прапор. В окупованому Донецьку в центрі міста ракета «Точка-У» вбиває 20 людей — російська пропаганда звинувачує кровожерливих українських військових. Мабуть, тих самих, що розіп’яли у Слов’янську хлопчика.

У Росії складають кумедний список українських та російських артистів, виступи яких відтепер заборонені у Москві. В ньому — Світлана Лобода, Валерій Меладзе, Максим Галкін, БГ, «Кровосток», Макс Барських та багато інших «пособників нацистів».

В ефір російського «Першого каналу» вривається співробітниця з плакатом «Нет войне», ця тема надовго стає центральною в українському Facebook. Висуваючи конспірологічні теорії, мусоля цей інцидент і повторюючи, що не варто на ньому зациклюватися, користувачі, здається, лише привертають до нього дедалі більше уваги.

Харків продовжують бомбардувати, зруйновано вже 600 будинків. За даними The New York Times, наше місто бомбять авіацією довше, ніж усі інші міста України — вже дев’ять днів поспіль.

Голова обладміністрації звітує, що лише за добу рашисти обстріляли місто 65 разів. По центру окупанти б’ють із «Іскандерів» зі своєї території. Зі «Смерчу» обстрілюють район Сумського ринку та парку Горького, Кернес перевертається у труні. Снарядом руйнує супермаркет «Фокстрот» на проспекті Гагаріна. Ворог продовжує нищити й міста на Харківщині — тривають бої у напрямках Ізюма, Балаклії, Дергачах. 

20

У ніч на 20-й день війни Харків продовжують бомбардувати. Снаряди падають дедалі ближче до будинку моїх бабусі та дідуся. Вночі бомбили Центральний ринок та навколишній парк.

У цьому парку дідусь вчив мене ходити, а одного разу я з’їв пиріжок із урни. Пізніше ми з «дворовими» каталися там на санчатах з гірки з каналізаційними люками. Ходили чутки, що одного разу хлопчик упав у люк та загинув.

Через багато років я прийду в цей парк і виявлю, що гірка зникла — наче її й не було, а будівлю місцевого ДК окупували кришнаїти.

«Парк раздолбали. Два раза были такие сильные взрывы, оказалось, это тут под боком», — каже по телефону дідусь.

З ранку він розповідав бабусі, що її варто відправити до Польщі, а особисто йому — прийняти таблетки з алкоголем. Але мені в цьому не зізнається — каже, що все добре.

Снаряди влучають у житлові будинки на Нових Будинках — в одному з них від верхніх поверхів майже нічого не лишилося. Під час евакуації мешканців над районом пролетіла рашистська авація та скинула ще як мінімум два снаряди.

Фото: ДСНС

Обстріляли із «Ураганів» Золочів — п’ятеро людей загинуло. 

«Скрєпоносці» продовжують бомбити все без винятку — житлові квартали, школи, лікарні, історичну та культурну спадщину, навіть релігійні споруди. 

«Эти сволочи разбили 28 церквей, в основном, православных и мечеть тоже», — журиться бабуся. 

Рашисти звітують, що Херсонська область повністю окупована. Радник мера Маріуполя називає нову зловісну цифру загиблих у місті, яка не вкладається в голові — понад 20 тисяч.

Роберт Дель Ная з Massive Attack продає свої малюнки, щоб допомогти українським біженцям. Мерч на підтримку України випускають The Cure, Sonic Youth, Slowdive і The Drums. Кількома днями раніше Євген Гудзь організовує благодійний концерт для України за участю Gogol Bordello, Патті Сміт, Сьюзан Веги та інших. Те ж саме роблять Arcade Fire.

Art by Robert Del Naja

Я ж уперше з початку війни сьогодні слухаю музику, хоча три тижні не міг навіть натиснути на Play. Заслухана класика — Radiohead, Portishead, Slowdive — слухається та відчувається ніби вперше. Але нескінченний потік новин врешті знову накриває.

Десь по дорозі на Марс Ілон Маск продовжує твіттер-батл із рашистами — Кадиров закликає його приїхати до Чечні та погрожує, що той повернеться Ілоною. Маск у відповідь каже, що здолає Путіна однією лівою та змінює ім’я в профілі на Ілону.

Сам голова Чечні публікує відео з аеропорту у Грозному. А розслідувачі з’ясовують, що Кадиров, який днями хвалився, що знаходиться під Києвом, в Україні не був. Втім, нічого несподіваного.

***

Пише журналістка німецького видання Zeit, для яких я двічі писав блог, цікавиться, чи все гаразд. Виходить на зв’язок чеський журналіст, який записує подкаст з українцями, — домовляємось бути на зв’язку.

Вдень зв’язуюся із журналісткою The New York Times, з якою напередодні домовилися поспілкуватися. У Нью-Йорку восьма ранку, вона каже, що відведе доньку до школи та відразу зателефонує. Трохи хвилююся з приводу своєї англійської.

У Елісон приємний голос, вона просить розповісти мені про Харків та прокоментувати фотографії руйнувань, зібрані в гугл-доці. Як тільки починаю говорити, розумію, що, навіть попри мовний бар’єр, не можу зупинитися. 45 хвилин зізнаюся в любові до Харкова, розповідаю, яким він був прекрасним до війни і яким прекрасним буде після нашої перемоги.

Фото: ДСНС

Не знаю, чи ввійде щось із моїх коментарів до матеріалу, але спілкування з іноземними журналістами має терапевтичний ефект. Вимовляюся — і стає трохи легше.

Жадан пише, що небо над Харковом нині глибоке й уважне, ніби чиєсь око. Хочеться зазирнути в це око хоча б на пів години. Але дорога додому зараз небезпечна.

Окупанти за добу завдають по Харкову понад 50 ударів. Використовують касетні та вакуумні бомби, крилаті ракети та «Іскандер». Знову намагаються взяти місто штурмом з боку П’ятихаток, але зазнають поразки і значних втрат. 

Статистика втрат рашистів нарешті зсувається з мертвої точки і сягає 13 500 людей. 13 500, які шукали в Україні примару нацизму. Чудовисько озера Лох-Несс. Чупакабру. Снігову людину. Але знайшли лише смерть — безглузду та безславну.

21

Сьогодні ранок починається пізніше, ніж звичайно. Здираю плівку світломаскування і у вікно вривається яскраве сонячне світло.

Надворі пахне весною. Кричать півні і цвірінькають пташки. На порозі білого будинку з синіми віконницями — знайома бабуся у рожевій косинці. Вгодований сірий кіт — маркер стабільності — сидить на звичному місці. Щоправда, сьогодні, придивившись, помічаю, що сірий він лише наполовину, друга — рудувата.

Під ногами — море бруду, уламки шиферу та рештки снігу. На лавці на дитячому майданчику за церквою сидять дівчата, лущать насіння і посміхаються одна одній в променях сонця, що тільки-но виглянуло.

Фото: Дмитро Кузубов

Вітер порушує гармонію і дме зі звуком, схожим на свист винищувачів. Йде 21-й день війни.

Тим часом Зеленський віртуально виступає перед американським Конгресом — порівнює напад Росії на Україну із нападом Японії на Перл-Харбор та 11 вересня. А ще — показує несамовите відео з тим, як війна руйнує мирне життя українських міст і вкотре просить закрити небо.

Байден називає Путіна «військовим злочинцем». США обіцяють надати Україні 800 систем ППО, 9 тисяч протитанкових систем, 7 тисяч одиниць стрілецької зброї та 20 мільйонів боєприпасів.

Уряд Німеччини теперь засекречує всю інформацію про постачання зброї нашій країні. Суд ООН ухвалює, що Росія має припинити війну.

Financial Times повідомляють, що Україна та Росія підготували чернетку плану досягнення мирних домовленостей із 15 пунктів. Подоляк невдовзі каже, що у ЗМІ попала російська «версія», а Україна з усіх пунктів підтверджує лише «припинення вогню, виведення російських військ та гарантії безпеки від низки країн».

В Офісі президента впевнені, що «припинення вогню вдасться досягнути вже найближчими днями».

В Україні тим часом гине четвертий російський генерал. Генштаб запевняє, що з ранку ЗСУ йде у контрнаступ. Проте новини з різних міст, як і раніше, невтішні.

«Целый день бомбят», — говорить бабуся по телефону мамі, але, як і раніше, відмовляється їхати з Харкова. — «Мы уже пожили», — аргументує вона.

Сьогодні обстрілюють ринок на Героїв Праці — троє загиблих.

Фото: ДСНС

Салтівський кіт Степан, якого втратили підписники на чолі з Брітні Спірс, виходить на зв’язок та повідомляє, що евакуювався з господаркою до Франції. Вакарчук співає у харківському метро «Червону руту». 

Однією з найкритичніших точок в області залишається Ізюм. Два тижні місто перебуває в облозі. За словами міського голови, ситуація нічим не краща, ніж в Маріуполі, у місті немає води, світла, тепла, їжі, ліків, зв’язку. Померлих нікому ховати. Медична допомога не надається. Мости зірвані, місто розрізано навпіл. 

У спальному районі Чернігова окупанти вбивають 10 людей, які стояли у черзі за хлібом. Обстрілюють місто Сарни на Рівненщині. Викраденого мера Мелітополя обмінюють на російських строковиків.

«Разбомбили 400 закладов освіти, в Виннице телебашню обстреляли, 50 раз, суки, (вчера) обстреляли Харьков. Хреновина с морковиной», — гнівається бабуся.

Прекрасний Маріуполь наразі зруйнований і виснажений. Місто та його мешканців стирають із лиця Землі. Люди, в яких там залишилися рідні та друзі, вже два тижні не можуть додзвонитися і дописатися до них. 

Здається, що нічого страшнішого за бомбардування пологового будинку не можна було й придумати. Але рашистам цього замало — літак окупантів скидає бомбу на будівлю драмтеатру в самому серці міста. Біля театру з двох боків великими білими літерами було написано «ДЕТИ», а місцеві пишуть, що в будівлі ховалося до 1500 мирних жителів — наразі загальна кількість загиблих невідома. 

Фото: Maxar Technologies

Нардеп Тарута каже, що Маріуполь бомбардують щонайменше 25 літаків, які вилітають з окупованого Росією Севастополя.

Чи цього насправді хотіли кримчани?

***

На 21-й день війни та 14-й у селі бути поряд із родичами 24/7 вже майже нестерпно.

Ми остаточно стали родиною Кевіна МакКалістера з «Сам удома» та загрузли в нескінченній метушні, суперечках на підвищених тонах через дрібниці, величезній втомі один від одного.

Концентруватися та працювати в такій обстановці вкрай складно. Ніколи не думав, що мріятиму про прості двері — щоб хоч трохи відгородитися від цього хаосу.

З кожним днем дедалі більше тривожно за дідуся та бабусю, які залишилися у Харкові.

«Стреляли, но вроде далеко, — розповідає мені дідусь під час традиційного вечірнього созвону. — Этот нахал (Путин) сегодня сказал, что все идет по плану, — это же надо такое ляпать после этого разбоя, после этой кровавой бойни!». 

Дідусю 83. Після паузи він додає:

«Из всех моих друзей я один дожил до этого ужаса».

Втім, під кінець розмови переключається на свою улюблену тему — музику, любов до якої ще багато років тому передав мені. Запитує, чи немає у райцентрі, до якого ми їздимо, музичного магазину. А після моєї негативної відповіді зауважує:

«Ну хорошо, будем дальше работать в этом направлении!».

Дмитро Кузубов, обкладинка — Катерина Дрозд


Попередні дні війни:


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png