Місто
Рятуючи мистецтво. Як під час війни в Харкові зберігають та евакуюють культурну спадщину

З перших днів війни культурні інституції так само, як і інші, потерпають від російських обстрілів. Будівлі «асвабаждають» від вікон, художників і митців — від квартир і майстерень.

З фіксацією злочинів допомагає міністерство культури та інформаційної політики, яке зберігає всі факти і розміщує їх на своєму ресурсі.

«Люк» розповідає, як незалежні митці й державні інституції зберігають і рятують мистецтво та культурну спадщину Харкова.

З перших днів війни культурні інституції так само, як і інші, потерпають від російських обстрілів. Будівлі «асвабаждають» від вікон, художників і митців — від квартир і майстерень.

З фіксацією злочинів допомагає міністерство культури та інформаційної політики, яке зберігає всі факти і розміщує їх на своєму ресурсі.

«Люк» розповідає, як незалежні митці й державні інституції зберігають і рятують мистецтво та культурну спадщину Харкова.

З початком повномасштабної війни одним із перших постраждав Харківський художній музей.

У будівлі вилетіли вікна, були пошкоджені виставкові зали. Колекцію довелося евакуювати силами команди й волонтерів, а рами затягнути плівкою. Працівники все ще бояться нових обстрілів і не дуже розголошують деталі.

Проте у своїй біді Харківський художній музей не один. 

Бібліотека Короленка

Директорка Харківської державної наукової бібліотеки імені Короленка Наталія Петренко тільки в січні заступила на посаду і встигла з командою створити стратегію розвитку на кілька років. 

Планували відновити міський абонемент і закупити сучасну українську літературу, щоб кожен харків’янин міг прочитати її вдома. Зараз доводиться рахувати, скільки вікон вибито і думати про вилучення всієї російської літератури. 

Ще 2 березня ударною хвилею від вибуху в центрі Харкова в головному корпусі бібліотеки вибило вікна, міжкімнатні двері, почали осипатися стелі. 

За словами директорки, майже зруйновано світловий ліхтар, а система опалення вже не підлягає відновленню. Та найбільше страждають книгосховища.

«Наша бібліотека одна з найстаріших і найбільших у Європі: фонд нараховує більше семи мільйонів екземплярів, — розповідає Петренко.

Зараз неможливо забезпечити оптимальні умови для їх зберігання. Немає вікон, неможливо встановити правильний температурно-вологісний, світловий, санітарний режими. Книгосховища — це дуже болюча тема».  

Для фізичного збереження колекції можливі мінімальні дії — наприклад, забити вікна, які повилітали, щоб хоч якось зменшити вплив зовнішнього середовища на книги. 

З цим допомогли волонтери: громадська організація Museum for Change та ALIPH Foundation. Також активно допомагає міськрада. Наталія говорить, що після обстрілів до бібіліотеки швидко приїздять комунальники і намагаються прибрати, що можна. 

Зараз бібліотека працює дистанційно як може. Співробітники надають консультації з бібліотекознавства, спілкуються з міжнародними організаціями про подальшу долю закладу, навіть провели дистанційний курс «Цифрова бібліотека нової української школи» на запит Олександрійського міського центру профрозвитку. 

Директорка дуже чекає закінчення воєнних дій і сподівається на гідне відновлення бібліотеки.

«Ми впевнені, що наш заклад теж відбудують, — запевняє Петренко. — Хочеться, щоб бібліотека була ще гарнішою, але разом з тим стала безпечнішою і комфортнішою для читачів. Ми тримаємося, і найважливіше, що тримається Харків. Тому все буде Україна!»

Parade-fest і Вероніка Склярова

Програмна директорка фестівалю Parade-fest Вероніка Склярова застала початок повномасштабної війни в Карпатах з двома дітьми й партнером, відпочивати туди поїхали з мінімальною частиною речей і документів.

Проте вже в перший тиждень на зідзвоні з командою вирішили робити те, що вміють найкраще — рятувати культуру.

«Свєта Боженова, наша фінансова директорка, сказала, що ніхто зараз не займається евакуацією творів мистецтва і від цього дуже страждають архіви. Було очевидно, що така допомога потрібна була незалежним митцям і мисткиням», — розповідає Склярова. 

Процес налагоджували завдяки перевезенню гуманітарки: по власним контактам Вероніка знайшла машини, які везли до Харкова допомогу, а назад їхали порожніми. 

Тож Parade-fest взялися менеджерити й продумувати логістику для цієї справи. Оскільки організація неприбуткова і немає власного запасу коштів, довелося звертатися по фінансову допомогу.

«Я потрошку почала про це писати у своїх соцмережах, але дивним чином ніхто не донатив, хоча були репости від європейських культурних інституцій, — зазначає Вероніка.  

Фінансово допоміг мій знайомий з Німеччини, якому я розповіла про це в особистій переписці. Але і ці кошти закінчуються, бо один раз зганяти машину коштує 600-800 доларів». 

Запити надходять щодня. Часом доводиться вивозити митців разом із архівами.

«В перші дні, коли потрапили біля Палацу праці, у митця, який жив в домі навпроти, повилітали вікна, — згадує Склярова. — Він тиждень жив без вікон, електрики і води, а в цей час було похолодання. Він захворів, ми довго не могли вивезти його. 

А у когось архіви були розпорошені по трьом квартирам, і одна з них на Горизонті, який якраз обстрілювали. Дивом за допомогою волонтерів змогли все зібрати в одному місці і відправити митцю». 

Складнощі виникають на кожному кроці, бо весь процес загалом залежить від обстрілів. Часом стаються й інші непередбачувані речі, наприклад, одного з водіїв конвоювали з блокпосту до райвідділу поліції, аби точно переконатися, що він везе твори мистецтва. Обійшлося без проблем, але з’явилася затримка в часі. 

Всі колекції Parade-fest доправляють закордон (у Польщу, Австрію, Нідерланди, Німеччину) чи на захід України (Львів, Івано-Франківськ, Чернівецька область) — куди необхідно їхнім власникам.

Намагаються використовувати особисті контакти, знайомства з європейськими музеями і галереями, якщо потрібна їхня допомога у розміщенні. Тут же стикнулися з проблемою: деякі інституції самі звертаються з пропозиціями допомоги і просять офіційні контакти.

«Мені нема що порадити: міністерство культури не дало “зеленого світла” для евакуації, а у музеїв не було плану дій від держави на випадок воєнних дій», — стверджує Склярова.

Натомість у порятунку архівів із Харкова Вероніка особливо відчула, що люди дуже щиро і відкрито поставилися до нової реальності і всіма силами намагаються допомогти: ті, хто залишився у місті, спочатку шукали коробки, скотч, зараз пакують і допомагають складати твори мистецтва. Наприклад, з евакуацією музею Харківської школи фотографії допомагали і його працівники, і митці.

«Ми зараз живемо у ситуації, коли кожен робить, що вміє, бо не може не робити», — стверджує вона. 

Після перемоги Вероніка хотіла б побачити зародження балансу між державними й незалежними інституціями, бо вони — складники однієї екосистеми.

«Немає чіткого розуміння, що це все впливає і на економіку, і на бізнес, і на креативний клас. Ідеальна ситуація, це коли чиновники і менеджери розуміли б, як це відбувається, — запевняє Склярова. 

Я не люблю кивати у бік Європи, але очевидно, що є багато європейських моделей, які функціонують добре. Розуміння того, що незалежний сектор так само може і має тягнути вперед нашу креативність. 

Насправді наші всі перемоги у військовій справі через те, що наші військові набагато більш вільні і креативні у тому, що вони роблять. І це все дуже сильно взаємозалежить з рівнем мистецтва, культури. Тож я сподіваюся, що у нас прийдуть якісь люди нової хвилі, які б по-іншому дивилися б на це».

ЛітМузей

Співробітники Харківського ЛітМузею не мали готового плану на випадок повномасштабного вторгнення, але відчували, що війна може статися. Тож одного разу, ще в середині лютого, співробітниці запропонували спакувати колекцію про всяк випадок. Більше її не розпаковували.

«24 лютого нам подзвонили з департаменту культури, сказали, щоб ніхто не їхав на роботу. Але ми сказали, що вже їдемо знімати експозицію, — згадує директорка Тетяна Пилипчук. 

В той час була загроза захоплення міста, і ми розуміли, що в музей можуть прийти. А у нас тут що, твори Розстріляного Відродження, дисидентів, “Геть від Москви”». 

Всю колекцію спустили у бомбосховище, команда залишилася там же. Згодом почали приходити люди, питати, чи можуть також пересидіти. Так на якийсь час ЛітМузей став прихистком і захистом від «русскава міра» в ментальному і фізичному сенсі. 

До 24 лютого неспакованою лишалася тільки основна експозиція. Прибираючи її, працівники помітили багато символізму.

«Всі ці твори соцреалізму, які нагадували про русифікацію, про риторику, яка не дуже змінилася з часів Союзу. Дуже символічно, що й раніше ми вже мали боротися з цим», — каже директорка музею. 

За якийсь час міністерство культури запропонувало евакуацію колекції, Тетяна ні секунди не задумувалася і погодилася. Згодом почала виїздити і команда. Зараз намагаються працювати дистанційно, хоч більшість працівників приділяє основну частину часу волонтерству. 

До вторгнення мали багато планів: святкування ювілею «Березолю», святкування 300-ліття Сковороди, запуск резиденції для дитячих письменників. Зараз все ж планують провести Ніч музею. Тетяна бачить чітку потребу в роботі Літмузею.

«Війна починається не на полі бою. Війна починається у головах, — наголошує вона. — І ми відчуваємо, що є потреба у тих сенсах і змістах, які ми несимо. Щоб люди краще розуміли контекст і після закінчення бойових дій мали, куди прийти за новими сенсами».

***

Харківські культурні діячі, митці, активісти продовжують боротися на своєму фронті, об’єднуються і роблять все для збереження культури. Бо якщо не буде культури, що нам захищати? 

Підтримуйте їх, розповідайте друзям і не забудьте зайти на виставку чи лекцію після перемоги в мирному Харкові.

Софія Панасюк, обкладинка — Катерина Дрозд


«Люк» — це крафтове медіа про Харків і культуру. Щоб створювати новий контент і залишатися незалежними, нам доводиться докладати багато зусиль і часу. Ви можете робити свій щомісячний внесок у створення нашого медіа або підтримати нас будь-якою зручною для вас сумою.

Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу ptrn-1024x235.png
Це зображення має порожній атрибут alt; ім'я файлу image.png