Як Марія Раєвська-Іванова навчила Харків малювати. «Харків, де твоє обличчя?»

Донька полковника

Марія Іванова народилася 1840 році в селі Гаврилівка на Харківщині у родині заможних поміщиків. Її дід, секунд-майор Гаврило Іванов, наприкінці XVIII століття отримав за службу шість тисяч десятин, на яких заснував село (назване на свою честь), звів будинок, п’ять вітряків та першу церкву. Гаврило був досить успішним землеробом, його господарство у найкращі роки приносило родині дохід близько десяти тисяч рублів сріблом.

Його син Дмитро Іванов теж зробив військову кар’єру, вийшов у відставку у званні полковника та зайнявся землеробством. Статки сім’ї дозволили йому надати донці пристойну домашню освіту. Марія читала праці німецьких філософів, російських класиків та свого дядька — письменника Григорія Данилевського, що походив з козацько-старшинського роду. 

---

Читайте також:

• «Харків, де твоє обличчя?» Як Ольга Багалій зберегла історичну спадщину Харкова під час війни
• В Україні запустили платформу для підтримки жінок, які мають власний бізнес

---

Проте дівчині цього було замало. У 23 роки вона вирушила на навчання до Європи. Коло її інтересів було широким. Марія Іванова вивчала німецьку мову та літературу у Дрездені, лінгвістику, історію, зоологію та геологію — у Мілані, їздила до Флоренції, Сорбонни та Праги. У Дрездені її вчителем живопису був Людвіг Ергардт — автор портретів та полотен на історичну та релігійну тематику. Там же вона навчалася мистецтва фресок в іншого митця — Антона Дітріха.

Марія Іванова повернулася на батьківщину через п’ять років, сповнена рішучості передати іншим надбані мистецькі знання та прийоми. Під впливом «народницьких» ідей 1860-х вона захотіла відкрити художню школу, але не могла цього зробити без диплома. Єдиним способом його отримати було закінчення Академії мистецтв у Петербурзі, тож молода пані Іванова вирушила саме туди.

Її наполегливе бажання скласти іспити екстерном спантеличило членів екзаменаційної комісії. Формальних причин для відмови вони не мали: статут Академії прямо не забороняв навчатись жінкам, проте таких прецедентів в історії закладу ще не було. Зрештою, вони зважилися на принизливу перевірку: послали запит до Дрездена, аби підтвердити факт навчання Марії Іванової. 

Отримавши відповідь, вони влаштували теоретичний іспит, який дівчина успішно склала. На додачу вона представила кілька своїх картин, зокрема тих, що дивом збереглися до нашого часу: «Дівчину біля тину» та власний автопортрет. Так вперше в Російській імперії жінка отримання звання вільного художника.

«Не буду вчити всіх малювати мадонн»

Диплом художника надав пані Івановій право започаткувати омріяну школу. Повернувшись до Харкова, вона позичила у матері 500 рублів і надрукувала у місцевих газетах оголошення про відкриття художніх класів. Спочатку вони розміщувалися у трьох крихітних кімнатах будинку Карпових у Капелюшному провулку (нині Соборний). 

Несподівано для Марії Дмитрівни, першим її учнем  став жандармський капітан Маслов, який спочатку з підозрою ставився до її утопічних поглядів, але потім виказав неабиякий хист до малярства.

У тодішній імперії школа Іванової була лише третім закладом художньо-промислового спрямування — після Строганівського училища у Москві та школи Товариства заохочення художників у Петербурзі, якою керував Дмітрій Григорович. При цьому Іванова не відмовлялася від думки готувати й «класичних» фахівців зі станкового живопису. «Не буду вчити всіх писати мадонн, — писала вона Григоровичу, — але не буду також тих, чиє серце прагне Мадонни, вчити малювати стільці».

У школі дійсно вчили не тільки живопису, малюнку, кресленню та скульптурі. Крім академічних дисциплін викладалися й цілком ужиткові, пов’язані з майбутньою професією учнів. Тут навчали розпису по фарфору, випалюванню по дереву, тисненню по шкірі, розписам театральних декорацій. Ці предмети не мали обов’язкового характеру, але пані Іванова використовувала їх для розширення художнього світогляду учнів, їхньої зацікавленості у ремеслах.

В умовах промислової революції, що панувала навколо, викладачі харківської художньої школи прагнули зламати застаріле академічне уявлення про образотворче мистецтво як виключно живопис і скульптуру. Вони намагалися відновити традиційні українські ремесла та повернути їм колишню значущість. Створюючи нове, доступне кожному мистецтво, вони одночасно хотіли запобігти суто індустріальному підходу до виробництва речей, коли якість приноситься в жертву заради кількості.

Зі стін школи виходили майбутні іконописці та ретушери, архітектори та креслярі, вишивальниці та вчителі малювання. Марії Дмитрівні згодом приписували схильність до американської системи освіти. Одночасно вона поділяла і підхід українських художників-педагогів на кшталт Івана Крамського, який надавав перевагу рисовці з натури. Навчальний малюнок залишався першоосновою художньої освіти.

Раєвська-Іванова відкриває нову школу

Новостворена школа неодноразово змінювала місце. Тільки у 1878 році вона набула постійної адреси у Харкові — і це було пов’язано не стільки з життям самого закладу, скільки з особистою долею Марії Дмитрівни.

Креслення у її школі безплатно викладав Сергій Раєвський — попечитель Харківського навчального округу, засновник міського товариства грамотності та один із організаторів зведення Народного будинку. Важко сказати достеменно, що його надихало більше — ідея загальнодоступної освіти чи сама Марія Дмитрівна. У будь-якому разі, вже за рік після відкриття школи вони одружилися, і художниця взяла прізвище Раєвська-Іванова.

У 1869 році Марія Дмитрівна провела першу виставку своїх робіт та спільно із чоловіком сприяла створенню у Харкові художньо-промислового музею. Щовесни Раєвська-Іванова організовувала вернісажі харківських художників для допомоги «Товариству з поширення у народі грамотності». Їй також належала ідея проведення у місті благодійних мистецьких вечорів — традиція, що тягнеться у Харкові й дотепер.

Особисте життя подружжя тісно переплелося з їхньою громадською діяльністю. Як і Христині Алчевській, мисткині пощастило знайти у чоловікові не лише спонсора, але й сродну душу — Сергій Раєвський всіляко підтримував та фінансував її ініціативи. Наприкінці 1870-х він власним коштом побудував на вулиці Чернишевській новий будинок — для школи та для родини. На першому поверсі знаходилися класи для занять, на другому жили самі Раєвські. 

Незаможних учнів у новій школі навчали безкоштовно, а з багатих брали плату лише 12 рублів на рік. Проте вони завжди становили меншість, тому фінансові проблеми постійно супроводжували заклад: коштів не вистачало ані на навчальні матеріали, ані зарплатню викладачам. Раєвська-Іванова самостійно писала посібники, зокрема «Абетку малювання для сім’ї та школи» та «Прописи елементів орнаменту для технічних шкіл». Тільки у 1880-ті харківська міська управа почала щорічно виділяти школі 200 рублів — при загальних видатках у півтори тисячі.

Від школи малювання до «Худпрома»

Школа Раєвської-Іванової зробила свою школу визначною інституцією не лише у культурному житті Харкова, а й на українських землях в цілому. За 27 років існування вона випустила близько 900 учнів. Серед них — відомі художники, скульптори та архітектори: Сергій Васильківський, Генрік Семирадський, Костянтин Первухін, Олексій Бекетов, Володимир Беклемішев, Василь Єрмілов тощо. 

Раєвська-Іванова також раділа успіхам учнів, які часто були талановитішими за неї. У 1890-х вона поступово втратила зір та більше не могла вести справи. Проте саме у цей час у Харкові обговорювалося створення міської художньої школи. Тому вже у вересні 1896 року справа Марії Раєвської-Іванової продовжилася у стінах Харківської школи образотворчих мистецтв, для якої Харківська дума виділила окреме приміщення при міському музеї. Весь інвентар, гіпсові зліпки, колекції естампів та бібліотеку передали новоствореному закладу.

Тодішній очільник Харкова Іван Голенищев-Кутузов писав їй: «Міська дума ухвалила принести Вам, милостива пані, свою глибоку подяку за довіру, надану в передаванні місту Вашої школи, на яку Ви поклали стільки сил і коштів, і за ту допомогу, яку Ви надали цим місту в справі розповсюдження художньої освіти. Міська Дума одноголосно просить Вас прийняти на собі звання Почесної Опікунки Харківської міської художньо-промислової школи».

Ця, вже нова, міська школа у 1912 році отримала нове приміщення, побудоване в стилі українського модерну — стилі, до створення якого доклалися учні Раєвської-Іванової. Сама вона померла у тому ж році та була похована у своєму рідному селі Гаврилівка. Проте за більшовицької доби і маєток, і сімейна церква, і могила художниці були знищені. Будинок Раєвських на Чернишевській  націоналізували, залишивши сім’ї лише одну кімнату.

Однак вища художня школа, заснована Раєвською-Івановою, продовжила розвиватися і за радянської влади. У вересні 1921 року відбулося офіційне відкриття Харківського художнього технікуму, який згодом перетворився на Харківський художній інститут, а з 1963 року — на Художньо-промисловий інститут («Худпром»).

Сьогодні цей виш відомий як Харківська державна академія дизайну та мистецтв, що й досі втілює мрію Раєвської-Іванової: навчити людей бачити красу не тільки у картинах та статуях, але й у щоденних, побутових речах.

Текст — Антон Алохінссон, обкладинка та колажі — Катерина Дрозд, фото — Катерина Переверзєва, редактура — Олександра Пономаренко