Від Харкова 1973-го до CERN

Шлях Бориса Гриньова у велику науку почався ще в юності і триває вже понад півстоліття. Фізика для нього — покликання, що визначило його життя.

«Я вступив на фізичний факультет Харківського державного університету імені Максима Горького в 1973 році і закінчив його в 1978-му. І все своє життя займаюся цим», — згадує Борис.

Спочатку він працював у теоретичній фізиці, а згодом перейшов в експериментальну. 

Сьогодні Борис Гриньов — спеціаліст з матеріалознавства для фізики високих енергій і фізики частинок. Це та галузь науки, яка вивчає найменші «цеглинки» Всесвіту — елементарні частинки. Вчені розганяють їх майже до швидкості світла і зіштовхують, щоб зрозуміти, як влаштований наш світ на найглибшому рівні.

«Люди часто плутають це з ядерною фізикою. Це як лікар-стоматолог і лікар-проктолог. Обидва лікарі, але займаються зовсім різними речами», — жартує Борис.

Чарівні кристали, які роблять невидиме видимим

Основна робота Гриньова — вирощування сцинтиляторів. Це спеціальні кристали, здатні перетворювати енергію іонізаційного випромінювання (частинок і променів) у видимі спалахи світла.

Простіше кажучи: уявіть, що ви стоїте в абсолютно темній кімнаті. Навколо вас постійно пролітають невидимі промені та частинки. Ви їх зовсім не відчуваєте. Але щойно один із них потрапляє в сцинтилятор, кристал миттєво спалахує маленьким яскравим світлом — ніби в ньому на частку секунди загоряється крихітна лампочка. 

За цими спалахами прилади визначають, що саме пролетіло, з якою енергією та звідки. Так невидиме стає видимим.

Саме такі кристали працюють у сканерах аеропортів (коли вашу валізу просвічують), у томографах (коли лікарі бачать пухлини) і в найскладніших наукових приладах.

Велика гра в CERN і загадки Всесвіту

Інститут, де працює Борис, бере участь в експериментах CERN (Європейської організації з ядерних досліджень) — найбільшої у світі лабораторії фізики частинок на кордоні Швейцарії та Франції. Там розташований знаменитий 27-кілометровий підземний прискорювач частинок.

Зараз головне завдання команди Гриньова — створення нових детекторів для калориметрів (пристроїв, які точно вимірюють енергію частинок), зокрема, для пошуку темної матерії та темної енергії — двох найбільших загадок сучасної фізики.

Темна матерія — це невидима речовина, яка не світиться і майже не взаємодіє зі світлом, але має силу тяжіння. Її в космосі в 5–6 разів більше, ніж звичайної матерії. Без неї галактики просто розлетілися б. А темна енергія — сила, яка змушує Всесвіт розширюватися все швидше.

Вчені шукають частинки темної матерії, які називають WIMP (слабо взаємодіючі масивні частинки). Борис із колегами намагається створити детектори, здатні їх «побачити».

Стан української фізики: чесно і болісно

Борис не прикрашає реальність: «Стан фізики в Україні дуже важкий. Молодь не дуже хоче йти в цю сферу. Професія втратила свій романтичний флер. Раніше сказати дівчині, що ти фізик-ядерник, звучало круто. Зараз все інакше».

Але вчений бачить і надію: «Приходить золота молодь. У них очі горять. Вони захоплюються і хочуть відкривати нове. І таких людей треба підтримувати». 

Особливо під час повномасштабного вторгнення держава почала більше звертати увагу на науку — з’явилися доплати, нові конкурси та фінансування обладнання.

---

Читайте також:

• Харківські Хоткевичі: від бандури до надхолодної фізики
• Як дослідник Семен Брауде розвивав школу харківських радіоастрономів
• «Зірки над Харковом не згасли». Як університетська обсерваторія робить проривні дослідження без надпотужних телескопів

---

Друга велика любов — мистецтво

Паралельно з фізикою все життя Бориса супроводжує мистецтво. З дитинства — музична студія, колекціонування. Першу серйозну роботу він купив давно й одразу зрозумів: це його.

Разом із дружиною вони створили сімейну колекцію сучасного українського мистецтва: «Для мене це вже стало ще однією важливою стороною нашого сімейного життя. У нас тепер сімейна колекція — вона по-справжньому об’єднує нас із дружиною. Це такий теплий, додатковий родинний елемент, і я ним дуже дорожу».

Особливо цінна для них Харківська школа фотографії — унікальний напрям, відомий експериментальним, чесним і поетичним поглядом на реальність. Гриньов фактично купує всі роботи Стаса Волязловського, які з’являються на ринку. Також вони збирають нонконформістів — художників радянських часів, які відмовлялися малювати за правилами влади і створювали вільне, «неправильне» мистецтво.

«Колекціонування для мене — це емоція, — каже Борис. — Ми ніколи нічого не продавали, хоча пропонували великі гроші. Це частина нашого сімейного життя, яка нас об’єднує».

Колекція відкрита: її активно запрошують на виставки в різні країни світу. Для Гриньова це найкраще підтвердження, що вони роблять важливу справу — зберігають мистецтво для майбутніх поколінь.

Від фізики до текстів пісень

Мистецтво супроводжує Бориса все життя. Але писати тексти — це окрема і дуже особиста історія.

Найвідоміша співпраця Гриньова — з українським співаком Ель Кравчуком. Вони почали працювати ще у 2019 році. Одним із перших значних проєктів стала робота з текстами Тараса Шевченка.

«Ми ще тоді почали працювати з Шевченком. Я написав перші аранжування, а після цього вже і Пивоваров, і багато інших людей підхопили», — розповідає Борис.

Згодом їхні творчі шляхи розійшлися. Головна причина — різне бачення того, якими мають бути сучасні пісні під час війни.

Ель Кравчук, за словами Гриньова, прагнув створювати святковий, легкий настрій, орієнтований переважно на молодіжну аудиторію: «два прихлопа, три притопа». Борису ж хотілося глибшого, змістовнішого:

«Мені здається, що пісні потрібно робити такі злободенні, які б показували нашу реальність і підтримували людей. Це не завжди свято. Ми повинні підтримувати всіх, а не тільки створювати відчуття свята».

Після завершення співпраці з Ель Кравчуком Борис не залишив цю справу. Він продовжує писати тексти, ставить концерти та вистави в театрах. Для нього це ще один спосіб впливати на людей у складні часи — через емоційне, щире слово.

Борис Гриньов — це людина, яка одночасно ловить невидимі частинки і рятує важливе мистецтво.

Як він сам каже, без фізики не літали б сучасні дрони, якими ми захищаємо країну. А мистецтво — це спосіб зберігати пам’ять, культуру й людяність навіть під час війни.

І він щодня працює в обох цих світах — з однаковою пристрастю.

---

Текст створено ГО «Люк — медійна група»  за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Люк — медійна група» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

---

Текст — Ніно Авалішвілі, редактура — Олександра Пономаренко, фотографії — Марія Федченко, надані героями матеріалу, візуальна складова і дизайн — Ганна Кучеренко