У Києві створили 3D-модель Десятинної церкви. Її можна побачити у доповненій реальності

Як побачити церкву?

25 січня Міністерство культури та інформаційної політики повідомило, що на вулиці Володимирській біля Національного музею історії України, на місці, де колись стояла Десятинна церква, встановили інформаційний стенд.

Стенд містить інформацію про легендарний храм давнини. Відсканувавши QR-код, можна побачити Десятинну церкву у доповненій реальності. Також там розташоване посилання на аудіогід, в якому розповідають про історію першої камʼяної церкви Київської Русі.

Зазначимо, що оцифруванням займалась команда «єМузею». Дізнатись більше про Десятинну церкву, її історію та побачити 3D-моделі можна за посиланням.

AR-модель Десятинної церкви. Фото: Управління промоцій та туризму КМДА

Читайте також:

• В Україні створили платформу «Храми під вогнем»
• Священник у конверсах

Чому це важливо?

Церква Богородиці Десятинна — найдавніший кам’яний храм Києва й усієї Русі. Споруджена 996 року великим князем Київським Володимиром Святославичем, вона символізувала перемогу християнства у країні. Наприкінці Х — у першій третині ХІ століття Десятинна церква була головним державним і релігійним центром Русі, осередком утвердження та поширення нової віри. 

У грудні 1240 року Десятинна церква стала останньою твердинею оборони киян, коли місто захопили війська монголів під проводом хана Батия. За легендою, храм завалився під вагою значної кількості людей, які зібралися в ньому. На думку дослідників, Десятинну церкву зруйнували монголи ударами стінобитних машин. 

До ХVII століття над землею височів тільки південно-західний кут давнього собору. У 1635 році за дорученням митрополита Петра Могили звели нову невелику церкву Різдва Богородиці, використавши для цього частину давніх стін. Новий храм освятили 1654 року. Упродовж 1828–1842 років на фундаментах давнього собору побудували нову Десятинну церкву за проєктом архітектора Василя Стасова, розібрану у 1936 році. Під час цього будівництва остаточно знищили уцілілі рештки давніх стін.

Текст і обкладинка — Антон Малиновський