Сталася поезія. Фіалка
Люди
«Сталася поезія» — серія текстів, в якій ми намагаємося зрозуміти Харків через призму його поетів та поетес.
Наша сьогоднішня героїня — співачка, «писака пісень і віршів» фіалка. Ми публікуємо пряму мову та поезію героїні без змін.
Якщо вас цікавить, що ж таке поезія, то, на цей випадок, о диво, я поетка, а значить у моїх обов’язках — відповісти на це коротко і однозначно. Отже, нещодавно вчені виявили, що морські зірки є суцільними головами, а ген пов’язаний з розвитком тулуба знаходиться на самому крайці їх «рук». Уявляєте? А ми думали, там і ніжки є.
поетка без відповідей
згустками літер
плюється вишукано і далеко
поетка без сенсу
без сексу без вірування
схиляється перед безсмертним поетом
поетка без ясності
зачитує рясно
артикуляцію має наскрізну
потреби базові
бажає дійсного
поетка що хоче їсти
сміється по-відьомськи низько
з рівносторонніх
виважених
простих
відкусила від себе голову
запроторила як проїзний
і локони на подушках не лишИть
і знає розклад автобусних рейсів
і з вільним ставленням до поезії
коли вона не її
не уявити скільки болю
було сконцентровано у твоєму тілі
коли говорила:
пробач дитино
що привела тебе у цей світ
він ніколи не
стояв непохитно
а ми не
бачили злого
а ми думали от
є син
і так добре ще мати доню
для рівно
ваги
як м’яч це слово
від піднебіння до столу
і далі
а я ніколи тебе не бачила такою відвертою…
пухкенькими ляльками круп
в ладно складений брухт
матірними одруками по бузкових шторах
у мої очі
для рівно
вади
любов
не бачить зла
не відає зла
любов одержимість свята
причина життя смертельна
знічев’я умисна
всі ми діти
перед обличчям любові
тож не зводь з мене очей вогких
і я випечу нам оладок
солодких просто
від яблук битих
для рівно
ваги
для рівно
вади
всерівно.
усім хто сумує
за безтурботністю першої писанини
і хто одного ранку прокинувся нездарою
усім хто питав
про справжню ціну справжньої поезії
не маючи і чужої гривні у чужій кишені
усім хто на пережите зиркнув
у пошуковій агонії
і так багато тоді побачив
усім, хто має бути вдячним
мені, що має бути вдячною
за те
що мій рот розм’як у німому лементі
що мої ноги остаточно втратили почуття поверхні
що мої руки зв’язалися у нерозривній молитві
бо замість того щоб захищатися мене вчили вірити
що я покинула тіло тільки б не відчувати далі
що я не повертаюсь до тіла боючись своїх кредиторів
що я витріщаюсь на тіло із кожного відображення
намагаючись його присвоїти
що немої долоні пошарпали не мої справи
що в немоїх зіницях стирчать не мої друзі
що немоє волосся розповзається не вужами
що це не я зараз на тебе дивлюсь
що я сИджу у ванних кімнатах годинами
що це не я зараз із тобою говорю
і вже ніколи не почуватимусь чистою
що це не я із тобою
усім хто має бути вдячним
мені що має бути вдячною
за кожен верлібр молитовного складу
який так неквапно беру
присвячується
це місто як палкий нелюб
несамовите вологе
алеї стеляться під скошені ноги
шепочуть “стерпиться”
шепочуть “ти не станеш щасливою
можливо
тимчасово задоволеною”
щось у мені радісно занотовує
щонайменше скорочення дистанції
сипле прислів’ями
«не купуй оптом —
незручно вЕсти на деокуповане»
зачитує віршами
«шось є у мені
і це щось у мені ламається»
це щось вкладало мене у ліжко
з багатьма іншими
йшло кішкою по своє одинацтво
це щось казало що треба їсти
хоч ти трісни
не знаєш чи витягнеш ситне завтра
це щось зустрічало колись не друзів
там де всі присутні
говорили рідною з рідними
це щось просило ідентифікувати його
за родом числом і способом дії
отже
щось є у мені
і це щось у мені ламається
і з того надлому
невідомо що потім вигнеться
прислухаюся
чутно
гострИться
моя безстрашна
ніж-
ність.
не поривай із текстом
ні на мить
зранку пиши
вдень редагуй написане
ввечері будь неперевершеною
вночі переверш себе
не поривай із текстом
крихітко
заради белькотливих подруг
ти ж не така
заради друзів-чоловіків
так не буває
заради мами
вона тебе вже народила
не поривай
інакше вам миттю стане
ні про що говорити
ти ж не хочеш лишитися незрозумітою
до кінця своїх літ
заради вихідних в вихідні й на свята
снів для сновид
ліків для божевільних
не поривай
ким ти будеш без нього
і пам’ятай
це не справжня робота
і якщо ти дотримаєшся всіх цих порад
і в жодному сенсі не порвеш із текстом
раптом виявиться
що ти дурепа
яка зруйнувала усе.
якось йшла містом
присіла на лавку
а навколо так ладно сходились голуби
і забита голова так старанно
перетворювала нісенітниці на поетичні теорії
що я все сипала зернами тим і сим
олюднювала голоси, дзьоби і крила
думала про переселення душ
пробач мені місто такій наївній
і те що я на ніч випитувала у тебе чимдуж
чи вони як ми
ходили тобою гордо
брали листівки твоїх промоутерів
питали дорогу
чи бути цього не могло
чи як ми
ходили тобою натхненно
кидали дрібні на розвиток мистецтва
заздрили місцевим
і відчували всепрощення метро
і відчували всепрощення вулиць
всеочисний гамір затору
прихильність твого ока в очницях незнайомок
і відчували себе дітьми
малими нерозумними твоїми
чи відчували вони себе дітьми
улюбленцями вовіки
знаю у мене надто яскраві вигадки
пробач мені місто
такій наївній
і те що на ніч випитувала у тебе чимдуж
приплітаючи до цього міжвидового вихору
голубів у рукаві цирку
але що якщо
це ми як вони
ходимо тобою
на тисячі робіт
ненавидимо себе
за відсутність гену багатіїв
що це ми як вони
ходимо тобою
по тисячних рукавах
дратуємо твоїх охоронців
крізь решето волокна
по тисячних рукавах
на тисячі робіт
ми змарнілі фанатики
нам дано ненавидіти
і оспівувати ненавидіти
і оспівувати
на тисячі робіт
по тисячних рукавах
ми змарнілі фанатики
нам не ночувати
в готельних номерах
інших міст
коли так відпусти
із довгих своїх рукавів
відпусти із тугих
із послаблених виведи
знаю у мене надто яскраві вигадки
ніч невпинна
а завтра на роботу рано
поїду додому
пробач мені місто всі поетичні теорії.
Фіалка, фотографії — з особистого архіву, обкладинка — Катерина Дрозд
Читайте також:
Новини
Новини
Новини
Новини 
